Захисник з Мукачева розповів, чому покинув все та пішов захищати Україну

Як розповідають на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади, Михайла російське вторгнення 24 лютого застало у матері на Вінничині. Чоловік одразу повернувся додому, в Мукачево, і побіг у військкомат.«Проскочив у чергу до строковиків і записався в 128 бригаду, а не ТРО. Потім мене спитали: «Чому ви сюди прийшли? Ви ж навіть не служили!» «Та в нас пів України не служило, – відповідаю. – Але ж треба комусь і воювати», — розповідає Михайло.Через тиждень Михайла з побратимами відвезли в зону бойових дій. Спершу вони тримали оборону, а потім штурмували ворожі позиції й звільняли територію."Мене найбільше вразило, що коли ми висуваємося колоною на бойове завдання, їдемо через село, а маленькі діти стають навколішки й благословляють нас. Це пробирало до глибини душі", — зазначає захисник.«Буйвол» розповідає, що тікаючи росіяни кидали купу своєї зброї – боєкомплекти, рюкзаки, автомати, кулемети, снайперські гвинтівки. Але з деяких встигли витягти бойки чи інші деталі."Коли ми зайшли в звільнене село, і місцеві розповіли, що буряти, котрі там стояли, не дозволяли ховати на цвинтарі цивільних. Боялися, що з цвинтаря побачать їхні позиції й здадуть ЗСУ. Тому людей ховали в подвір’ях, садах, городах", — ділиться спогадами захисник.Михайло має кілька поранень — найважче отримав на Донеччині. Після останнього поранення сколок так і залишився в його грудях. Відколи "Буйвол" в бригаді, він вже нарахував п’ять своїх нових днів народження."Чи не шкодую, що добровільно пішов на війну? Ні. У мене двоє дітей, і вони б мене не зрозуміли. Тепер, можливо, мовчали б і раділи, що я з ними. А далі ні. Як так – йде війна, а я сиджу вдома чи ховаюся. Ні, я не шкодую, моє місце тут", — підсумовує «Буйвол».Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.Дізнайся першим!