З певної точки зору, атака російського хакерського угруповання REvil, також відомого як Sodinokibi, на м'ясопереробну компанію JBS SA, особливою сенсацією не стала. Просто тому, що до подібних новин звикли. За декілька тижнів перед тим була аналогічна атака на Colonial Pipeline, атака на USAID, та, ймовірно, чимало дрібніших інцидентів. Багато з яких не спливає на гребінь інформаційної хвилі, оскільки постраждалі від дій російських хакерів, не бажаючи згубного для репутації розголосу, сплачують викуп, який ті вимагають, і намагаються заретушувати і забути ганебну історію. Так власне, намагалися зробити і Colonial Pipeline. Вони сплатили російським хакерам мільйон доларів викупу – але повноцінно відновити функціонування своєї мережі так і не змогли, що призвело до відомих перебоїв в роботі їхнього магістрального трубопроводу.
М'ясопереробна компанія, схоже, виявилася більш відвертою, ніж нафтовики, нічого сплачувати нікому не стала, і підключила до ситуації ФБР, спеціалісти якого і встановили учасників атаки. Справа дійшла до заяв Байдена і ймовірного обговорення на саміті з Путіним.
А загалом, чисельні історії з атаками на бізнес, державні установи та політичні партії США дозволяють, здається, зробити кілька узагальнень.
Після російських атак на українську інфраструктуру та, почасти, на німецькі офіційні ресурси, котрі відбувалися 5 років тому, як ЗМІ, так і експерти в один голос стверджували, що Кремль відпрацьовує відповідні технології, які майже неминуче будуть застосовані проти Заходу. Як показує практика, це знання не допомогло –або, принаймні, недостатньо допомогло – ані США, ані ЄС.
Другий істотний момент – Росія перейшла від атак з боку афільованих зі спецслужбами хакерських груп на використання "диких" хакерів, котрі давно і успішно діють на "ринку" кіберзлочинів. Як REvil, так і DarkSide не були створені російським урядом, і, ймовірно, навіть зараз ним повністю не контролюються. Хоча певні преференції з боку Кремля – ймовірно, у вигляді гарантій безпеки на території Росії – вони, скоріше за все, мають.
Третій момент полягає в тому, що ідеально захиститися від хакерських атак на рівні приватного бізнесу (втім, як і на будь-якому іншому)
наразі неможливо. Закрити всі "дірки" в програмному забезпеченні, змусити всіх системних адміністраторів вчасно оновлюватися, і так далі, не вдасться жодним президентським указом про підвищення кібербезпеки. Реально протидіяти "ліцензованим хакерам" Кремля можна тільки примушуючи Росію сплачувати належну ціну за дії подібних союзників. Якою вона буде – чи то у вигляді економічних санкцій, чи то – масштабних кібератак у відповідь – вирішувати західним лідерам. Але це єдиний шлях примусити Росію відмовитись від недружніх дій у кіберпросторі. Ніякі укази про покращення кіберзахисту не спрацюють, незалежно від того, чиє прізвище під ними стоятиме.
А ще один момент полягає в тому, що розпочавши кібернетичну війну із Заходом, Росія зовсім не відмовилася від ймовірних аналогічних дій на адресу України. І якщо у випадку зі США хакери просто "беруть доларом" та створюють економічні збитки, то у випадку з Україною цілі можуть бути політичними, а не економічними. Банально кажучи, що трапиться з рейтингом чинної влади, якщо за кілька днів до виборів "впаде" енергомережа, буде заблоковано роботу банків, а сайт РНБОУ на якийсь час потрапить під контроль російських спецслужб? Тому чисельні "кіберцентри" "для захисту держустанов, бізнесів і громадян" – це, звичайно, чудово. Головне, щоби вся ця президентська кібергвардія Банкової розуміла – рано чи пізно вони мають шанси опинитися на реальній передовій. І від їхніх дій залежатиме збереження українського суверенітету так само, як від хлопців у шанцях на Донбасі.
