Білорусь аплодує російському продовольчому ембарго. "Для нас це клондайк, - відразу ж заявив перший заступник міністра сільського господарства і продовольства Білорусі Леонід Маринич. - Замінимо голландську картоплю, замінимо польські яблука - у нас все є".
Щодо того, що "все це є", заступник міністра дещо перебільшив. У білоруських магазинах, звичайно, є багато чого. Але - за рахунок того самого імпорту, який минулого тижня стратив Володимир Путін. Наприклад, основний постачальник картоплі у Білорусь - саме Голландія. А ще - Литва, Франція, Фінляндія, Єгипет, Марокко. Лише за перший квартал цього року Білорусь імпортувала майже три мільйони тонн картоплі з країн Євросоюзу - у два з половиною рази більше, ніж за той самий період минулого року. Всього ж, включаючи постачання з африканських країн, за перший квартал Білорусь імпортувала п'ять з половиною мільйонів тонн цього, здавалося б, головного білоруського продукту.
Що ж до продажу картоплі за кордон, то експортний максимум Білорусі на сьогодні - 250-270 тисяч тонн на рік. Прямо скажемо, не завалиш Росію білоруською картоплею,
як не старайся. Навіть для забезпечення внутрішніх потреб місцевої картоплі не вистачає.
(Якщо ж говорити про ранні овочі, у тому числі про молоду картоплю, то білоруське сільське господарство ледве-ледве забезпечує 55 відсотків потреб внутрішнього ринку.) Фахівці-аграрії, правда, стверджують, що теоретично років за три можна збільшити врожайність і довести експорт до 500 тисяч тонн на рік. Але тільки за три роки, при вкладенні великих коштів, якщо сильно піднатужитися. Отже розповідати про сьогоднішню цілковиту готовність до завалення полиць російських магазинів білоруською картоплею можна хіба що у форматі анекдотів.
Щодо фруктів, то за перше півріччя Білорусь їх купила на 245 мільйонів доларів, а продала лише на 72 мільйони. А польські яблука - взагалі основний товар у білоруських магазинах. 90 відсотків імпортних яблук у Білорусі - польські. Польща взагалі за останні роки стала найбільшим постачальником овочів і фруктів у Білорусь. За даними Національного статистичного комітету, за перші п'ять місяців року імпорт яблук, груш і айви з Польщі становив 190,
4 тисячі тонн. Це на 67 відсотків більше, ніж за аналогічний торішній період. А в загальному обсязі імпорту яблук, груш і айви у Білорусь частка Польщі становить 75 відсотків. До речі, частка вітчизняних фруктів на білоруському ринку становить лише 11 відсотків.
Ясна річ, не ростуть у Білорусі ананаси і апельсини, але ж і товарних яблук тут немає. Їх можна купувати хіба що як сировину для переробки - на спирт та на варення-повидло. А для того, щоб білоруські яблука стали товарними, у Білорусі не вистачає потужностей для зберігання.
Отже замінити польські яблука білоруськими, ну, ніяк не вийде. Якщо тільки не переклеювати етикетки і не ввозити у Росію ті самі польські яблука під виглядом білоруських.
Ось це - дійсно клондайк.
Можливо, саме шахрайські схеми і мав на увазі білоруський заступник міністра сільського господарства Леонід Маринич, коли потирав руки і говорив, що Білорусь усі імпортні продукти для Росії може замінити своїми. Звичайно, є гіпотетична можливість, що саме білоруські продукти, які призначалися для внутрішнього вживання, будуть благополучно продані Росії,
оскільки росіяни можуть заплатити більше. І тоді на Білорусь чекає підвищення цін і дефіцит. Але хто сказав, що у Росію підуть білоруські продукти? Адже є й інші варіанти.
На цих схемах білоруська влада заробляє вже давно - відтоді, як дві держави в рамках союзних домовленостей відмінили митні збори у взаємній торгівлі. Ось тоді і пішли товарні потяги з бразильським і кубинським тростинним цукром у Росію під виглядом білоруського бурякового. Лише у 2006 році афера розкрилася. Можливо, цей бізнес процвітав би ще багато років, коли б не жадібність білоруських чинуш: обсяги постачань у багато разів перевищили кількість вироблюваного у Білорусі бурякового цукру, навіть якщо припустити, що весь цей цукор до останнього грама йде на експорт, а білоруси п'ють чай із таком. Відомо, що у шахрайстві головне - не нахабніти. І це те саме правило, яке постійно порушує білоруська влада. А потім, уже схоплені за руку на гарячому, починають пошуки нових схем і каналів.
Тому і говорив Олександр Лукашенко під час "молочної війни" з Росією у 2009 році: "Не виходить в Росії - не треба кланятися,
не треба нити і плакати. Треба шукати свого щастя в іншій частині планети. Потрібно йти в інші місця, де нас не знають. Торгувати десятьма тракторами, одним комбайном, по чайній ложці возити цукор". В одній фразі - аж кілька обмовок за Фрейдом. Ключові - "потрібно йти туди, де нас не знають", тобто не в курсі нашого державного шахрайства, і "по чайній ложці возити цукор", тобто не нахабніти з обсягами заради миттєвого надприбутку, а гнати чужий продукт під виглядом свого потроху, пристойними партіями, і тоді "лавочка" не закриється довгі роки.
Після цукрової афери і її викриття почалася не менш масштабна афера з розчинниками. Після того, як Росія, Білорусь і Казахстан підписали угоду про співробітництво в рамках Єдиного економічного простору, Білорусь почала безмитно купувати російську нафту. Експорт нафтопродуктів, вироблених на білоруських підприємствах з російської сировини, був головною статтею експорту країни. (До 2013 року він становив близько 70 відсотків всього білоруського експорту.) При цьому Білорусь була зобов'язана перераховувати до бюджету Росії 100 відсотків експортних мит на нафтопродукти з російської сировини,
що продаються за межі Митного союзу.
Схема знайшлася швидко: у перелік нафтопродуктів, при експорті яких сплачується вивізне мито, не були внесені складні розчинники і розріджувачі. Ось тут "карта і пішла". А солярка щедро полилася у Європу під виглядом розчинників і розріджувачів.
Лише у 2012 році російські офіційні особи забили на сполох: Мінськ майже не торгує нафтопродуктами, зате розчинників продається до Європи стільки, скільки неможливо виробити з сировини, що купується. Виявилось, що за документами Білорусь у 2011 році виробила більше 2 мільйонів тонн розчинників і розріджувачів - притому, що обсяг світового ринку цього продукту не перевищує 1,5 млн тонн. А у 2012 році лише за перше півріччя у Європу було продано 3 млн тонн розчинників і розріджувачів. У результаті Москва оцінила свій збиток у 2,5-3 мільярди доларів, віце-прем'єр Аркадій Дворкович, що займається паливно-енергетичним комплексом, вимагав кримінальної справи і покарання винних у шахрайстві, незалежно від їх громадянства і посад. Але потім, як завжди, братські обійми Лукашенка з Путіним,
обіцяння вічної любові й обов'язкове "ми більше не будемо" залишили Москву з носом і без відшкодування збитків. Керівник білоруського уряду Михайло Мясникович тоді присягався братам-росіянам, що останній потяг із соляркою, на якому написано "розчинник", пішов з Білорусі на захід 4 серпня 2012 року. Струнку схему союзної крадіжки знову згубила чиновницька жадібність. Якби кількість фальшивих розчинників не перевищила їх світову потребу, гляди, по зернятку досі клювали б, по мільярдику від російського бюджету спокійно підкрадали б.
Але як тільки одна схема накривається мідним тазом, всі найкращі державні уми Білорусі придумують наступну. Білоруська сенсація останніх днів - раптове збільшення експорту бітумних сумішей у країни Євросоюзу у 2500 разів порівняно з аналогічним періодом минулого року:
Якщо за перші п'ять місяців 2013 року Білорусь продавала у Європу бітумні суміші на 64 тисячі доларів, то за ці самі місяці року нинішнього - на 178 мільйонів. Найбільшими покупцями білоруського бітуму стали Велика Британія, Литва і Польща. Схоже, тепер солярка до Європи йде не під виглядом розчинника,
а з ярликом "бітум".
Отже за Білоруссю не заіржавіє: якщо потрібно буде для союзника, то і польські яблука, і голландська картопля, і французький сир благополучно надходитимуть у Росію з позначкою "Made in Belarus". Природно, країни-виробники охоче на це погодяться. Адже купували ж європейські партнери нафтопродукти під виглядом розчинника, підписували всі документи, підтверджували, що це розчинник, а не солярка. У білоруських шахраїв були і залишаються такі самі партнери на Заході. То чом би й не продовжити? Отже будуть, неодмінно будуть в російських магазинах і могильовські устриці фін де клєр, і шкловський блакитний тунець. Блакитний, як ільфопетровський злодюжка.
Ірина Халіп, власкор "Новой газеты" по Білорусі.
фото: www.dialog.ua
