Винница

Вінниця – не тільки про фонтани. Місто відзначає 400-річчя осідку домініканців

21 сен•iVin

Цьогоріч Вінниця відзначає важливу історичну подію. Це 400 років від заснування осередку домініканців, членів католицького Ордену братів-проповідників, у місті. Історія цього чернечого осередку розпочалася у 1624 році завдяки фундації Стефана Черленковського, представника впливового шляхетського роду, який записав значну суму на створення домініканського монастиря.Про це повідомляє I-VIN.INFO з посиланням на допис Музею Вінниці.

Черленковські були одним із відгалужень боярського роду Кмітів (Кмітичів) і з середини ХVI ст. почали використовувати топонімічне прізвище – від назви свого села Черленків (у ХІХ – на початку ХХ ст. – Черлінків Вінницького повіту, нині частина с. Бохоників Вінницького району). Вони обіймали важливі уряди у Брацлавському воєводстві, зокрема Юрій Черленковський, син Олександра Кмітича, був від 1593 р. брацлавським войським. Із п’яти його синів особливо відомі два: Іван (?–1617) –посол на сейм від Брацлавського воєводства 1585 р., брацлавський земський суддя (1609–1617), і Стефан (?–1623) – брацлавський ловчий (перед 1599), підчаший (1603)

і стольник (1609). Іван і Стефан брали участь у Смоленській кампанії Зиґмунта ІІІ (1609–1611). Щоправда, брати розійшлися в релігійному питанні. Іван залишився вірним Православній церкві. Його син Сильвестр, брацлавський земський писар (1628–1659), посол від Брацлавського воєводства на сейми 1633, 1638 і 1641 рр., відомий православний меценат, один з опікунів Києво-Могилянської академії, згадується в заповіті Петра Могили.

Натомість Стефан Черленковський перейшов у католицизм і зробив значні пожертви на католицькі осередки.

У своєму духовному заповіті від 23.Х.1623 р. (явленому 31.Х.1623 р. у Вінницькому ґродському суді) Стефан Черленковський записав 4000 злотих польських (2000 готівкою і 2000 на його селі Комарів) «отцям домініканцям». Ці кошти спершу призначалися на створення осередку Ордену братів-проповідників у місті Черленкові (Новий Черленків), заснованому Черленковськими на землях с. Селища (нині Вінницького району). Він мав знаходитися на території черленківського замку, де вже було збудовано мурований костьол.

Втім, останню волю брацлавського стольника не було виконано.

У різних джерелах знаходимо цьому відмінні пояснення, зокрема часто згадується напад татар на черленківський замок 1624 р. Один із найвідоміших подільських домініканців, геральдик, історик і хроніст Шимон Окольський (1580–1653) стверджує, що самі домініканці вважали тамтешні умови невідповідними для своєї діяльності («ob incomoditatem loci»).

Згідно з дослідженням Валентина Отамановського, рішення про перенесення фундації до Вінниці, яка з 1598 р. була столицею Брацлавського воєводства, ухвалили виконавці заповіту на нараді 2 вересня 1624 р. «через небезпеку від схизматів».

У візитаціях вінницького осередку домініканців 1797 і 1824 рр. серед документів, які підтверджували права братів-проповідників на тутешній осідок, першим зазначено декрет капітули (або «Ради Ордену») Ordo fratrum praedicatorum про переведення домініканців із Черленкова до Вінниці та «прийняття суми 4000 зл. Черленковського, записаних у заповіті з метою фундації». Він датований 2 вересня 1624 р., а оригінал явлений у Вінницькому ґродському суді 31 грудня 1728 р. Ймовірно, це той самий документ,

який згадує Отамановський.

Угода спадкоємців Стефана Черленковського із домініканцями включала зобов’язання останніх проводити деякі богослужіння у черленківському костьолі. Упродовж наступних кількох років проходило затвердження рішення про перенесення фундаційної суми з Черленкова до Вінниці на різних щаблях духовної влади і тривала підготовка до спорудження комплексу.

Тогочасна Вінниця, попри свій статус воєводського центру, була порівняно невеликим містом з населенням до 2 тис. осіб і дерев’яною забудовою. Упродовж XIV–XVI cт. місто зростало навколо дерев’яних замків на лівому березі Бугу, а на рубежі XVI–XVII ст., зі спорудженням замку на острові, з’явилися перші вулиці на правому березі. Цю частину називали Новим містом, відтак за лівобережною частиною закріпилася назва Старе місто. Люстрація Вінницького староства 1629 р. (?) містить опис Нового міста:

«Воно лежить на горі, над річкою. Має довкола себе рів, а за ровом – частокіл. Довкола міста дві башти: одна біля мосту, а друга на іншій стороні міста. Бійниць довкіл міста сім. Забудова як Нового, так і Старого міста нараховує в собі 600 будинків.

Серед них є шляхетські садиби, двори католицьких монахів, церковні двори і двори ремісників».

Домініканці набули ділянку на краю Нового міста, із західного боку від ділянки єзуїтів, які розпочали в місті діяльність дещо раніше: 1611 р. Товариство Ісуса (лат. Societas Iesu) заснувало у Вінниці місію, 1619 р. – постійну резиденцію, 1630 р. – школу, перетворену на колегіум. Слід зазначити, що єзуїти тривалий час мали невеликий дерев’яний монастир і костьол, а дерев’яний будинок під школу купив їм біля ринку вінницький староста Адам Калиновський. У 1626 р. отці з Товариства Ісуса завдяки щедрим записам доброчинців придбали достатньо велику ділянку навпроти Ринкової площі для будівництва мурованого комплексу. У 1630-х рр. єзуїти спорудили на ній монастир, до 1645 р. – костел, – це були перші муровані будівлі у Вінниці.

Деякі єзуїтські джерела містять відомості про домініканський комплекс. Особливо важливий для нашого дослідження проєктний план єзуїтського комплексу, датований 30 травня 1632 р.На ньому видно, що єзуїтська ділянка з північного боку виходить на головну вулицю,

навпроти Ринкової площі. Зі східного боку від комплексу позначено місце розташування тогочасного дерев’яного єзуїтського чернечого дому з невеликим костьолом (№29), а із західного – домініканський комплекс (№32) і вулицю («platea»), що розмежовувала два чернечі осередки. Ця вулиця згодом зникла. На думку історика архітектуриПетра Ричкова, її приєднали єзуїти, частково вирівнявши у такий спосіб свою ділянку.

Отже, домініканці на ділянці, набутій поруч із єзуїтським, «пізніше різними наданнями приватних осіб збільшеній», збудували невеликий дерев’яний костел і монастир. Будівництво завершено в 1630 р. Деякі дослідники припускають, що збережені дотепер ділянки огороджувального муру домініканського комплексу та наріжна башта вже існували на 1647 р., однак спорудження потужних стін навколо відносно невеликих дерев’яних будівель здається малоймовірним.

Головні напрямки діяльності Ордену домініканців – проповідництво та підготовка проповідників. Перед Хмельниччиною у Вінниці було 12 домініканців. Така кількість дозволяла організовувати катехізацію у тутешній католицькій парафії та місії в сусідніх містах і містечках.

Вінницькі домініканці мали щедрих доброчинців. Так, вінницький староста Ян Одживольський записав їм 1639 р. ділянку під фільварок і сад за містом, 1640 р. – став і млин, згодом ще сіножать, Кристина Корибут-Вишневецька 1640 р. – 3000 зл., Мацєй і Ядвіґа Закжевські у 1639 і 1642 рр. – векселі по 1500 зл. під заставу с. Соловіївкиі в 1646 р. – ділянку та 2 двори у Вінниці. На свої земельні володіння вінницькі домініканці отримали привілей Владислава IV 1641 р. і затвердження (одночасно з єзуїтами) сеймовою конституцією 1647 р.

З початком Хмельниччини католицькі ченці залишили Вінницю в пошуках безпечнішого місця. Домініканський костел був зруйнований і спалений двічі: 1648 р. козаками і татарами та перед 1700 р. татарами. Вперше його відбудував після 1666 р. один з представників родини Черленковських, вдруге – Михайло Калетинський.

Є згадки в документах про перебування домініканців у Вінниці орієнтовно в 1666–1672 і коло 1700–1702 рр. (до початку повстання Палія). Знову повернулися до Вінниці близько 1710 р., тоді дізналися, що їхні маєтності в місті прибрав до рук вінницький староста (з 1709 р.)

Марцін Калиновський. Згодом домініканці провадили за них тривалі судові процеси.

Не оминуло домініканців і бурхливе політичне життя Брацлавщини. Так у серпні 1740 р. домініканський осідок опинився в епіцентрі протистояння прибічників вінницького старости Людвіка Калиновського і брацлавського каштеляна Яна Потоцького, прибулих до Вінниці на сеймик Брацлавського воєводства. Згідно з королівським універсалом він мав відкритися 22 серпня та обрати послів на сейм, крім того, шляхта планувала визначитися з кандидатурами на вакантні уряди членів земського суду та підкоморія. З анонімного діаріуша учасника сеймика дізнаємося, що в домініканському кляшторі зупинився брацлавський хорунжий Ян Дзік. У цій резиденції Дзіка брацлавський воєвода Станіслав Свідзінський приймав регіментаря Нітославського.

Шляхта провадила численні переговори стосовно кандидатур на вакантні уряди і принагідно зводила різні майнові порахунки, так що часом доходило до сутичок із застосуванням шабель і палашів прямо в єзуїтському костьолі та до внесення маніфестів у ґродський суд. Автор діаріуша описав,

як сеймик вчасно не відкрився, а шляхетські наради 23 серпня перемістилися в домініканський костел:

«[...] тоді пішли їх милості до костьолу о[тців] домініканців і про початок сеймика й[ого] м[илість] пана воєводу просили. Сюди і й[ого] м[илість] пан регіментар зі всім своїм військовим супроводом прийшов разом з ними. Там став перед великим вівтарем й[ого] м[илість] пан воєвода, питаючи, чи є згода всіх присутніх на початок засідання. І лише й[ого] м[илість] п[ан] Ласький, хорунжий панцир[ної] хоругви й[ого] м[илості] пана брацл[авського] каштеляна, з кількома їх м[илостями] членами тієї ж хоругви згоди не дали».

Отож довелося воєводі знову перенести відкриття сеймика, врешті він так і не відбувся.

Цей діаріуш є важливим джерелом для дослідження історії першого домініканського комплексу, адже він свідчить, що на 1740 р. домініканці перебували у Вінниці (у деяких опрацюваннях це заперечується) і домініканський комплекс був у відносно гарному стані, адже в монастирі зупинилися впливові урядники і проводили там важливі зустрічі, а в костелі ледь не відбувся сеймик.

Останнє дає підстави вважати, що храмова зала була достатньо просторою.

Тут ще варто згадати, що після заснування у Вінниці капуцинського осередку (фундація 1745 р.) на сторінках капуцинської хроніки від початку з’являються домініканці. Зокрема, її автор записав: «Нам пощастило з дуже приязним товариством ченців, а насамперед в[ельможних] о[тців] проповідників Ордену св. Домініка, які в цьому місті займають сусідню ділянку [...]». Він також зафіксував, що серед гостей, які прибули на закладання наріжного каменя Вінницького капуцинського монастиря, були домініканці з Братством св. Ружанця.

Коли розпочалося масштабне будівництво капуцинського кляштору коштом вінницького старости Людвіка Калиновського, єзуїти також взялися добудовувати свій комплекс, споруджуючи в середині XVIII ст. брамовий, шкільний і господарський флігелі та новий огороджувальний мур. Натомість домініканці, володіючи значною ділянкою, мали на ній відносно невеликі дерев’яні будівлі монастиря і костьолу (зведені, ймовірно, на кам’яних фундаментах). Але невдовзі у них з’явилися заможні і впливові покровителі з родини Ґрохольських.

Нагадаємо, історія костелу Матері Божої Скорботної.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: зі сторінки у Facebook

Комар, рада, суд, Джерело, школа

Читайте еще