«Піднімався на 45-річному мотоциклі мого діда, моделі «Дніпро МТ-10». Його три роки спеціально робили для людини з інвалідністю», - написав Іван Космина.
За його словами, дорога була кам'янистою, з болотом і калюжами.
«Обриви над гірськими річками проходили буквально за кілька сантиметрів від зсувів. Фартухом коляски і днищем горнули каміння. Траплялися круті підйоми, на які ми видряпувалися в прямому розумінні цього слова. Деякі підйоми змогли подолати лише командою друзів, які підштовхували нас. Але краса, яку побачили на вершині, вартувала цих зусиль та ризиків».
Іван Космина переконаний, що люди з інвалідністю повинні відчувати себе рівноправними членами суспільства і брати активну участь у всіх аспектах життя. І це не просто його позиція, це прописано в Конвенції ООН про права людей з інвалідністю і в українському законодавстві.
Після повернення з полонини, чоловік пригадав неприємний випадок зі свого життя: «Коли я травмувався, нейрохірург з Києва сказав моїй мамі: «Ваш син – растєнІє, забІрайтє єго дамой, он до канца жІзнІ будєт в пастєлЄі»… Мама тоді часто виходила в коридор, щоб виплакатись, а потім поверталась в палату. Сподіваюсь, що той лікар колись побачить ці фото»…
А чому б їх не переслати тому «лікарю»?
