Коли закінчиться війна, я застелю стіл білою скатертиною, наварю вареників з вишнями і запрошу в гості людей, які у важкий час були поруч зі мною. Серед них будуть члени моєї родини й ті, яких до війни я не знала, але за ці часи вони стали моєю новою родиною. І обов’язково серед них мрію побачити колектив Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №14 ім. Б. Лепкого.
Колектив школи очолює Оксана Михайлівна Добровольська - молода, талановита, віддана своїй справі, справжня патріотка.
Директорка школи Оксана Добровольська (зліва) та Валентина Різник.
Від початку війни колектив навчального закладу організувався на плетіння маскувальних сіток на передову. А коли почалося масове переселення людей із небезпечних районів, вирішили надавати переселенцям прихисток у стінах своєї школи.
Люди з’їжджаються сюди з усіх куточків України. Спершу власними силами гостинні працівники школи організували спальні місця із надувних матраців, принісши з дому ковдри, постіль і рушники. Згодом, дякуючи професійності адміністрації навчального закладу, спальні приміщення були облаштовані сучасними розкладними ліжками із ортопедичними матрацами.
На території школи є всі необхідні умови для комфортного проживання: бібліотека, їдальня, душова кабіна, пральня, туалети. Переселенців забезпечують необхідними засобами гігієни, змінюють постільну білизну та рушники. Також привозять гуманітарну допомогу: одяг, засоби гігієни, пледи, рушники, продуктові набори, іграшки.
Для дітей є ігровий куточок. Волонтери з педколективу проводять заняття з творчості та майстер-класи для дітей переселенців.
Організовують зустрічі з медичними працівниками служби «Червоний хрест». Вони надають медико-консультативну допомогу та проводять семінари з первинної медичної допомоги. Регулярно проводяться зустрічі з психологами.
У ці непрості часи колектив школу подбав і про наше дозвілля: ми мали можливість відвідувати розмовний клуб «Рідні», який проводила вчителька української мови Галина Дмитрівна Яськів. А ще були вітання від Тернопільської обласної філармонії - концерт до Дня вишиванки.
Щоп’ятниці до нас приходить священник - отець Андрій із церкви Івана Хрестителя, з яким ми можемо поспілкуватися на різні теми. У нас навіть вже відбулися перші хрестини маленького козачка із Запорізької області.
Крім того, започаткували традицію святкування днів народження з чаюванням та подарунками.
Ми вирішили: щороку, на День вишиванки, будемо приїздити у стіни цієї школи, аби ще раз подякувати цим добрим і чуйним людям.
Окрему велику подяку хочемо висловити працівницям харчоблоку. Тричі на день ми маємо змогу куштувати свіжу смачну їжу та ще й зі стравами на вибір. Навіть переселенців, які працюють, забезпечують обідами. Протягом усього дня можна випити чаю та кави зі смаколиками й канапками. Постійно маємо можливість їсти свіжі фрукти. За це вдячні відповідальній за організацію харчування - Олені Теодорівні Лівень.
Технічний персонал щодня двічі прибирає наші спальні кімнати, туалети, душову та всі приміщення школи.
Нас тут огорнули турботою та піклуванням, і кожен почувається, наче вдома. Саме завдяки такому уважному ставленню колективу навчального закладу ми лікуємо наші душі після перенесених травм. Адже ці милі тернополяни завжди відкриті до спілкування з нами та щиро переймаються нашими потребами.
Хочемо низько вклонитися директорці школи Оксані Михайлівні,
завучам Лесі Степанівні, Світлані Михайлівні та всьому колективу й побажати їм міцного здоров’я і затишку в їхніх оселях, а нам усім - мирного неба і перемоги.
Валентина РІЗНИК із міста Гуляйполе Запорізької області -
від імені усіх внутрішньо переміщених осіб, які проживають у ЗОШ №14.
* * *
Цей лист надійшов на адресу редакції, а невдовзі зателефонувала його авторка. Пані Валентина попросила подякувати на сторінках газети колективу чотирнадцятої школи, яка стала в Тернополі для них домівкою. Ми завітали до закладу і одразу відчули затишок у шкільних класах і коридорах. Довкола зелено, багато квітів. Тут можна відпочити душею, подолавши сотні кілометрів з регіонів, де відбуваються активні бойові дії.
- Ми вже прийняли загалом 907 внутрішньо переміщених осіб, - розповіла директорка навчального закладу Оксана Добровольська. - Одні люди повертаються в рідні краї, зокрема, на Київщину, інші - до нас приїжджають. Зараз проживають у школі 88 переселенців. Це - жінки, діти та літні люди з Харкова, Маріуполя, Миколаєва, Запорізької області, з Кривого Рогу, що на Дніпропетровщині,
та інших міст. Наразі маємо 23 дітей.
Дехто з переселенців уже знайшов у Тернополі роботу. Хтось шукає квартиру. Дехто живе у школі вже півтора місяця. А декому нікуди повертатися - житло зруйноване.
- Ми вдячні всім, хто допомагає людям, які через війну опинилися тут, - каже Оксана Михайлівна. - Наприклад, безкоштовну психологічну підтримку вимушено переміщеним особам та волонтерам надають психологи чеської організації «Людина в біді» («People in need»). З юридичних питань консультують представники благодійного фонду «Право на захист». Допомагають благодійні фонди «Дар життя», «Рокада», «Medair»; ЮНІСЕФ. А також батьки та вчителі нашої школи, інші добрі люди, організації.
Біля школи переселенці посадили калину. Кажуть, після війни будуть приїжджати до цього деревця, до Тернополя - міста, яке їх прихистило, до людей, з якими поріднила біда.
