У липні цього року в Твіттері було листування «на підвищених тонах» між адміністратором мінкультівського твіттер-акаунта Дариною Глущенко і його фоловерами. Сварка почалася через незначне зауваження одного з фоловерів, який порадив адміністратору трохи відкоригувати пост, щоб його могли побачити у стрічці якомога більше людей. На що адміністратор сторінки Мінкульту відповіла різко і, так і не визнавши своєї неправоти, втягнулася в емоційну суперечку з користувачами, а потім стала пачками банити опонентів.
На наступний день ображені фоловери, залучені в неприємну переписку, написали в Міністерство культури, щоб отримати коментар від прес-служби Міністерства, але зіткнулися з бюрократичною тяганиною. Підсумок інциденту такий: безкультурного адміністратора офіційної сторінки Міністерства культури змінили на людину культурну, образи забулися. Начебто локальний інцидент, про який не знало 99% жителів України, з другого боку, завдяки хвилі обурення, піднятій в Твіттері, некомпетентного працівника замінили більш професійним – нехай і маленька, але перемога.
Роком раніше за допомогою Твіттера велися онлайн-трансляції з АТО,
ще раніше – репортажі з Майдану, регулярно в Твіттері «домагаються правди» від банків, ресторанів і великих торгових мереж, на твіти українських політиків і музикантів, як на офіційні коментарі, посилаються ЗМІ.
Ми вирішили дізнатися, наскільки важливим став Твіттер для українців за останній рік, скільки часу вони витрачають на «цвірінькання» і які проблеми можна вирішити за допомогою короткого повідомлення на 140 символів.
Kasha Saltsova
Я би не перебільшувала його значення, Фейсбук в Україні популярніший, але тві – найкращий інструмент для оперативних новин і реакції. Я люблю його за можливість лаконічно формулювати і поширювати думки, хоча інколи і доводиться робити серії твітів.
Рупором правди не є жоден ЗМІ чи соцмережа ізольовано, але в тві можна побачити безпосередню реакцію і, що важливо, немає опції редагування – як цвірінькнув, так цвірінькнув, вигрібай.
У Твіттері можна дуже швидко отримати посилання або довідково-спеціалізовану інформацію у фоловерів, які швидко йдуть на контакт. Мені потрібен був відгук на якусь техніку – вже за 10 хвилин відповіло 3-4 людини,
або коли було чутно вибухи в Києві – вже за 5 хвилин люди, що живуть поруч, сказали, де це.
Артем Зелений
Твіттер в Україні створив свою аудиторію, якій притаманна виразна культура мережевого спілкування. Це – з одного боку, оперативність, відвертість, щирість, бажання прийти на допомогу, з другого – іронія, травестія. Лапідарність та бурлеск сервісу приваблює не всіх активних українців, а перш за все тих, у кого є хист та натхнення втискувати свої думки в прокрустове ложе ста сорока символів.
Твіттер – постачальник оперативних новин, місце, де завжди можна дізнатися першим про те, що сталося.
Твіттер не є рупором правди (згадаєте хоча б, скільки разів він «ховав» живих знаменитостей), він – постачальник оперативних новин, місце, де завжди можна дізнатися першим про те, що сталося.
Твіттер допомагав мені знаходити інформацію, співробітників, передавати речі в іншій півкулі планети, оплачувати інтернет-сервіси до оплати яких я не мав доступу.
Як і кожне медіа, Твіттер впливає – від локального відгуку щодо сервісу в кафе до масштабного твіттер-шторму. Впливовість Твіттеру в Україні тільки зростатиме з ростом кількості користувачів смартфонів та впровадженням 3G.
Тарас Міщенко
Як підказує мені сам Твіттер, сервісом я користуюся з березня 2008 року, тобто вже більше, ніж 7 років. Сам ось пишу, а не віриться. Раніше користувався Твіттером активніше, а зараз через високу завантаженість більше читаю, ніж пишу.
Мені подобається використовувати Твіттер як «живий пошуковик», коли ти ставиш яке-небудь запитання своїм фоловерам і майже завжди отримуєш 100% точну відповідь. У цьому, мабуть, і полягає «сила Твіттера».
Твіттер важливий, як і будь-який сучасний сервіс, який допомагає людям швидко отримувати інформацію. Я б не сказав, що він важливий для однієї країни, а для іншої не важливий. Він просто є одним з інструментів сучасної людини в отриманні релевантної для нього інформації. При цьому в плані «рупора правди» або «інструменту впливу» він однозначно поступається Фейсбуку. Це пов'язано як зі швидкістю поновлення Твіттера, так і з тим, що одне повідомлення в ньому вміщує всього 140 символів.
Завдяки Твіттеру ти завжди можеш бути на зв'язку з великою кількістю цікавих людей.
Перзидент Уркаїни
Я був завжди політично стурбований,
шукав, куди все це виливати. У 2011 році завів сторінку в Фейсбуці для того, щоб «штовхати» навколополітичні «тєлєгі», і Твіттер для того, щоб туди постити посилання на сторінку. Раніше я взагалі не розумів, для чого цей твіттер-шміттер потрібен. Але вийшло так, що сервіс виявився найбільш соціальним з усіх соціальних мереж. Там мене затягнуло, і він став основним способом комунікації із зовнішнім світом в інтернеті.
Було значне зростання підписників у часи Майдану і перші місяці після початку війни.
Раніше мене плутали з акаунтом Порошенка і вихлюпували все, що накопичилося в душі, зараз такого взагалі немає. Думаю, буде краще, якщо ці люди негатив писатимуть «Перзиденту», ніж вийдуть на вулицю і почнуть «різати жидів». До речі, прес-служба Петра Олексійовича Порошенка мене забанила, сам не знаю, чому.
Я в основному за допомогою Твіттера вирішував проблему збору друзів і знаходження компанії в незнайомому місті. Ще користувався в стилі гугла, наприклад: «де в Одесі купити кіпу», – для таких питань все ж соціальні сервіси підходять краще, ніж стандартний пошук.
Серйозних і глобальних проблем не вирішував, та й, враховуючи той формат, у якому я пишу, вирішувати щось серйозне немає ніякого сенсу. Один раз допоміг купити медикаменти для «Айдара», але це було давно і не враховується.
Farbovski
Я не вважаю Твіттер потужним інструментом для української аудиторії, адже в ньому зареєстровано близько 500 000 українців (з 20 млн користувачів інтернету в Україні). Кілька гучних історій ще не роблять великої погоди в інтернеті. Все-таки обмеженість обсягу повідомлень грає свою роль – Твіттер не такий популярний, як Фейсбук.
Маленький Твіттер може вирішити тільки маленькі проблеми: експрес поради/відповіді, не більше.
Під час Майдану, в ніч, коли закрили метро, я опублікувала в тві, що буду підвозити людей в центр. Цей твіт ретвітнув акаунт Кличка, потім ще кілька сотень юзерів, і мій номер потрапив на «Громадське.тб». Після цього посипалися дзвінки, правда, не від охочих дістатися до Майдану, а від тролів. Тож загалом тві зіграв зі мною злий жарт.
Redrick Schuhart
Незважаючи на те, що у нас твіттер-користувачів не так уже й багато,
порівняно з Фейсбуком або Вконтактє, на мій погляд, Твіттер сильніший, могутніший і крутіший за інші мережі: формат коротший (пишеш тільки по суті), багато компаній використовують Твіттер саме для зв'язку з клієнтами, для отримання фідбеку роботи їхніх послуг, ну і просто він зручніший для отримання новин.
За допомогою Твіттера я вирішував питання з Приватбанком, парочкою інтернет-магазинів і залишав свої побажання різним брендам – за допомогою Твіттера зручно гнобити бренди або магазини за їхні помилки в клієнтському обслуговуванні або маркетингові/піар казуси.
Думаю, що «не тільки лиш всі» можуть усвідомити реальну силу Твіттера – точніше, мало хто сприймає всерйоз цей надзручний інструмент, віддаючи перевагу Фейсбуку або Вконтактє. Але, якщо у Фейсбуці публіка серйозніша і він заточений більше на «немиттєвий» контент, Твіттер видається мені більш гнучким засобом донесення інформації в онлайн-режимі. Потрібно тільки правильно підбирати стрічку, уникаючи сміття і ретвіттерів-масфоловерів.
Кожен засіб комунікацій є, по суті, рупором правди чи чимось подібним. Головне – знати, як саме і в яких випадках застосовувати його (якщо дивитися з різних боків «барикад»).
Мені здається, що потенціал українського сегменту Твіттера неповністю розкрився, і з розвитком культури споживання інтернету і збільшенням проникнення бездротових технологій комунікацій в усі верстви населення українські бренди, політики або сфера послуг зрозуміють усі переваги цього майданчика.
