27 вересня відбулися матчі останнього туру чемпіонату Житомирського району з футболу 2015 року. У ньому зустрілися дві найкращі команди першості - "Атлет" (Гуйва) та "Чайка" (Глибочиця). Гра не мала ніякого значення для розподілу місць для цих колективів, оскільки гуйвинські футболісти вже вибороли "золото", а глибочицькі - "срібло". Глядачі на стадіоні у Глибочиці сподівалися на видовищну гру, яка мала стати принциповим протистоянням, проте цього не вийшло. На початку гри гравець "Атлета", пройшовши вздовж штрафного майданчика, несподівано вдарив по воротах суперника і забив гол-красень у стилі Ярмоленка. Після цього "Чайка" мала ігрову перевагу, насіла на ворота "Атлета", проте забити гол так і не змогла, хоча й мала кілька моментів. При цьому, нападники глибочицької команди викликали невдоволення глядачів через свою повільність та постійне потрапляння в офсайд. Видно було, що виправляти ситуацію у них особливого бажання не було… Про стан справ у Футбольному клубі "Чайка" (Глибочиця) ми мали розмову з Глибочицьким сільським головою Сергієм Сокальським,
який і є одним з фундаторів розвитку сільського футболу. - Сергію Вікторовичу, як ви оцінюєте результати цьогорічного чемпіонату для "Чайки"? - Перед початком сезону ми планували зайняти одне з призових місць, тому завдання команда виконала. Але… Вже в ході чемпіонату ми зрозуміли, що можемо поборотися й за "золото". Проте дві зовсім необов'язкові нічиї вдома з василівським "Метеором" та "Коднею" позбавили нас першого місця. Тому для мене особисто - друге місце це програш. - Що ж до цього призвело? - Я вважаю, що це стало наслідком ставлення до матчів окремих наших гравців. Перш за все - легіонерів. Я розумію прагнення окремих з них заробити на футболі, але встигнути скрізь важко. Так, якщо бути заявленим у кількох командах і кількох турнірах, то практично неможливо підтримувати свою фізичну форму у належному стані на кожен матч. - І все ж, кого б з гравців ви відзначили в кращу сторону? - Юрія Дубовика, Юрія Кобернюка, воротаря Володимира Поліщука, Віктора Петренка, Віталія Балицького, Олександра Кравчука, Андрія Юрченка… - Пригадується, що у чемпіонаті району "Чайка" посіла шосте місце,
минулого року - п'яте, нинішнього - друге. Прогрес все ж відчутний… - Так. Але я повторюю, ми могли досягти більшого… - У минулому інтерв'ю газеті "Сільське життя" ви казали, що робитимете ставку на місцеву молодь. Поки що це не вдається зробити у повному обсязі? - Так, на жаль. Демографічна криза 90-х років зараз призводить до того, що ми не можемо забезпечити команду місцевими гравцями належної кваліфікації, тому мусимо залучати легіонерів. Але наш курс на розвиток сільського футболу, на залучення нашого молодого покоління до занять спортом, залишається актуальним. Ми розуміємо, що потрібен час, щоб виростити футболістів, які б гідно представляли села Глибочицької сільради у чемпіонаті району та інших турнірах. Без розвитку саме дитячого футболу ми не матиметимо надійних кадрів для нашої команди й у майбутньому. Тому перший крок зроблено: ми створюємо дитячу команду, якою буде займатися професійний тренер. Нехай у різноманітних дитячих турнірах підростає зміна, яка потім поповнить ряди глибочицької "Чайки" чи гадзинської "Енергії". -До речі, як виступила команда з Гадзинки?
- Я думаю, що "Енергія" виступила пристойно. Головне - її гравці набираються досвіду, награності, а тому вже у найближчі роки стануть достойними конкурентами у боротьбі за медалі. - Ці дві команди утримуються на кошти сільського бюджету? - Так, матеріально-технічне забезпечення цих колективів (форма, м'ячі тощо) фінансує сільрада. Та й утримання стадіону теж наше. Хоча при цьому залучаються й спонсорські кошти. Варто подякувати всім, хто долучається до цієї важливої справи. - Чи будете ви заявлятися у Кубку району, який проводитиметься у жовтні? - Так. Ми поборемося й за цей трофей. - Сергію Вікторовичу, що можете сказати, щодо планів на наступний чемпіонат? - Я вважаю, що друге місце - це не максимальна планка для нашої команди. Тому будемо робити все можливе для досягнення максимального результату. - Бажаю успіхів. В.Івановський
