У ній він розповідає, чим відрізняється від Трампа, згадує втрату власного сина і ставить цілі для нової сторінки в історії Америки. НВ публікує повний переклад виступу Джо Байдена. «Я не можу дихати». «Я не можу дихати». Це останні слова Джорджа Флойда. Але вони не помруть разом з ним. Вони все ще можна чутні. Вони прокочуються луною по нашій країні. Вони звертаються до держави, де занадто часто твоє життя наражається на ризик через один тільки колір твоєї шкіри. Вони звертаються до країни, де понад 100 тисяч осіб загинули від вірусу і 40 мільйонів американців стали безробітними, з непропорційно великою кількістю смертей і втратою робочих місць, сконцентрованих у чорних і коричневих спільнотах. І вони звертаються до країни, де щодня мільйони людей — не в момент втрати життя, а під час самого життя — кажуть собі: «Я не можу дихати». Це сигнал до пробудження для нашої нації. Для всіх нас. Читайте також:
Грона гніву. Сім причин, чому протести в США — драма історичного масштабу та момент істини для Трампа І я маю на увазі кожного з нас. Ми не вперше чуємо ці слова — точно такі ж слова ми чули від Еріка Гарнера,
коли шість років тому забирали його життя. Але зараз настав час прислухатися до цих слів. Зрозуміти їх. І відповісти на них — за допомогою реальних дій. Ця країна закликає до лідерства. Лідерства, яке може об'єднати нас. Лідерства, яке може згуртувати нас. Лідерства, яке може розпізнати біль і глибоку скорботу спільнот, на чиїх шиях занадто довго тримали коліно. Але тут немає місця насильству. Немає місця мародерству, знищенню майна, підпалу церков або краху бізнесів — багато з них побудовані кольоровими людьми, які вперше почали здійснювати свої мрії і досягати добробуту для своїх сімей. Точно так само неприпустимо і для нашої поліції, що клялася захищати і служити всім людям, загострювати напруженість або вдаватися до надмірного насильства. Ми повинні розрізняти законний мирний протест і безпринципне жорстоке знищення. І ми повинні бути пильними щодо насильства, що здійснюється чинним президентом щодо нашої демократії і прагнення до справедливості. Коли мирних протестувальників за указом президента виганяють з порога народного дому — Білого дому — використовуючи сльозогінний газ і світлошумові гранати,
щоб дати тому можливість влаштувати фотосесію у величній церкві, то можна зрозуміти, чому ми вважаємо, що президент більше зацікавлений у владі, ніж у законах. Він більше зацікавлений в служінні пристрастям свого кабінету, ніж у потребах людей, які перебувають під його опікою. Адже це те, що визначає президентство: обов’язок дбати — про кожного з нас, не тільки про виборців, не тільки про жертводавців, але про всіх нас.
«Зараз поліція — головна влада». Журналіст Анатолій Ульянов — про безкомпромісні протести в США, які можуть змінити країну Ми не дозволимо будь-якому президенту затикати наші голоси. Ми не дозволимо тим, хто бачить в цьому можливість посіяти хаос, поставити димову завісу, щоб відвернути нас від дуже реальних і законних вимог, що лежать в основі цих протестів. І ми не можемо упустити цей момент, думаючи, що знову можемо відвернутися і нічого не робити. Ми не можемо. Для нашої нації настав час покінчити з систематичним расизмом. Покінчити зі зростанням економічної нерівності в нашій країні. І покінчити із запереченням даних цією державою обіцянок до дуже багатьох людей.
З самого початку цих виборів я говорив, що ми боремося за душу цієї нації. За те, ким ми є. За те, у що ми віримо. І, можливо, найважливіше — за те, ким ми хочемо бути. На кону стоїть все. Сьогодні це як ніколи раніше правдиво. І саме в цій невідкладності ми можемо знайти шлях вперед. Історія цієї країни вчить нас, що в деякі найтемніші моменти відчаю ми досягали деяких з наших найбільших успіхів. Тринадцята, Чотирнадцята і П’ятнадцята поправки з’явилися після Громадянської війни. Найбільша економіка в світовій історії виросла з Великої депресії. Закон про громадянські права 1964 року і Закон про виборчі права 1965 року знайшли шлях слідами злісних псів Булла Коннора [американський політик, який активно виступав проти руху за громадянські права США в 60-х роках XX століття, — НВ]. Перефразовуючи преподобного Барбера [американський політичний активіст і політик, член Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення, — НВ] — в скорботі ми знаходимо надію. Нам буде потрібно більше, ніж розмови. Ми вже говорили раніше. Ми вже протестували раніше.
Давайте ж нарешті поклянемося зробити цю епоху епохою дій, які звернуть назад системний расизм давно назрілими і конкретними змінами. Ці дії не будуть завершені за перші 100 днів мого президентства — або навіть протягом всього його терміну. Це робота для цілого покоління.
Капітан очевидність. Портрет Джо Байдена, політичного важкоатлета без натяку на екстравагантність, який битиметься з Трампом на виборах Але я обіцяю вам ось що: я не буду торгувати страхом і розколом, я не буду роздмухувати вогонь ненависті. Я буду шукати ліки від ран на грунті расизму, які довгий час роз'їдали нашу країну, — а не використовувати їх у політичних цілях. Я буду робити свою роботу і приймати на себе відповідальність. Я не буду звинувачувати інших. Я ніколи не забуду, що ця робота стосується не мене. Вона стосується вас. І я буду працювати не тільки для того, щоб заново відбудувати цю країну, але і щоб зробити її кращою, ніж вона була. Щоб побудувати краще майбутнє. Ось що робить Америка. Ми будуємо майбутнє. Це може бути, по суті, найбільш американською річчю, яку можна зробити.
Ми прагнемо свободи так само, як це робили Гаррієт Табмен [активістка, борець проти рабства, — НВ] і Фредерік Дуглас [письменник, борець за права афроамериканців, — НВ]. Ми жадаємо голосувати так само, як і Сьюзен Ентоні [активістка, борець за права жінок, — НВ], Елла Бейкер [борець за права чорношкірих жінок, — НВ] і Джон Льюїс [політик, учасник руху за громадянські права, — НВ]. Ми прагнемо досліджувати зірки, лікувати хвороби, зробити цей неідеальний Союз настільки ідеальним, наскільки нам вистачить сил. Ми можемо зазнати невдачі, — але ми хоча б спробуємо. Ми стикаємося з грізними ворогами. До них належить не тільки коронавірус і його жахливий вплив на наші життя і засоби до існування, але й егоїзм і страх, які нависли над життям нашої країни в останні три роки. Перемога над цими ворогами вимагає від нас виконання нашого боргу — і він включає в себе пам’ять про те, ким ми повинні бути. Ми повинні бути Америкою часів Рузвельта і Ейзенхауера, Рози Паркс і Мартіна Лютера Кінга-молодшого, Джонас Солка та Ніла Армстронга. Ми повинні бути Америкою, що плекає життя, свободу і відвагу. І внасамперед, ми повинні бути Америкою, яка зберігає один одного — будь-якого і кожного.
