Що відчуває людина, опинившись у безвиході? Вистава “Хвиля” Тернопільського академічного обласного українського драмтеатру ім. Тараса Шевченка саме про це. Коли на шматки розриває екзистенційний вибір між добром і злом. Кожним рухом тіла і міміки актор на сцені точно передає муки, як здригається душа людини. Бо щось дитинне, що десь жевріє в закапелках пам’яті, ще змушує сумніватися у прийнятті рішень, та схильність до садизму переважає. Герой вистави – чекіст. Його накази щоразу звучать одним словом: “Розстрілять”. Він фанатично вірить у комуну. І як присудили ліквідувати нову партію засуджених черниць, серед яких була його мама, він не скористався вибором, коли йому сказали: “Тут – твоя мати. Роби, що хочеш”… Пастка фанатизму і невігластва на фоні революцій і воєн. Хто він – дегенерат, вартовий чи каторжник? Після розстрілу матері, чекіст зійшов з розуму. У розірваному одязі він ходить по піску й канату на березі моря. Крізь скаламучену свідомість прориваються слова з дитинства: ” Мама каже, що вона сьогодні поливала м’яту…” Це найважча вистава театру, яку мені довелося бачити. Актор – Василь Діденко. Режисер-постановник – Олеся Шпирна. Після перегляду люди виходять з театру у темний вечір листопада iз важким серцем. Ще відлунюють завершальні слова з вистави: “А у дворі пахне м’ятою, м’ятою, м’ятою…” …І аж на третій день після перегляду я заварила собі чаю з м’яти… Наталія ЛАЗУКА
Читайте еще
28 ноя
