Він каже, що не потрібно очікувати рятівника на білому коні, але водночас переконує, що може дати собі раду зі сучасними більшовиками. Він очолює Європейську раду, але стверджує, що польська «історична політична суперечка зараз має обличчя Качиньського і Туска». Він не святкує закінчення Першої світової війни з керівниками держав у Парижі. І вся Польща задає собі запитання, чи Дональд Туск уже прийняв рішення повернутися до польської політики? Про це у вівторок, 13 листопада, пише польська газета Rzeczpospolita.
Чи це запитання має сьогодні сенс? Ще й який. Бо повернення Туска до країни — найгірший сон уряду партії «Право і справедливість» (ПіС). Донедавна недалекі представники польської влади кпили з Туска. Називали його брюссельським дезертиром, вождем без армії, вихолощеним політиком. Однак розумніші знали, що це дурня. Туск не скомпрометувався в Брюсселі. Навпаки — набрав сили, впевненості та політичної ваги. Він відомий і впливовий, адже в будь-яку пору дня і ночі може зателефонувати будь-якому політику світу. Йому немає зараз конкурента серед опозиції.
Він також і незаперечний авторитет в «антипісівських» колах. Тому боятися є кого. Та чи вирішить він знову повернутися до активної політики в країні?
У відповідь на запитання щодо цього, Туск відмовчується. Поки що він виконує свою європейську місію, але можна бути щораз упевненішим, що це лише наразі. Вибір пасивної форми участі в святкуванні 100-річчя незалежності в Лодзі та Варшаві, лише підтверджує, що політик уже переступив свій Рубікон. Чітким сигналом були й знаменні слова про боротьбу з «більшовиками», які він висловив на лодзькому Конгресі свободи.
Дональд Туск каже, що обов’язки, які виконує в Євросоюзі, взяв на себе з огляду на добро своєї країни, що саме це було його первинною мотивацією. Саме в цьому можна вбачати пропозицію для опозиції.
Якщо хтось чекає іншої, чіткішої декларації, то не дочекається. Дональд Туск не звик викривати свої плани. Та й участь у європейській політиці зобов’язує його до неупередженості.
У ПіС декларацію Туска почули. Мабуть, саме тому президент Анджей Дуда, всупереч протоколу не назвав його імені та прізвища, коли виступав на площі Пілсудського у Варшаві до 100-річчя незалежності країни, а потім відсунув його якнайдалі на почесній трибуні.
Напевно, тямить, що його грізний супротивник у черговій кампанії, котрий незалежно від то, чи стане на чолі «Громадянської коаліції», чи «лише» об’єднає опозицію, зможе відправити його на ранню пенсію. Він і лише він.
Тому Дуда й панікує. Це на користь Ярославу Качиньському, без котрого президент не має без шансів на переобрання. Туск зцементував своєю позицією президентський палац і зміцнив фасад правого крила польської політики, але й подарував надію опозиції.
Однак варто застерегти, що чекання на Туска як на рятівника нації було б для опозиції фатальною помилкою.
