Ситуація навколо президентських виборів у США вкотре змусила лідерів Європейського союзу замислитися над роллю, яку відіграє Росія у політичному житті їхніх країн. Та й свій 60-річний ювілей ЄС відсвяткував не у самому радісному настрої.
Причинами для цього стали: зростання терористичних загроз; міграційна криза, що продемонструвала величезні недоліки у питаннях внутрішньої безпеки Спільноти; «розлучення» з Великою Британією; відсутність одностайного ставлення до санкцій проти РФ; поширення національного егоїзму всупереч ідеї загальноєвропейської єдності; позиція Польщі щодо обрання Голови Європейської ради (нагадаємо, що Польща виступала проти переобрання Д.Туска на посаду Голови Європейської ради. 26 березня 2017 р. міністр закордонних справ РП В. Ващиковський заявив, що голосування було сфальсифіковане).
Такими сприятливими для себе умовами не могла не скористатися Москва, тому вона значно активізувала свою діяльність на міжнародній арені, використовуючи весь арсенал наявних засобів. Не останнє (а, може, й головне) місце у ньому займають Служба зовнішньої розвідки (СЗР)
та Головне розвідувальне управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних сил РФ.
Особливий інтерес для Кремля становлять парламентські та президентські вибори в країнах ЄС та НАТО, на які поточний рік виявився урожайним. Слід зазначити, що російська розвідка ніколи (навіть за часів «демократичного» Б. Єльцина) не послаблювала роботи на європейському напрямку. А стосовно держав колишнього соціалістичного табору, які перестали бути «друзями», розвідувальна діяльність розгорталася у повному обсязі. З приходом до влади В. Путіна (близьке оточення якого складається з кадрових співробітників спецслужб) СЗР та ГРУ отримали карт-бланш на інтенсифікацію розвідувальних зусиль, націлених на реалізацію плану щодо повернення Росії статусу наддержави.
Звісно, що специфіка діяльності розвідорганів не передбачає інформування громадськості про подробиці проведення таємних операцій. Але, як сказано у Біблії, «немає нічого таємного, що не стало б явним». У демократичних країнах вже давно існує практика підготовки річних звітів, у яких спеціальні служби доводять до відома платників податків,
на що витрачені їх кошти. Таким чином, аналізуючи ці документи, можна уявити собі картину, якими методами діяв Кремль протягом останніх років на європейському континенті.
Найбільш інформативним з цієї точки зору можна вважати звіт Департаменту державної безпеки (ДДБ) Литовської Республіки за 2014 р. У ньому наголошується, що основні загрози національній безпеці Литви виходять саме з боку Росії, яка «здійснює важко передбачувану агресивну зовнішню політику, не поважає суверенітету інших країн і права їх вибору. Агресія в Україні та принципова реакція Литви на військові дії і пряме втручання у внутрішні процеси суверенної держави спровокували ще більш активні інформаційні та розвідувальні операції РФ, посилення інструментів «м’якої сили», політично мотивовані економічні санкції, зусилля щодо більшої централізації і координації проросійськи налаштованих співвітчизників і угруповань».
У Литві добре пам’ятають уроки історії, тому побоюються, щоб демонстрація «м’якої сили» за відповідних умов не була використана для застосування «твердої сили» у формі збудження соціального невдоволення,
безладів у державі, провокацій та підтримки дій ворожих сил. За оцінками ДДБ, на сьогодні такі групи слабкі, і без сильної зовнішньої підтримки вони не змогли б паралізувати життєздатність республіки та чинити значний опір. З іншого боку, сценарії окупації Криму і конфлікту на Донбасі демонструють, що замаскована військова підтримка з боку третіх країн може бути розпочата протягом дуже короткого часу.
Діяльність російської розвідки на території Литви націлена як на здобування закритої інформації щодо внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, стратегічних енергетичних проектів, так і на здійснення вигідного для РФ впливу на владні інституції та громадську думку. Москву також цікавлять дані військово-політичного характеру, особливо у сфері співробітництва з НАТО.
Аналітики ДДБ звертають увагу на те, що саме агресія Росії в Україні та прогресуюча конфронтація із Заходом призвели до інтенсифікації зусиль російських спецслужб у Балтійському регіоні. Збільшилася кількість спроб вербування литовських громадян під час їх перебування в РФ. Частіше стали відвідувати Литву співробітники СЗР та ГРУ під різноманітними прикриттями (як журналісти,
науковці, бізнесмени чи діячі неурядових організацій). Не відмовляється Москва й від використання розвідників-нелегалів, яких почали виводити на осідання до Прибалтики в останні роки існування СРСР. За оцінками ДДБ, третина тих, хто працює у дипломатичних та консульських установах РФ у Литві, є кадровими офіцерами спецслужб, або залученими до співробітництва з розвідкою особами.
У квітні 2014 р. за діяльність, несумісну з дипломатичним статусом, персоною нон грата був оголошений Генеральний консул Росії у Клайпеді Володимир Малигін. Об’єктами розвідувального інтересу СЗР та ГРУ є литовські громадяни, які можуть надавати необхідну інформацію чи впливати на рішення державних інституцій, або на громадську думку. До кола потенційних «цілей» згаданих служб у Литві входять не лише чиновники і військові, але й перспективні студенти, молоді політики, журналісти і вчені. Проводячи вербувальні розробки, російські розвідслужби надають перевагу особам з будь-якими зв’язками у Росії: проживали чи навчалися у цій країні, мають там родичів чи друзів, займаються підприємництвом чи іншою діяльністю,
пов’язаною з РФ.
Робота СЗР та ГРУ проти Литви здійснюється також за допомогою електронних та кібернетичних розвідувальних засобів, зокрема й центрів радіоелектронної розвідки у Калінінградській області. Основною метою російського кібершпіонажу є проникнення у закриті комп’ютерні мережі. Подібні форми і методи розвідслужби РФ використовують й проти інших держав Балтії, які Москва вперто не хоче бачити поза сферою своїх впливів. А прибуття у 2017 р. у цей регіон міжнародних батальйонів НАТО лише підсилить там активність російських спецслужб.
Свої особливі рахунки Росія має до Польщі, яка протягом багатьох років виступала як адвокат України у її євроатлантичних прагненнях. Російська розвідка створила в РП міцні оперативні позиції, використовуючи той факт, що свого часу велика кількість поляків навчалася у радянських вищих навчальних закладах, військових училищах та академіях, на курсах підготовки співробітників спецслужб. До сьогодні в РП згадують нашумілу справу колишнього прем’єр-міністра Юзефа Олєкси, який нібито працював на СЗР під псевдонімом «Олін».
Після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі активність СЗР та ГРУ у Польщі стала зростати,
про що у листопаді 2014 р. заявив керівник Агентства внутрішньої безпеки (АВБ) Даріуш Лучак під час засідання парламентського комітету у справах спецслужб. Польська контррозвідка тоді затримала двох осіб (старшого офіцера міністерства національної оборони і співробітника юридичної компанії), підозрюваних у співпраці з росіянами, а МЗС РП «попросило» кількох співробітників Посольства РФ залишити країну у стислі строки.
На розвиток шпигунського скандалу з Варшави був змушений виїхати також позаштатний кореспондент МІА «Росія сьогодні» Леонід Свірідов, діяльність якого, на думку АВБ, виходила за рамки журналістської.
Накладені на Росію політичні та економічні санкції з боку США та ЄС змусили Кремль звернутися до старого, але ефективного принципу «розділяй та володарюй». У протистоянні із Заходом російська розвідка специфічними засобами намагається вносити розкол у відносини між членами євроатлантичної спільноти. До таких засобів відносяться фінансування проросійських партій і організацій, кібератаки (з метою впливу на результати виборів), розповсюдження цілеспрямованої дезінформації через підконтрольні ЗМІ та в Інтернет-просторі.
Наприклад, лідер «Національного фронту» Марін Ле Пен не приховує того факту, що два роки тому позику на свою кампанію у розмірі 9 мільйонів євро вона взяла у «Першому чесько-російському банку». З огляду на таку щедрість, було б дивно, якби вона не називала Володимира Путіна «сильним лідером», з яким «потрібно вести діалог». Кандидат в президенти Франції Марін Ле Пен бачить Україну федерацією і не ставить під сумнів законність кримського «референдуму».
У листопаді 2016 р. глава Федеральної розвідувальної служби Німеччини Б. Каль заявив, що процес виборів до бундестагу ФРН, які заплановані на вересень цього року, може стати об’єктом кібератак. За його словами, після початку російсько-українського конфлікту німецькомовний сегмент Інтернету почав наповнюватися дезінформацією, сліди якої ведуть до Росії. Подібну думку висловив і Генеральний директор британської контррозвідки MI-5 Ендрю Паркер. Він вважає, що увага світової спільноти сьогодні прикута до боротьби з ісламським екстремізмом, а у тіні залишаються не менш небезпечні загрози з боку інших країн, передусім,
Росії.
Москва використовує увесь спектр державних органів і спеціальних служб, щоб здійснювати свою зовнішню політику все більш агресивними способами – із застосуванням пропаганди, розвідувальної діяльності та кібератак. Важливу роль у діяльності російської розвідки відіграють спеціальні інформаційні операції (СІО). Ці заходи проводяться, як правило, у мирний час і за допомогою ЗМІ. Вони спрямовані на зміну поглядів конкретних осіб чи органів, які ухвалюють рішення, компрометацію чи завдання шкоди опонентам, дестабілізацію суспільно-політичної ситуації. Об’єктами СІО в умовах гібридної війни стало не лише російськомовне населення України (у контексті реалізації концепції «русского мира»), але й такі національні меншини, як угорці, румуни, болгари та поляки. Одночасно Росія через можливості СЗР та ГРУ поширює у «материнських» державах (Угорщина, Румунія, Болгарія та Польща) дезінформацію про порушення прав цих нацменшин, інспірує антиукраїнські прояви.
Оголосивши розширення НАТО загрозою національній безпеці, Москва намагається будь-якою ціною не допустити вступу до Альянсу нових членів.
Так, у жовтні 2016 р. у Чорногорії була зірвана спроба державного перевороту. Як з’ясувало слідство, до складу групи заколотників входили місцеві жителі, а також громадяни Сербії і Росії, які мали безпосередні зв’язки зі спецслужбами РФ. Докази про причетність Москви до подій у балканській країні отримала і британська розвідка. Організатором спроби державного перевороту був росіянин Едуард Широков, який до 2014 р. працював помічником військового аташе при Посольстві РФ у Варшаві під прізвищем Шишмаков. У відповідь на запит чорногорської прокуратури влада Польщі надала інформацію, що «Едуард Вадимович Шишмаков був ідентифікований як співробітник ГРУ і у жовтні 2014 р. оголошений персоною нон грата» (пам’ятаєте звіт керівника АВБ РП у Сеймі?).
Зрозуміло, що офіційна Москва спростувала свою причетність до подій у Подгориці, депутат Державної думи РФ Микола Ковальов назвав результати розслідування дурістю і закликав говорити мовою фактів, а не фейкових новин. Хоча, було б дуже дивно, якби колишній директор ФСБ сказав щось інше.
Як бачимо, Росія не має жодних намірів відмовлятися від своїх імперських амбіцій на європейському континенті, незалежно від того, чи це колишні республіки радянської Прибалтики, чи держави, що колись були членами Організації Варшавського договору, чи Балканський півострів. І не треба думати, що Росія постійно слабшає та найближчим часом розвалиться на «удільні князівства». Такий підхід є помилковим і вигідним лише для противника.
Наші західні партнери серйозно ставляться до проблеми російської загрози, тому не шкодують коштів на фінансування національних спецслужб і готуються до нових проявів розвідувальної діяльності РФ проти ЄС і НАТО.
Володимир Паливода
старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки НІСД
