В радянський час з серійним автопромом були серйозні проблеми. Кількість моделей, що випускаються була дуже скромною для такої великої країни, і придбати їх могли небагато, в основному з-за того, що вироблялося їх зовсім небагато. Однак, фантазія вітчизняних конструкторів працювала на повну силу. За стінами автомобільних заводів народжувалися унікальні проекти, більша частина з яких, на жаль, там і залишалася.
В 60-е роки Європа була поглинена микролитражными автомобілями, японський автопром виробляв незрозуміло що, a американці ліпили величезні дорожні кораблі, що жеруть бензин. В цей час на заводі «Комунар» готувалася до випуску перспективна модель ЗАЗ-966, на базі якої було вирішено побудувати невеликий фургон.
Перший прототип був прозваний «Точилом» і по суті був лише інший компонуванням автомобіля ЗАЗ-966. Всі вузли, за винятком кузова, були ідентичні c легковим варіантом автомобіля. До 1962 році було підготовлено ціле сімейство «микровенов» на базі ЗАЗ-966. Серед представлених автомобілів був і суцільнометалевий фургон, який цілком міг стати вітчизняним конкурентом і німецькому VW T1 і легендарному Transit.
Дизайн автомобіля розроблявся в архітектурному бюро автомобілів. Проектуванням машини керував Лев Мурашов – колишній конструктор МЗМА. ЗАЗ-970 комплектувався форсованим до 27 л. c. двигуном від ЗАЗ-965, який розташовувався як зазвичай ззаду, стандартної легковий коробкою передач, повністю незалежною підвіскою. Передня підвіска була торсіонної, задня – пружинної. Корисний об'єм кузова-фургона становив 2,5 кубічних метри, a вантажопідйомність – всього 350 кг c водієм і пасажиром. До того ж, як відомо, ЗАЗ-965 мав V-подібний двигун, який виступав у кузов «горбом». Цікавий той факт, що двері розташовувалися по обох сторонах кузова.
Трохи пізніше в цьому ж році був створений варіант мікроавтобуса. Він мав три ряди сидінь і було вантажопасажирським: другий і третій ряд сидінь складався. При двох складених сидіннях машина могла перевозити до 175 кг вантажу і чотирьох пасажирів, при чотирьох складених – 350 кг і двох пасажирів. Між сидіннями третього ряду розташовувався «горб» двигуна, тому вони були рознесені один від одного. В даху було передбачено вентиляційний люк, двері для посадки і висадки в пасажирську частина була одна по правому борту машини.
Поступово проект загруз. Розвивати далі ЗАЗовский мікроавтобус не стали, a до серійного виробництва повноцінних мікроавтобусів вітчизняний автопром повернувся тільки до середини 90-х, коли СРСР вже не стало.
