Ексклюзив. В Україні, де війна йде на всіх фронтах, а державні інституції повинні захищати національні інтереси, правосуддя часто перетворюється на фарс. Особливо коли йдеться про тих, хто намагається підривати державу зсередини, приховуючи свої дії під маскою релігії та віри. Як же тоді виглядає судовий процес, коли винні у сепаратизмі особи отримують легкі вироки, які навіть не наближаються до реального покарання? А якщо врахувати, що серед таких персонажів – представники православного духовенства, які активно просувають проросійську пропаганду, навіть в Західній Україні та ще й на тлі імовірних фінансових потоків від російських структур, то ця ситуація набуває ще більшого резонансу. Особливо на тлі численних гучних справ, таких як судові впровадження проти одіозних пропутінських попів Димитрія Сидора та Венедикта (Хромого), відомих сепаратистів зУПЦ МП, чия діяльність не лише була направлена на підрив територіальної цілісності України, а й підтримувалася певними «покровителями». Ці процеси, а також виявлені зв’язки суддів і адвокатів з підозрілими особами,
ставлять під сумнів здатність судової системи відреагувати на такі загрози належним чином.
Все це – частина глобальної картини, в якій проросійське лобі намагається проникнути глибше в українське суспільство. І це – не просто справа двох провінціальних попів, це питання того, як ми будемо реагувати на спроби зради та корупції, що намагаються підштовхнути країну до занепаду.
Резонансна кримінальна справа №308/6869/23, в якій фігурує священник УПЦ МП (а точніше РПЦ МП імені Сталіна), христопродавець Димитрій Сидор, відомий своїми сепаратистськими висловами та діями, перебуває на розгляді в Ужгородському міськрайонному суді під головуванням судді Тамаза Деметрадзе, як зазначає журналіст Віталій Глагола. А зараз попа Дмитрашку викликали на допит за підозрою у розпалюванні міжконфесійної ворожнечі, а його інтереси в суді представляє адвокат Олексій Фазекош, відомий своїми зв’язками з проросійськими колами.
У квітні 2023 року Сидору було вручено обвинувальний акт, і матеріали справи передано до суду для подальшого розгляду. Однак, станом на березень 2025 року, справа досі не завершена,
що викликає занепокоєння громадськості щодо можливого затягування процесу. Варто зазначити, що суддя Тамаз Деметрадзе раніше потрапляв у поле зору ЗМІ. Зокрема, у 2019 році він був учасником дорожньо-транспортної пригоди в Ужгороді. Ці обставини підсилюють увагу до його діяльності та викликають питання щодо об’єктивності та неупередженості щодо розгляду справи попа Сидора. Затягування розгляду справи може призвести до закінчення строку давності, що унеможливить винесення реального вироку. Це викликає обурення серед громадськості, яка вимагає справедливого та неупередженого судочинства.
Важливо звернути увагу на можливі причини затягування справи, роль адвокатів із сумнівною репутацією та попередні інциденти за участю судді Деметрадзе. Ці аспекти можуть вказувати на системні проблеми в судовій системі та необхідність громадського контролю за резонансними справами.
Тепер розглянемо всіх учасників цього ганебного фарсу. Розгляд справи сепаратиста Сидора триває вже понад два роки, а чим що далі – то більше складається враження, що суддя просто затягує справу, щоб витягнути її до закінчення строку давності.
А кому це вигідно? Саме московському попові Сидору, який ще у 2008 році проголошував так звану «республіку Підкарпатська Русь», закликаючи до відділення Закарпаття від України. У 2019 році цей суддя потрапляв у скандал через ДТП в Ужгороді. Його рішення неодноразово викликали сумніви в об’єктивності. А тепер він, схоже, вирішив «зачистити» судовий процес від незручностей для Сидора, затягуючи справу і граючи на руку ворогу.
Коли до справи долучають адвокатів на кшталт Олексія Фазекоша, стає зрозуміло, що об’єктивного суду годі чекати. Цей «правозахисник» відомий своїми проросійськими зв’язками та маніпуляціями. Що там відбувається зараз? Фазекош лобіює інтереси Сидора, активно відтерміновуючи судові засідання та використовує свої контакти в судовій системі, щоб справа просто розчинилася у бюрократичному болоті. Цей, з дозволу казати, адвокат лише прикривається юридичною термінологією, але суть одна – вивести сепаратиста з-під відповідальності.
А між тим Димитрій Сидор – промосковський діяч (не будемо здивовані, якщо виявиться, що він є й агентом Москви з 1980-тих років),
який відчуває себе повністю безкарним.
Нагадаємо, хто такий Димитрій Сидор. Це не просто церковник, а ідейний натхненник відокремлення Закарпаття, активний агент «русского міра», який роками пропагував антиукраїнські ідеї. Його «послужний список» включає: Заклики до автономії Закарпаття під протекторатом Росії.
Фінансування від Кремля на підривну діяльність.
Контакти з одіозним пропагандистом Кирилом Фроловим.
Пропаганду російських наративів серед вірян УПЦ МП. Отже, Димитрій Сидор – не просто священник, а ключова фігура «русинського» радикального руху, який тісно співпрацює з російськими структурами, просуваючи ідеї сепаратизму на Закарпатті. Його біографія – це історія гіпер-ганебної безкарності, політичного маніпулювання та постійних спроб розхитати українську державність. Ще в 2008 році він заявив про створення так званої «Підкарпатської Русі», що було прямим посяганням на територіальну цілісність України. Його за це судили у 2012 році, і хоча він отримав вирок за свої дії, покарання було чисто номінальним – три роки позбавлення волі з відстрочкою виконання.
Чи виправився цей московський прислужник після суду? Звісно, ні. Він продовжував співпрацювати з Кремлем, будував проросійські структури і навіть намагався проникнути у політику: у 1998 та 2002 роки – балотувався до Верховної Ради як самовисуванець, намагаючись отримати мандат і використовувати його для просування проросійських ідей.У 2020 році цей піп Дмитрашка спробував пройти до Ужгородської міськради від партії ОПЗЖ, політичної сили, яка була відвертою агентурною мережею Кремля в Україні.
А зараз постає далеко нериторичне запитання: чим закінчиться суд над товаришем Сидором: затягуванням чи справедливим вироком, тобто реальним терміном у колонії сурового режиму? Наступне засідання у його справі призначене на 10 квітня 2025 року о 14:00, але саме тут постає головне питання: чи побачимо ми реальне покарання для цього сепаратиста, чи знову справа «зависне» через саботаж? У черговий раз?
Бо так званий суддя Тамаз Деметрадзе – справжній фокусник української Феміди. Людина, яка, здається, знайшла чарівний спосіб перетворювати свої статки на невидимі активи, а декларацію – на зразок аскетизму.
Коли дивишся на його офіційні документи, складається враження, що він ледве зводить кінці з кінцями, живе на хлібі й воді, а в перервах між слуханнями у суді шукає копійки під диваном. Ну, просто втілення скромності: квартира 64,1 квадратних метра в центрі Ужгорода (звичайно ж, в іпотеці), а автопарк вражає своєю розкішшю – «Хонда Цівік» 2007 року випуску. Ось це рівень! Аж хочеться підкинути людині кілька гривень на бензин.
Але ми ж із вами знаємо, що дива трапляються тільки в казках. В реальності такі судді, як Деметрадзе, мають чудовий талант – мистецтво приховування. Адже всі ми розуміємо: якщо в декларації нічого немає, це зовсім не означає, що немає і статків. Просто вони десь… ну, скажімо, у Чехії, куди чудесним чином перемістився його брат. А що? Випадковість, щось ми так не думаємо. Просто жив собі чоловік в Україні, а потім – раз! – і опинився за кордоном, де, як на зло, виявляються його бізнеси, нерухомість та інші принади життя.
Схема класична, як стара платівка: оформлюємо підприємства на підставних осіб, записуємо нерухомість на родичів, а самі – ніби в білих рукавичках,
кришталево чисті й бездоганні. Ось і наш «герой», який за службовим обов’язком має вершити правосуддя, освоїв цю нехитру науку. Чеські реєстри – взагалі знахідка для подібних персонажів.
Українські журналісти та антикорупційні органи можуть ритися в наших базах скільки завгодно, але хто ж їм дасть безперешкодний доступ до майна за кордоном? А тим часом майно є, і воно доволі вражаюче.Але це ще не все. Суддя, як виявилося, не лише вправний в ухиленні від декларування, а ще й майстерний у вибірковому правосудді. Наприклад, чомусь він зовсім не помічає витівок певних проросійських діячів, які намагаються розхитати ситуацію на Закарпатті. Що це? Недбалість чи свідомий вибір? У будь-якому випадку, для правосуддя така поведінка, м’яко кажучи, виглядає дивно.
Проте не варто недооцінювати громадський контроль. Ми ж не наївні глядачі, які аплодують фокуснику після чергового «зникнення» майна з декларації. Ми хочемо розгадати цей трюк. І це цілком можливо – варто лише ретельно перевірити всі реєстри, простежити фінансові потоки, порівняти офіційні дані із реальним стилем життя.
Адже, як показує практика, бізнеси на підставних осіб – це лише ширма, за якою стоїть реальний власник.
Тому питання, яке давно назріло: а судді хто? Якщо Деметрадзе вважає, що його фінансові фокуси залишаться непоміченими, то він явно недооцінює суспільний інтерес до таких схем. Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, журналісти-розслідувачі – всі вони можуть і повинні розставити крапки над «і». Бо поки такі персонажі почуваються безкарними, правосуддя в Україні буде залишатися більше схожим на циркову виставу, ніж на справедливість.
Так, ось скандально відомий суддя Тамаз Деметрадзе, який розглядає справу сепаратиста Дмитрашку Сидора, дедалі більше опиняється у центрі уваги громадськості. Особливу увагу слід звернути на близькі зв’язки судді з його братом, який давно проживає у Чехії, бо як відомо, там повним-повно російських агентів. Чи не є він тією фігурою, через яку проходять фінансові потоки, пов’язані із сумнівними схемами? І головне – чи не надходять ці гроші з Москви?
Одна з найнебезпечніших версій полягає в тому,
що суддя може отримувати фінансування від відомого російського олігарха Костянтина Малофєєва – давнього спонсора терористичних угруповань на Донбасі, активного прихильника «русского мира» та одного з головних кураторів проросійських сил в Україні.Якщо ця версія підтвердиться, то затягування судової справи попа Сидора стане не просто проявом корупції, а елементом ворожої спецоперації із саботажу українського правосуддя.
Якщо суддя справді діє в інтересах Москви, це означає, що ворог дістався до серцевини українського правосуддя. Громадськість має право вимагати не лише прозорого розслідування, а й негайних рішень, які поставлять крапку у корупційних іграх із затягуванням справи Сидора. Україна платить високу ціну за свою свободу, і жоден суддя не має права продавати її за кремлівські гроші.
Українське суспільство не може дозволити, щоб черговий зрадник уникнув відповідальності, а правосуддя перетворилося на знаряддя маніпуляцій та закулісних домовленостей. Справа Димитрія Сидора стала своєрідним лакмусовим папірцем, що виявляє ступінь проникнення корупції та проросійського лобі у вітчизняну судову систему.
Якщо суддя Тамаз Деметрадзе доведе її до закриття, це стане тривожним сигналом про те, що вплив Кремля досі залишається відчутним навіть там, де має панувати закон.
Занадто багато запитань і надто мало відповідей. Ми уважно стежимо за перебігом подій і вимагаємо справедливості. Відсторонення судді, ретельна перевірка його дій, контроль за прозорістю процесу – це не просто вимоги, а категоричний імператив. Україна вже заплатила надто високу ціну за свою незалежність, щоб і далі терпіти проросійських агентів у суддівських мантіях.
13 березня 2025 року в Рахівському суді відбулася чергова вистава під назвою «правосуддя», де, замість реального покарання для розпалювачів «русского мира», видали вирок, що годиться хіба що для розваги курей на подвір’ї.
Ось і черговий цирк відбувається в іншому куточку Закарпаття, де у тихому вирі завелися вкрай шкідливі біси. Ці персонажі, справжні мп-шні церковні щури, що колись розносили чуму, тепер активно поширюють бацили «русского мира». Архімандрит Венедикт (Хромий), знаний симпатик імперських ідей, отримав у Рахівському суді черговий вирок у своїй другій кримінальній справі.
Штраф у 60 тисяч гривень, який мав би стати бодай мінімальним наслідком його діяльності, виглядає не покаранням, а насмішкою. Для такого заможного попа це навіть не незручність – досить кинути сигнал своїм наївним парафіянам, і вони швидко накидають йому на картку необхідну суму, щоб їхній «страждальник» та далі міг проповідувати кремлівські наративи під виглядом «канонічного православ’я».
Сам «мученик» поспішив заявити, що його, мовляв, переслідують за віру, і, звісно ж, клянеться залишатися вірним «канонам». Щоправда, забуває уточнити, що ці «канони» вже давно працюють на ворожу державу і використовуються для того, щоб підривати українське суспільство зсередини. Але він у цьому не один – таких «страждальців» у рясах, які зображають із себе жертв, а насправді є агентами впливу, ще чимало.
От тільки питання залишається відкритим: скільки ще триватиме ця вистава, де замість реального покарання зрадники отримують символічні штрафи, а їхні спільники продовжують розхитувати країну? Україна воює, а вони на її території проповідують ворожу ідеологію, при цьому ще й граючи роль «невинно гнаних».
І якщо держава не змінить підхід, то вони так і будуть далі будувати тут свою резервацію «русского мира», поки їхні парафіяни щедро жертвуватимуть на чергові штрафи і не лише на них.
Але є ще цікавіше питання: чи не веде цей слід до російського олігарха Костянтина Малофеєва, який фінансує й словацьких неонацистів? Адже саме він роками фінансував проросійські рухи, підтримував так зване «канонічне православ’я» у вигляді розсадника кремлівської пропаганди та щедро інвестував у збурення ситуації в Україні. Чи не його гроші через підставних осіб наповнюють рахунки таких «страждальців», як Венедикт Хромий? Чи не ті ж самі кошти, що годують російські ДРГ, дозволяють цим церковним агентам продовжувати свою підривну діяльність?
А головне – скільки ще триватиме цей фарс, у якому зрадники отримують символічні штрафи, їхні спонсори залишаються в тіні, а суди розписуються у власному безсиллі? Поки Україна воює, вони будують на її території власну резервацію «русского мира», отримуючи покровительство, фінансування та м’яке ставлення з боку системи. І якщо це не зміниться,
то чергові «страждальці» у рясах і далі служитимуть своїм кремлівським хазяям під прикриттям молитви та «духовних цінностей».
Ряса не повинна бути захистом для сепаратистів і зрадників, вона не має прикривати тих, хто веде підривну діяльність проти України. Навпаки, саме для таких осіб вироки повинні бути максимально суворими та невідворотними. Ті, хто намагається розірвати нашу державу, не повинні мати можливості уникнути покарання, а їхні акти зради мають бути суворо припинені на всіх рівнях. Натомість, цих попів варто було б обміняти на наших героїв, які зараз страждають у полоні, наприклад, на азовців, які через свою боротьбу за Україну переживають тортури. Поки ці пропагандисти сидять у теплих храмах, в Україні наші воїни, наші полонені, в тому числі ті самі азовці, терплять не тільки фізичні муки, але й моральні випробування. А коли настане момент, коли ці лукаві пропагандисти в рясах потраплять до рук своїх «захисників» зі Швабростану, їхні вигуки будуть не почуті, а за їхніми словами ніхто не захоче йти.Їх викинуть, як використані презервативи, і вони зрозуміють,
як холодно в реальному світі, де блаженство імперії вже не буде привабливим.
Саме зараз, коли правосуддя стоїть на роздоріжжі, ми повинні вимагати, щоб українська система не тільки покарала цих прокремлівських «попів», але й гарантувала, що жоден зрадник не залишиться безкарним. Кожен з них повинен отримати своє максимально сурове покарання з реальним терміном ув’язнення, а справа правосуддя повинна бути безкомпромісною.Залишається висловити жаль, що у нас не так, як в США, де за антидержавні злочини до сих пір відправляють на електричний стілець.
Адже ми не можемо дозволити, щоб ці люди продовжували шукати притулок у рясах, коли насправді вони є частиною того, що намагається знищити нашу країну. Поки українське правосуддя не покарає таких зрадників, а ми всі повинні бути готові до того, щоб боротися за країну, яка має шанс очиститися від цих паразитів в рясах. Треба давно вже розчавити цих проросійських гадин.
Шандор Рудь та Лайош Надь, брати-мад’ярони (м. Берегово).