Максиму Ніжніку зі Свеси було лише 20 років. Він ріс у багатодітній родині, з дитинства займався музикою та мріяв стати тренером або вчителем фізкультури. У 18 років долучився до Збройних Сил України та служив бойовим медиком. Для матері він залишився добрим і справедливим, а для побратимів був талісманом. Проте 12 липня 2024 року його життя обірвалося в населеному пункту Нескучне на Харківщині. Історію воїна кореспондентці Ямпільського інформаційного агентства розповіла мати, Галина Ніжнік.
Дитинство між сестрою та скрипкоюМаксим народився у селищі Свеса 21 травня 2005 року. З дитинства тягнувся до старшої сестри Каті. Вони завжди були разом — влаштовували концерти бабусям, танцювали, співали, будували халабудки. Одного разу навіть утік із садочка. Пані Галина пригадує:
«Нам телефонують і кажуть: “Там ваша дитина по Свесі гуляє”. Його питають: “Хлопчику, ти чий?”, а він відповідає: “Я живу на Кожедуба”. Вихователька вже всюди обійшла, а він просто пішов додому, бо йому стало сумно».
Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online Як розповідає мама, у дитинстві Максим ходив у церковну школу і на танці.
А в першому класі вступив до музичної школи. Спочатку хотів грати на гітарі, але її там не було — обрав скрипку.
«Плакав тоді, не хотів, але все одно почав навчатися. І в нього виходило. Він завжди хотів купити інструмент, скрипку. Казав: “Коли виросту, я Світлані Олегівні подарую”. Але так не сталося. Не встиг подарувати», – розповідає мама.

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online За словами викладачки Світлани Ковальової, Максим відучився сім класів у Ямпільській музичній школи.
«Він був дуже музикальний, у нього родина дуже музична. Хоч він був непосидючим, його приборкати було важко, проте він був відповідальний. Довго розкачати не могли, бо був сором’язливий. Його сестра Катя завжди була поруч і виступала як наставниця. А потім він почав ходити і в ансамбль, і в хор. Мені було дуже приємно, і я не очікувала, що у нього вистачить сили волі закінчити. Хоч однокласники підбурювали його не займатися цим, в останньому класі він навпаки зацікавився, і ми весь рік готували програму середнього рівня, яку він успішно закінчив».
Після загибелі Максима Світлана Ковальова написала казку на його честь.
«Це був мій внутрішній відгук на цю подію, і я написала казку про цвіркунчика, який грав на скрипці» — пояснила пані Світлана.

Фото: скріншот з казки про Максима Ніжніка. Автор: надане Світланою Ковальовою Svesa.Online Любив тварин й турбувався про ріднихУ школі Максим був сором’язливим, але дуже цікавився природою й тваринами.
«Урок “Основи здоров’я” йому подобався, він усе уважно слухав. Любив тварин, міг годинами дивитися наукові програми про підводний світ. Бувало, посварю за щось, і він ховався до вечора. Ходимо шукаємо, знайти не можемо».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online З дитинства він приносив додому тварин. Одного разу це було чорне кошеня.
«Я кажу: ‘Максим, навіщо ти взяв кота, у нас і так троє?’ А він його ховав, щоб я не викинула. Зранку годував, носив із собою в школу, навіть у музичну школу. Їде на велосипеді — кошеня на багажнику. Він придумав спеціальну сидушку, щоб не випав».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online Після дев’ятого класу Максим вступив до Академії Національної гвардії, але навчатися там не вдалося. Тому він вирішив опановувати фах учителя фізичної культури у Глухові.
Усі нормативи здав відмінно, та навчання перервала пандемія коронавіруса. Паралельно він підробляв разом із батьком, а також вантажником у супермаркеті, аби не просити грошей у родини.
«Я кажу: “Синку, навіщо? Ми ж вам достатньо даємо грошей, вам вистачало на прожиток”. Він каже: “Мамо, я зайвий раз не хочу у тебе брати. Тому що розумію, що, крім мене, в сім’ї ще діти є”».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online А з першої стипендії Максим купив мамі саджанець жовтої троянди.
«Вона досі у нас висить, квітне. Я не знаю, якщо з нею щось станеться чи вона пропаде, то мені буде дуже сумно. Ця квітка для мене найдорожча».
На четвертому курсі захищав диплом в окопахКоли почалося повномасштабне вторгнення, Максим повернувся до рідної Свеси.
«25 лютого 2022 року він пішов разом з батьком до селищної ради, де збиралися всі чоловіки на війну. Він казав: “Я теж чоловік, я не можу сидіти вдома”. Але його у той день не взяли. Він повернувся додому, але вже був охоплений цією думкою. Якби ви тільки знали, як у нас тут захищали. Яка лінія оборони у нас була побудована. Ви собі просто не уявляєте. Там не те що окупанти пройти — там коти, собаки пролізти не могли. А де можна було зайти вільно, без забору, банки понавішував, консервні, пастки всякі понаставляв. Разом з молодшим братом викопали землянку під домом. І вони по черзі охороняли. А Максим — не дай Боже, кіт по даху пробіг — він вже за зброю: “Мамо, спокійно, я чоловік, я вас захищу”».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.
Online З настанням 18-річчя Максим поїхав у військкомат і підписав контракт.
«Коли він поїхав у військкомат, сказав мені, що йому треба забрати приписне свідоцтво, але на руках його не було. Потім, як приїхав звідти каже: “Мамо, я піду вчитися”. Я питаю: “Тобто?”. Він відповідає: “Ну, мені запропонували у військкоматі: якщо ти закінчуєш навчання на “фізрука”, треба йти на підвищення. Я хотів і піду”».
Пані Галина пригадує, що відмовляла сина йти в армію, але він ухитрився:
«Не знаю, як у нього так вийшло. Коли я приїхала у військкомат, кажу: “Слухайте, він же молодий, куди ви його? Не треба, не беріть”. А мені відповідають: “Так ви ж йому дали дозвіл”. Я кажу: “Ніхто дозволу не давав”.
Максим дивиться на мене — у нього були такі блакитні очі, і він брехати не вмів; вони збільшувалися, ставали квадратними, як у кошеняти. Каже: “Мамо, я підробив”. Питаю: “Навіщо ти це зробив?” — а він відповідає: “Ну, я хочу”. Він дуже хотів. Не через гроші чи щось інше.
Я завжди обмірковувала: “Максиме, як так вийшло? Ти по контракту пішов служити, а потрапив у ТРО. Як так? Тим більше, ти був на навчанні й дуже добре його закінчив”. Він каже: “Я думав, що до тата потраплю”. Він ішов за батьком, брав приклад. І казав: “А що тут робити молоді? Підемо батьківщину захищати. Я ж чоловік”».
“Від Бога був” — так про Максима говорили його побратими, згадує мама
Пані Галина згадує,
як командир Максима розповідав про навчання: «Він так заховався, його навіть з дрона не знайшли, вже й ми кричали ходили: “Максиме, виходь!” — а він заховався так. А я кажу: “Ну в нього таке і було завжди”».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online Найбільше її син пишався в службі тим, що став медиком і приносив користь своїм побратимам.
«Коли він сказав, що його відправляють навчатися на медика, я була просто шокована. Я кажу: “Максиме, ти і медик? Я палець поріжу — ти плачеш. Як так?” Якби я знала, що в нього настільки буде тяга до медицини, я краще віддала б його на медика, а не на фізрука. Того часу, коли він в Десну їздив, там проходив навчання, він взагалі молодець, я навіть не очікувала. У мене також в один час з тиском були проблеми. Він приїхав у відпустку, привіз мені ліки. Каже: “Мамо, це поп’єш місяць. Тиск тебе не потурбує”. Так реально і було. Він каже: “Я вже про це багато читав”. Він мало того, що навчався, він сам знаходив інформацію якусь, йому було це цікаво. І сам цим займався, самонавчанням теж. Медик він був хороший»
Один випадок, який запам’ятався добре зі служби сина,
пов’язаний з тваринами, згадує пані Галина:
«Коли була його черга готувати на кухні їжу пацани кажуть: “Максиме, чому так скромно?”, а він: “Ну я не можу, там на мене дивляться три собаки такими очима голодними, їсти хочуть, ну я трохи поділився з ними”. Обділив своїх побратимів на продукти. Нагодував якихось кішечок, собачок».
Жінка розповіла про розмову з сином під час його відпустки перед Новим роком:
«”Максиме, хлопців багато, які не повернулися — не треба їхати, навіщо воно тобі? Ти такий молодий, вже стільки всього побачив”. А він відповів: “Ні, мамо, я для своєї бригади талісман. Мене всі хлопці так називають. Я тільки приїхав додому — і вже триста втрат. А був би я там, то б не було. Раптом не буде мене — вони всі посипляться”. Максим завжди був активним у боях, не відсиджувався. Його шлях почався з Торецька і продовжився через Запоріжжя, Бахмут, Білопілля. Його бригади як такої вже не має — залишилося небагато, частину розкидали по інших бригадах. Він вважав, що без нього ніяк не обійдуться і не впораються».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online
За словами мами, Максим мав дівчину і планував приїхати у відпустку.
«Він хотів приїхати на мій день народження і зробити пропозицію своїй дівчині — тобто зробити приємно і мені, і їй. Оскільки він більше спілкувався з Катею і двоюрідним братом, то вони мені розповідали: “Мамо, ти уявляєш, він би 4 серпня стукав у двері, тому що хотів тебе привітати. По-військовому привітати хотів”. Сумна вісь прийшла раніше, на жаль».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Максим з побратимами. Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Максим з побратимами. Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Максим з побратимами. Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online Загинув, рятуючи іншихВостаннє пані Галина отримала повідомлення від сина 11 липня 2024 року.
«Він завжди знаходив час, щоб мені написати: “Мамо, зі мною все добре, не переживай”. Навіть якщо були в таких гарячих точках. 11-го ж липня він написав мені: “Мам, все, я їду (заходить на ці позиції). Днів десять на зв’язок виходити не буду, не переживай. Я, при можливості, дам тобі знати”».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.
Online Проте вже увечері того ж дня й у наступні дні відповіді від сина не було.
«11-го відправила повідомлення: “Спокійної ночі”. А 12-го числа — “Доброго ранку” — тиша. Увечері 12-го — теж тиша. Я панікую, звичайно. А Катя мені каже: “Мамо, заспокойся. Ти ж розумієш, що ми військові і ми не можемо постійно бути на зв’язку”. 13-го також нічого не прийшло. А 14-го я йду в магазин. Мені дочка Анжела дзвонить і кричить у слухавку: “Мамо, зайди терміново в Інстаграм!”. Я відповідаю: “Анжело, у мене немає цього всього, що я там подивлюся? Що сталося? Говори”. Вона щось кричить, в істериці, я нічого не розумію. Потім дзвонить Катя. Каже: “Мамо, що це за дурниця? Пишуть в інтернеті, що Максима немає”. Я кажу: “Це якась брехня, такого не може бути”».
Як розповідає пані Галина, виявилося, що побратими не домовилися наперед, якщо з кимось щось трапляється, то вони обов’язково дають знати батькам, будь-яким способом.
«Я почала дзвонити по частинах, Катя теж пробивала по своїх контактах. Коли вона зателефонувала медику Максима — він замінював його, бо було два медики: головний медик і Максим, бойовий медик, — він Каті сказав усю правду. Говорить: “Катю, я не знаю, як так вийшло, але Максим — 200-й. Його немає серед живих”. Я чесно, до останнього не вірила. Думала, це помилка. Як так? Тим більше, командир казав: був тяжкий день, багато 200-х і 300-х. Максим надавав допомогу на евакуаційному пункті: поставив капельницю побратиму, посадив його туди, де мав би сидіти сам. А сам пішов нагору. А в цей час, я так зрозуміла, йшла перевірка — дивилися, чи всі на місці. І ця перевірка привела за собою дрон. Дрон побачив рух — і пряме влучання. Максим устиг тільки хлопців закинути в укриття, а сам… І всі чотири плити на нього звалилися. Хоча він завжди прислухався до кожного шороху, до кожного звуку. Він був настільки акуратним. За весь час служби — це вперше так вийшло. Раз — і все».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.
Online Вона згадує останню розмову з сином, яка запам’яталася назавжди:
«”Ти ж не призовник, давай я порішаю, щоб ти звідти поїхав. Ти ж бачиш, тато вдруге пішов воювати, Катя як пішла, вас троє. Це важко. Зараз, не дай Боже, почнуть погані вісті приходити, чи не дай Боже там поранять, чи ще щось, я цього не переживу”. Він відповів: “Мамо, заспокойся. Я трішки, знаєш, з інакшого тіста зроблений, багатшого, і у Бога на мене інші плани”. Ці слова я постійно пам’ятаю і тепер думаю: він знав у душі, які для нього плани приготовані. Побратим Максима казав, що коли його витягували, усі хлопці стали на коліна».

Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online 
Фото: надане Галиною Ніжнік Svesa.Online
Запис “Мріяв повернутися живим”: історія 20-річного полеглого оборонця Максима Ніжніка зі Свеси спершу з’явиться на ЯМПІЛЬ.INFO.