Протягом останніх тижнів у Молдові розгортаються події, які західні ЗМІ вже охрестили "паростками нового Майдану". Спусковим гачком став другий тур виборів примара (так у Молдові називають мера) Кишинева 3 червня, та події, що розгорнулися одразу вслід за ними – скасування результатів виборів судом та вуличні протести спричинені таким рішенням судових інстанцій.
Місцеві вибори у червні стали свого роду репетицією парламентських виборів, які відбудуться у Молдові наприкінці цього року – учасники представляли провідні політичні сили, що змагатимуться й за більшість у парламенті, а скандальність подій, які відбувалися після виборів – скасування їхніх результатів і рішення ЦВК про те, що впродовж року мера у Кишиневі не буде, стали індикатором того, що й після парламентських виборів можна очікувати на несподіванки.
Кандидати у примари
Серед основних кандидатів у примари Кишинева були Сильвія Раду, яку підтримує правляча Демократична партія Молдови, представник пропрезидентської Партії соціалістів Республіки Молдова Іон Чебан, та один із лідерів позапарламентської опозиції Андрій Нестасе.
Спершу, інтриги у передвиборчому процесі майже не було і експерти суголосно стверджували, що крісло мера дістанеться або Раду, або Чебану, адже саме їхні політичні сили мають потужні фракції у парламенті, підтримку уряду у випадку Раду і президента у випадку Чебана. Зрештою, на користь Раду та Чебану було й те, що обох в Молдові вважають "господарниками". Однак, вже після першого туру несподівано для багатьох оглядачів, Сильвія Раду зійшла з дистанції, а до другого туру 3 червня пройшли Іон Чебан та Андрій Нестасе. Це помітно додало градусу політичної інтриги – прихильники опозиції, які дивились на вибори примара без особливого ентузіазму, отримали стимул згуртуватися.
Вибори міського очільника набули виразних ознак гострої політичної боротьби, а результат виявився несподіванкою як для жителів Кишинева так і для іноземних оглядачів – із невеликим відривом (52,57%) на виборах переміг Нестасе. Чимало молдовських експертів сприйняли це заледве не як промінь надії – надії на те, що й на парламентських виборах цього року шанс виграти мають не лише проросійські соціалісти та представники проурядової Демпартії,
за якими тягнеться корупційний шлейф, але й нові обличчя – вже згаданий Андрій Нестасе з Партії "Платформа Гідність і Правда" та його політична соратниця Майя Санду з Партії "Дія і солідарність".
Хто ви, пане Нестасе?
Політична зірка Андрія Нестасе зійшла у 2015 році. Тоді цей громадський діяч сформував "Гідність і Правда", та став одним із лідерів протестів проти корумпованої влади і особисто Влада Плахотнюка – лідера Демократичної партії Молдови та фактичного керманича країни. Протести, приводом для яких стала крадіжка близько мільярду євро із молдовської банківської системи тривали впродовж 2015-2016 років. Під час них Нестасе проявив неабиякі організаторські здібності, мобілізував чимало своїх прихильників та вивів протестний рух на новий системний рівень.
Примітно, що у методах боротьби з режимом Влада Плахотнюка – саме його протестувальники звинувачили в причетності до "крадіжки сторіччя" – Андрій Нестасе був не надто перебірливим. Протести, які починалися як громадський рух, невдовзі почали набирати політичного забарвлення, а прихильники Платформи "Гідність і Правда" не соромились виходити на мітинги пліч-о-пліч із проросійськи налаштованими соціалістами та соратниками одіозного проросійського політика Ренато Усатого.
Понад те, ходили чутки, що за революційним запалом Платформи простежуються інтереси молдовських "бізнесменів у екзилі", конкурентів та особистих ворогів Влада Плахотнюка братів Цопу, що нині живуть у Німеччині.
Разом з тим, суспільна значущість протестів була настільки великою, що усі сумнівні методи та репутаційні плями мало позначилися на рейтингу Андрія Нестасе, що власне і дозволило йому бути обраним примаром у червні.
Понад те, після того, як суд 19 червня суд скасував результати виборів, а 25 червня Вища судова палата лишила це рішення без змін, Нестасе зміг сформувати коаліцію із Майєю Санду, провідними опозиційними політиками і оголосив, що протести триватимуть і далі, а 26 серпня опозиція збере віче на центральному майдані Кишинева. Хто цього разу стоятиме пліч-о-пліч з невизнаним примаром столиці важко казати – проте попередній досвід доводить: несподівані і несимпатичні партнери цілком можуть його підтримати.
"Демократи" не винні?
Хоча й Нестасе, і представники опозиції, і більшість молдавських експертів гадають, що на рішення суду вплинув Влад Плахотнюк та Демократична партія,
останні це категорично це відкидають. Демократи зауважують, що рішення суду заскочило їх зненацька, стверджують, що тінь, яку кидає на них таке звинувачення псує імідж партії в очах західних партнерів, наголошують, що втручання у роботу судової системи, яке їм закидають, невигідне партії. І певна слушність у аргументах представників Демократичної партії є. Нині Нестасе та його політичні союзники отримали привід аби спрямувати і без того чималий протестний потенціал молдовського суспільства виключно проти Демпартії і Влада Плахотнюка, а така ситуація напередодні парламентських виборів їм тільки шкодить.
Об’єктивно, протести проти Демпартії напередодні виборів й справді не додають політсилі Плахотнюка електоральних балів, адже гуртують прихильників опозиції, ніяк не підважують електорального ядра основних конкурентів Демпартії на парламентських виборах – соціалістів, звужують поле для політичного маневру після виборів, відкидаючи гіпотетичну опцію "дружити разом проти соціалістів президента Додона".
Інша річ, що репутація в демократів надто "підмочена". І навіть,
якщо до судового рішення із скасування результатів виборів примара вони не причетні, то загалом ситуація складається як у відомому анекдоті: навіть, якщо вкрадена ложечка знайдеться, то осад лишиться.
Революційна хвиля й український інтерес
Чи втримається революційна хвиля до кінця літа і чи матиме наслідки для парламентських виборів достеменно невідомо. Проте, якщо так станеться, то наслідки для Молдови можуть бути непередбачуваними.
На хвилі революційної боротьби Андрій Нестасе цілком може перехопити "пальму опозиційної першості" у Майї Санду. Тоді не Нестасе, а Санду стане міноритарним акціонером у лавах опозиційних сил, не вона, а він формуватиме порядок денний молдавської опозиції, а досвід показує, що у підборі союзників Нестасе не надто перебірливий і цілком може покладатися на альянс хоч з проросійськими соціалістами, хоч з одіозними прихильниками Ренато Усатого, аби лишень усунути Влада Плахотнюка.
Ескалація боротьби між Демпартією з одного боку та Нестасе і Санду з іншого може призвести до виснаження обох таборів. І тоді електоральні дивіденди зберуть соціалісти президента Ігоря Додона,
і він нарешті отримає ресурс для омріяного розвороту держави до Росії, про що говорив ще у ході своєї передвиборчої кампанії, а потім неодноразово повторював під час чисельних зустрічей з Володимиром Путіним.
Слід розуміти, що тиск на Плахотнюка, парадоксально, може дати зворотній ефект – замість того, щоб поступитися, він може піти нетривіальним шляхом і розміняти номінально проєвропейський курс Молдови на ситуативний альянс з Додоном, що призведе до остаточного гальмування проєвропейського руху республіки.
Навіть у разі маловірогідної перемоги опозиції, ніхто достеменно не може сказати, як вибудовуватиме свою політику Андрій Нестасе – його партнерів, внутрішніх та зовнішніх, може чекати чимало не завжди приємних несподіванок. Зрештою, якщо попередні сценарії не справдяться, Молдова може опинитися на порозі системної політичної кризи, що супроводжуватиметься неспроможністю сформувати коаліцію і достроковими парламентськими виборами, що "підвісить" уряд та парламент і залишить президента Додона єдиним стовідсотково легітимним лідером держави.
"Мамалига не вибухає",
– кажуть іноді самоіронічно у Молдові, тож лишається сподіватися, що до кінця літа пристрасті вщухнуть, і у Кишиневі підуть на поступки і представники Демпартії, і опозиція. Адже лише у такий спосіб вони можуть убезпечити Молдову від кризи, а свої сили – від взаємного виснаження. Проте, Київ має бути готовим і до того, що цього не станеться. Тоді Україна отримає в якості сусіда щонайменше непрогнозовану, або й проросійськи спрямовану державу.
І якщо офіційному Києву не лишається нічого іншого, ніж спостерігати за розвитком подій, не втручаючись у суверенні справи Молдови, та натякати, що проросійський розворот Кишинева суттєво погіршить двосторонні відносини і навіть рівень представництва, то громадянське суспільство та експертне суспільство має докласти зусиль для того, щоб вберегти проєвропейський курс Молдови, не допустити перемоги проросійських сил, уникнути ескалації громадянського конфлікту. Діалог та спільні зусилля громадських лідерів Молдови та сусідніх України і Румунії, тристороння взаємодія громадянського суспільства, створення громадських запобіжників зміни курсу Молдови, роз’яснювальна робота спрямована на молдавського виборця – ключ, що може вберегти Молдову від сповзання у прірву кризи.
Сергій Герасимчук, спеціально для "Українського інтересу"
