Ми щоденно використовуємо одну з головних функцій людини - мову. Навіть якщо ми не ведемо діалогів, то розмовляємо подумки, читаємо, слухаємо. Ймовірно, що не всі бердичів’яни замислюються скільки сил поклали колись українці для того аби зараз ми могли просто розмовляти рідною мовою.
Читайте нас на Telegram // Facebook // Підтримати РІО //
Щорічно 9 листопада в Україні відзначали День Української писемності та мови. З цієї нагоди вирішила повести розмову з вчителькою української мови вищої категорії Людмила Володимирівна Кучерук. Та почути її думку, як фахівчині, чи набула мова змін з часу надання їй державного статусу і чи йдуть вони на користь.
Українська мова нарешті набула державного статусу у 1991 році, після проголошення незалежності країни. Більш ніж тридцять років за допомогою різних реформ її намагалися повернути у дорусифікаційний стан. Зараз такі зміни можуть різати вухо чи принаймні звучати дивно для пересічних громадян. Але вони є цілком логічними та тільки збагачують лексикон.
Так як Людмила Володимирівна довгий час була довгий час викладачкою української мови у одній з шкіл Бердичева,
то мала спостереження, що діти досить легко навчаються чомусь новому і позитивно сприймають новий правопис. Але що стосується редакції окремих слів на кшталт: хіт - гіт, хобі - гобі чи хокей - гокей, то це сприймається молодим поколінням важче, бо це вже впливає безпосередньо на їхнє мовлення (за особистими спостереженнями старше покоління відмовляється сприймати такі зміни взагалі). Але діти дуже швидко підхоплюють слова іншомовного походження або сленг. Деякі українські філологи вважають, що присутність сленгу у мові - це ознака живої мови, а на думку інших це її тільки паплюжить. На думку Людмили Володимирівни сленг приходить у наше мовлення так само швидко, як і тікає з нього.
Молоді покоління щоразу використовують нові слова, деякі з них залишаються у вжитку, але частіше просто забуваються, тож це мало як впливає на мову загалом. «Те що дійсно засмічує наше мовлення – це суржик»,- каже філологиня. На її думку змішування великої кількості іноземних слів не збагачують його, а тільки мають негативні наслідки.
Дуже багато суперечок викликало використання фемінітивів у сучасній українській мові.
Деякі суфіксальні утворення назв професій жіночого роду дійсно звучать незвично, але такі утворення були притаманні для нашої мови ще у сиву давнину (княгиня, королева, козачка, поетка та ін.). Такі новоутворення тільки зроблять мову гнучкішою та цікавішою на думку Людмили Кучерук.
Філологиня зауважує деякі позитивні зміни стосовно переходу бердичів’ян на українську мову. З кожним роком стає все більше україномовних сімей, а державну чути на вулиці все частіше. Збільшується попит на культурний продукт державною мовою. Аби збагатити словниковий запас та просто дізнатися більше якісної української літератури, Людмила Володимирівна рекомендує до прочитання «Джури козака Швайки» Володимира Рутківського (для дітей). Ця книга допоможе дізнатися більше питомо українських слів за часів козаччини, а також надасть більше розуміння про історію того часу. Для дорослого покоління варто звернути увагу на повість «Поза межами болю», написана у 1917 Осипом Трустянським. Книга розповідає про досвід, пережитий українцем у часи Першої світової війни.
