У вівторок невеличка делегація сільських голів Бердичівського району, без попередження, завітала до своїх західних сусідів – в смт. Червоне, де в минулому році відбулось об’єднання трьох сільських громад та однієї селищної в одну територіальну громаду. Адже процес об’єднання вже давно крокує по країні, а на Бердичівщині про це тільки говорять.
Ось і минулої п’ятниці голова районної ради (який згідно закону ніяким боком не відноситься до ініціаторів об’єднання) знову скликав сільських голів, і знову їм довго розказував яка може вийти чудова громада,якщо всі села району об’єднаються між собою, але без міста Бердичів.На цій нараді він наполягав на тому, що Гришковецька селищна рада повинна стати ініціатором об’єднання, а всі вже будуть (за бажанням) до неї долучатись.
Але попереднє зібрання селищних депутатів в Гришківцях виявило, що однозначної думки про таке криворуке об’єднання у них немає. Тому і поїхала селищний голова Гришковець Ірена Лісова до Червоного, щоб ще раз почути чи позитивні, чи негативні аргументи щодо майбутнього доленосного рішення. Долучились до неї сільські голови з Скаківки та Половецького і я,
як представник преси, так і як депутат селищної ради.
Оскільки приїхали ми без запрошення, до селищного голову Червоного на місці не застали (він, разом з делегацією Андрушівського району перебував в Польщі), але співробітники ради змогли все докладно і люб’язно розповісти.
Думати про окрему об’єднану громаду в Червоному стали відразу після виходу Закону та Методики – головних документів, які регламентуютьоб’єднавчі процеси. А надію давало те, що в селищі залишився працювати чи не один з останніх в нашій місцевості цукрозавод та завод продовольчих товарів.
Непросто відбувалось відділення трьох сільських громад та однієї селищної від інших громад району. Райадміністрація не хотіла прораховувати бюджетні кошти, не віддавала документи та чинила ще чимало неприємностей. Їх називали навіть ЧНР (Червонська Народна Республіка) на кшталт сумно відомих наших східних анклавів, але активісти процесу об’єднання не зійшли зі свого шляху. Розпочали процес в квітні, а вже в листопаді в Червоному відбулись вибори по-новому.
Тепер в селах, де були раніше сільради є лише старости,
але їм в допомогу залишили по одному універсальному техпрацівнику. Загалом в об’єднаній селищній раді тепер по штату – 28 співробітників (хоча за всілякими нормативами їх мало бути 45).
Бюджет об’єднаної громади став набагато більшим ніж сума попередніх громад, бо повернулось до надходжень 60% ПДФО. Цьогорічний бюджет складає близько 25 мільйонів і наповнюється він з перевиконанням у 20%. Додатково з фонду регіонального розвитку громаді виділили ще три з половиною мільйона, які вирішили використати на ремонти сільських вулиць.
До речі, комунальне підприємство в Червоному сформовано на базі місцевого комунального ринку, якому сільгосппідприємства подарували старенькі трактор та екскаватор, які й використовуються для потреб ремонту чи благоустрою.
Чимало гарних слів почули ми в Червоному і про нашого спільного депутата-мажоритарника Олександр Васильовича Ревегу. Він постійно допомагає єдиній в окрузі об’єднаній громадісловом і ділом. В короткій розповіді наші сусіди згадали прізвище ще одного депутата – Дерев’янка, який теж в курсі всіх нюансів об’єднання громад,
і часто допомагав їм потрібною інформацією.
Коли ми обмалювали нашу бердичівську ситуацію, і спитали, як, з огляду на свій досвід, вони б порадили проводити об’єднання в нас, то почули, що кілька менших громад було б краще, ніж одна велика.
Але найголовнішою думкою, як на мене, стала відповідь на питання: «З чиновниками все зрозуміло, а що дало об’єднання простим людям?» - «А людям все одно…»
По суті, ця думка пояснює, чому чиновники нашої районної ради чи адміністрації влаштовують всілякі наради та зустрічі, адже з трьох варіантів об’єднання: 1) всі села з містом; 2) 4-8 окремих сільських громад; і 3) всі села без міста, лише в третьому варіантідля них залишається «місце під сонцем».
Після такої пізнавальної екскурсії я все ж залишився при своїй думці, що в Бердичівському районі найкращим варіантом об’єднання була б громада, яка б включила всі села району і місто Бердичів, як справжній історичний, культурний і економічний центр регіону. Для міста таке розширення дало б значне покращення інвестиційної привабливості, а для сіл району та їх очільників, нарешті забрало б давно непотрібну ланку районного начальства. Але в інших учасників нашої поїздки, за результатами її «польового» обговорення , думки про об’єднання все ж залишились різними.
Буквально через два тижні процес об’єднання громад очікує черговий дедлайн, бо обласна рада має подати пропозиції, які громади мають об’єднатись, і в наступному році, відповідно, отримати більше грошей. Чи знайдеться хтось, хто зможе за такий короткий часоб’єднати думки про об’єднання (даруйте за тавтологію) дійових учасників цього процесу (міського голову, сільських і селищних голів та депутатів відповідних рад), поки що не видно.
Олександр Доманський
