Владислав уже брав участь у чемпіонаті області з параармреслінгу, де виборов 3 місце
Владислав отримав повістку від військкомату на початку березня минулого року. До цього він працював механіком на автобазі і військового досвіду не мав. Після 2 тижнів навчань його підрозділ відправили у тил Донеччини, а згодом - на передову. За півтора місяця Владислав потрапив під потужний ворожий обстріл.
"Нас крили артою, солідно так крили. Вони нас вибили звідти, ми виходили і вони нас накрили 120-ми мінометами. І все. Це було осколкове поранення, спина, по плечах пробило і хребет, найбільший осколок потрапив у хребет", - розповідає Владислав Білошицький, демобілізований військовослужбовець ЗСУ.
Майже одночасно з Владиславом повістку з військкомату отримав і його старший брат. Саме від нього мати і дізналася страшну новину.
"Мам, наш Владик поранений, як стала вищати, що там, як там? Каже, не плач, він живий, але ніг не відчуває. З 8 до 9 він нас набрав, подзвонив, сказав. Тихенько говорив тому, що сил не було зовсім. Його ж вивозили – теж обстрілювали, їх звідти насилу вивезли",
- каже мама Владислава Валентина Білошицька.
Старший брат Віталій теж служив десантником неподалік молодшого. Але після поранення Владислава його звільнили зі служби, адже брат потребував постійного стороннього догляду.
"Є у нього труднощі, але він їх не озвучить. Може він би так само хотів стати на ноги і походити і те, що я сьогодні робив, може б він робив би. Наразі він не може цього робити і не факт, що зможе колись в майбутньому це робить", - пояснює брат Владислава Віталій.
Після поранення Влад лікувався у різних шпиталях 8 місяців. Тим часом вдома готувалися до його зустрічі: зробили пандус, вирівняли пороги, облаштували ванну кімнату. Підтримували родину волонтери зі Львова - присилали необхідні медикаменти та смаколики.
"Ми вже дуже хотіли, щоб в нього були домашні стіни, всі рідні його підтримували. Він приїхав з пролежнями і для нас це було теж важко, ці всі пластирі, мазі, спреї на сріблі. Все, що потрібно, гігієна, нас дуже підтримали волонтери зі Львова", - зазначає сестра Владислава Оксана Троянкіна.
Проте бойового духу пораненому захиснику надало знайомство з чемпіоном Європи і триразовим чемпіоном світу з параармреслінгу Олександром Палєхою.
Сам він опинився у візку через побутову травму, а тепер тренує людей, які мають вади здоров’я. Спортсмен каже: Владу тренування даються дуже важко, але він справжній боєць.
"Для своєї травми і для своєї ситуації він дуже непогано тримається морально і фізично. Тільки спорт – мені здається, це буде трохи скучно. А ми розбавляємо це з гумором і десь реабілітація, я їздив в центри реабілітації і знаю, які вправи треба. Важко сидіти, треба качати спину, прес. В нашій ситуації це головне з головного, що ми маємо робити. І він над цим працює", - запевняє тренер із параармреслінгу Олександр Палєха.
Владислав уже брав участь у чемпіонаті області з параармреслінгу, де виборов 3 місце. Тепер готується до всеукраїнських змагань.
"Найголовніше – це, щоб ти сам для себе зрозумів: як тільки ти перестав займатись, щось робити, - через рік все, тебе нема грубо кажучи, так воно і є. Якщо ти займаєшся, є якийсь рух, то прийде бажання і все буде", - переконаний Владислав Білошицький.
Нині Владислав чекає від міноборони разової допомоги після поранення і сподівається якнайшвидше завершити оформлення пенсії. Понад усе мріє відчути ноги і спробувати зробити кроки бодай на милицях.
Із Житомирщини Юлія Сінєльнікова, Віталій Сінєльніков, "5 канал"
