Солом’янський районний суд міста Києва розглянув адміністративну справу щодо скасування штрафу в розмірі 20 400 гривень, накладеного на чоловіка за керування автомобілем після позбавлення права керування транспортними засобами.
Позивач стверджував, що не керував автомобілем, а лише замінював колесо, тоді як суд мав встановити, чи підтверджується факт вчинення правопорушення належними та допустимими доказами.
Обставини справиДо Солом’янського районного суду міста Києва звернувся чоловік із адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позивач просив скасувати постанову патрульної поліції серії ЕНА № 1428674 від 13 лютого 2024 року, якою його притягнули до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення та наклали штраф у розмірі 20 400 гривень.
Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності стали обставини, які, за твердженням поліції, мали місце 12 лютого 2024 року о 23:
24 на Оболонській площі в Києві.
Відповідно до постанови, чоловік керував автомобілем Chevrolet Lacetti, хоча був позбавлений права керування транспортними засобами на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва.
Поліція кваліфікувала такі дії як порушення підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, та притягнула чоловіка до відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Однак позивач заперечував обставини, викладені в постанові патрульної поліції.
Чоловік наполягав, що на момент події не керував транспортним засобом, а лише здійснював заміну колеса автомобіля.
На його переконання, відомості, зазначені поліцейським у постанові, не відповідали фактичним обставинам справи, а саме рішення про накладення адміністративного стягнення було прийняте без належних доказів вчинення правопорушення.
Позивач вважав постанову необґрунтованою та такою, що винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, він звертав увагу, що до оскаржуваної постанови не було додано жодного доказу,
який підтверджував би факт порушення ним Правил дорожнього руху.
Оскільки чоловік заперечував сам факт керування автомобілем, він вважав, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Спочатку справа перебувала на розгляді Оболонського районного суду міста Києва. Проте ухвалою від 28 лютого 2024 року її було передано за підсудністю до Солом’янського районного суду міста Києва.
Після автоматизованого розподілу справу передали на розгляд судді Ірини Верещінської.
Ухвалою від 22 квітня 2024 року Солом’янський районний суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
5 липня 2024 року представник Департаменту патрульної поліції подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.
Представник поліції зазначив, що інспектор оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтувалося на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За твердженням відповідача, інспектор патрульної поліції повідомив чоловіка про те, що у зв’язку з виявленим порушенням Правил дорожнього руху стосовно нього розглядатиметься справа про адміністративне правопорушення.
Також представник Департаменту патрульної поліції стверджував, що інспектор роз’яснив позивачу його права, а постанову про накладення адміністративного стягнення виніс відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідач наполягав, що оскаржуване рішення було прийняте в межах повноважень інспектора, у порядку та спосіб, визначені КУпАП, із дотриманням установленої процедури та з урахуванням усіх обставин справи.
Таким чином, основним предметом спору стало питання, чи були в розпорядженні поліції належні та допустимі докази того, що позивач дійсно керував транспортним засобом, будучи позбавленим такого права, та чи існували правові підстави для накладення на нього штрафу в розмірі 20 400 гривень.
Позиція та висновки судуДослідивши доводи позивача, заперечення Департаменту патрульної поліції та наявні у справі матеріали, Солом’янський районний суд міста Києва дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Суд насамперед зазначив, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників. Судове засідання не проводилося, сторони до суду не викликалися, а відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Обов’язок доказування правомірності постанови поліціїОцінюючи правомірність притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності, суд звернув увагу на положення статті 77 КАС України.
Відповідно до цієї норми кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, у справі про скасування постанови патрульної поліції саме відповідач повинен був належними та допустимими доказами підтвердити обставини,
які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Суд також послався на статтю 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких встановлюється наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.
Такі дані можуть установлюватися письмовими, речовими й електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.
Окремо суд звернув увагу на частину другу статті 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Які обставини повинна встановити поліція перед накладенням штрафуСуд зазначив, що відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об’єктивне з’ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.
Ця стаття також передбачає забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.
Крім того, стаття 280 КУпАП покладає на орган або посадову особу, які розглядають справу про адміністративне правопорушення, обов’язок з’ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Також підлягають з’ясуванню обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, питання заподіяння майнової шкоди, наявність підстав для передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія наведених норм, за змістом судового рішення, свідчить про необхідність установлення фактичних обставин правопорушення перед прийняттям рішення про накладення адміністративного стягнення.
Повноваження поліції щодо розгляду справ про порушення ПДР
Суд також проаналізував законодавство, яке визначає повноваження працівників Національної поліції під час здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, а також за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Пункт 8 частини першої цієї статті передбачає, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень і забезпечує їх виконання.
Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про низку адміністративних правопорушень, зокрема про порушення Правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, а також правопорушення, передбачені частинами першою, другою та четвертою статті 126 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати такі справи та накладати адміністративні стягнення мають право працівники відповідних органів і підрозділів,
які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедура оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначена Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 листопада 2015 року № 1395.
Суд зазначив, що відповідно до абзацу першого пункту 4 розділу I цієї Інструкції у разі виявлення правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Пункт 1 розділу III Інструкції регулює місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, а пункт 2 цього розділу передбачає винесення постанов за визначеними категоріями правопорушень, зокрема за статтею 126 КУпАП, на місці їх вчинення.
Відповідно до пункту 1 розділу IV Інструкції після розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейський виносить відповідну постанову.
Суд також послався на частини другу та четверту статті 258 КУпАП,
які регулюють випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а уповноважена посадова особа виносить постанову на місці вчинення правопорушення.
З урахуванням цих положень суд констатував, що постанова у справі про правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу.
Водночас передбачений законом порядок винесення постанови не усуває необхідності встановлення факту вчинення адміністративного правопорушення та підтвердження відповідних обставин доказами.
Відповідальність за керування автомобілем після позбавлення права керуванняСуд звернув увагу, що частина четверта статті 126 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Санкція цієї норми встановлює штраф у розмірі 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400 гривень.
Також суд навів положення частини п’ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух», відповідно до якої учасники дорожнього руху зобов’язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону,
Правил дорожнього руху й інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Порядок дорожнього руху на території України визначають Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Відповідно до пункту 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов’язані знати та неухильно виконувати вимоги Правил. Пункт 1.9 передбачає відповідальність за їх порушення згідно із законодавством.
Пункт 1.5 ПДР встановлює, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкод для руху, загрожувати життю або здоров’ю громадян чи завдавати матеріальних збитків.
Окремо суд звернувся до визначень, наведених у пункті 1.10 ПДР.
За цим пунктом водій — це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії або інший передбачений документ на право керування. Водієм також вважається особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в ньому.
Натомість пасажиром є особа, яка користується транспортним засобом та перебуває в ньому, але не причетна до керування ним.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Водночас для застосування відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП необхідно встановити саме факт керування транспортним засобом особою, яка була позбавлена такого права.
Чому сама постанова поліції не підтверджує вчинення правопорушенняСуд зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 247 КУпАП обов’язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
Наявність такої події повинна підтверджуватися доказами.
Стаття 251 КУпАП визначає, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у встановленому законом порядку орган або посадова особа з’ясовують наявність чи відсутність правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Такі обставини можуть підтверджуватися протоколом про адміністративне правопорушення,
поясненнями особи, яку притягають до відповідальності, потерпілих і свідків, висновками експертів, речовими доказами, показаннями технічних приладів і засобів фото- та відеофіксації, протоколами про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Крім того, стаття 283 КУпАП встановлює вимоги до змісту постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Зокрема, постанова повинна містити відомості про орган або посадову особу, які її винесли, дату розгляду справи, відомості про особу, яку притягають до відповідальності, опис установлених обставин, посилання на нормативний акт, що передбачає відповідальність, та прийняте рішення.
Для постанов у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів передбачено також зазначення відомостей про дату, час і місце вчинення правопорушення, транспортний засіб, технічний засіб, яким здійснювався фото- чи відеозапис, якщо такий запис проводився, розмір штрафу та порядок його сплати, правові наслідки невиконання постанови, порядок її оскарження та відповідні платіжні реквізити.
Суд також навів положення абзацу першого пункту 5 розділу IV Інструкції,
затвердженої наказом МВС № 1395, відповідно до яких постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про порушення правил безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається в письмовій формі або, за наявності технічної можливості, в електронній формі з подальшим друком за допомогою спеціальних технічних пристроїв. Її зміст повинен відповідати встановленим вимогам.
Окремо суд послався на постанову Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
У пункті 24 цієї постанови роз’яснено, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам статей 283 і 284 КУпАП.
Зокрема, у постанові необхідно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, а також зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилається особа, або висловлених нею доводів.
Відсутність доказів керування автомобілем стала визначальною для вирішення справиДослідивши матеріали справи № 756/2546/24, суд встановив, що Департамент патрульної поліції не надав до відзиву на позовну заяву жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП.
Зокрема, відповідач не надав відеозаписів із нагрудних камер поліцейських, які могли б підтвердити обставини, зазначені в оскаржуваній постанові.
Таким чином, матеріали справи не містили належних, допустимих і достовірних доказів того, що позивач дійсно вчинив правопорушення, за яке його оштрафували.
За таких обставин суд зазначив, що неможливо встановити навіть те, чи рухався транспортний засіб у момент події та хто саме перебував за його кермом.
Ця обставина мала принципове значення для вирішення спору, оскільки відповідальність за частиною четвертою статті 126 КУпАП передбачена саме за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування.
Отже, за відсутності доказів фактичного керування автомобілем неможливо визнати доведеним вчинення відповідного адміністративного правопорушення.
При цьому суд не встановлював як доведений факт те, що чоловік саме замінював колесо автомобіля. Визначальним стало те, що відповідач не підтвердив належними доказами обставини, на які посилався в постанові про накладення штрафу.
Суд також звернув увагу на статтю 62 Конституції України, відповідно до якої всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Крім того, відповідно до статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, за результатами дослідження наданих сторонами матеріалів суд дійшов висновку, що факт порушення позивачем вимог підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху не підтверджений належними та допустимими доказами.
Відповідно, підстав для залишення чинною постанови про притягнення чоловіка до адміністративної відповідальності суд не встановив.
Рішення судуПід час визначення способу вирішення спору суд керувався також частиною третьою статті 286 КАС України, яка передбачає повноваження місцевого загального суду як адміністративного за результатами розгляду справ щодо рішень суб’єктів владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності.
Зокрема, суд може залишити відповідне рішення без змін, скасувати його з направленням справи на новий розгляд, скасувати рішення та закрити справу про адміністративне правопорушення або змінити захід стягнення в межах передбаченої законом санкції без його посилення.
Зважаючи на відсутність належних і допустимих доказів того, що позивач керував транспортним засобом усупереч установленій забороні, Солом’янський районний суд міста Києва дійшов висновку про необхідність скасування постанови патрульної поліції та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Рішенням від 20 жовтня 2026 року суд задовольнив позов чоловіка до Департаменту патрульної поліції.
Суд скасував постанову серії ЕНА № 1428674 від 13 лютого 2024 року, якою позивача притягнули до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП та наклали штраф у розмірі 20 400 гривень.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення суд закрив.
Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України суд вирішив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору в розмірі 605 гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів із дня його проголошення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
