Раритетні авто реконструктора Ігоря Савича «знімаються» у кіно.
Чула, як один автомобіліст доводив іншому, що техніка має серце. Мовляв, достатньо підійти до заведеного двигуна машини, прислухатися і почути його рівномірне биття. Однак почути це дано не кожному. А от Ігор Савич зі села Янгелівки, здається, чує не лише серце кожної своєї машини, а й кожен гвинтик.
Ігоря Савича знайти у Янгелівці легко. На його хаті тріпоче на вітрі малиново-чорний стяг, а навпроти подвір’я, наче візитна картка, стоїть гусеничний тягач, такий собі - “машино-трактор”. На подвір’ї гавкотом зустрічає чорний собака Борман, а за ним на порозі з’явився майстер-автомобіліст. Пан Ігор запрошує нас зі знімальною групою програми “ДжеДАІ” телеканалу “2+2” у свою хату, яка нагадує майстерню. На ґанку з обох боків — станки. А болтиків, гвинтиків, шурупчиків на стелажах стільки, що у цьому “мотлоху” важко знайти потрібну річ. Але не майстрові: він із заплющеними очима знає, де що лежить. Коли ми увійшли у кімнату, я від здивування аж рота роззявила: посередині світлиці, де стоять ліжко і диван,
побачила каркас автомобіля. Це – “Мерседес-Бенц” 1905 року випуску. На столі — креслення, а на стіні — фотографія. “Так буде виглядати ця машина!” - гордо сказав майстер.
Можливо, хтось вважає цього чоловіка диваком. Кілька років тому з міської квартири перебрався у село, щоб мати простір для творчості. Придбав стару хатину і оселився на цьому обійсті. Не тримає ані курей, ані качок. Його господарка — вірний охоронець Борман і два чорні, як вугілля, коти з “автомобільними” кличками — Шмірек і Мазута.
У далекому 1983 році все почалося з мотоцикла. Придбав “Харлей-Девідсон”, точніше, гору гайок від цього мотоцикла у мішку. Щоб зібрати його докупи, записався у львівський клуб “Антиантик”. Захоплення переросло у любов не лише до техніки, а й до історії. Почав штудіювати відповідну літературу і вдихати життя у гори металобрухту.
Один із його мотоциклів став “кінозіркою”. Побачив пан Савич в одного діда на подвір’ї купу металобрухту і придбав за 150 доларів. Довго мудрував над ним, і за три роки відновив німецький “шедевр” - BMW-R71. Його використовували під час зйомок фільмів “Гітлер капут!
”, “Китайська шкатулка”, “Жінки офіцерів”... Але не лише мотоцикл був задіяний у фільмах, а й його господар у стрічці “Гітлер капут!”, яку знімали у Львові. Після зйомок Ігорю Володимировичу подарували частину реквізиту. Тож автомайстер зустрів нас у формі представника дивізії СС “Галичина”. “Не вийшов з ролі”, - пожартував він.
Те, що майстер захоплюється не лише автомобілями, а й кінематографом, видно відразу. На стінах, на полицях і цвяшках — реквізит. Німецькі каски, фляги і навіть автомат. За словами пана Савича, це лише макет. Іноді, коли беруть техніку на зйомки, просять ще й “зброю”.
- У вас така раритетна техніка, то де берете запчастини до неї?
- Більшу половину деталей роблю сам. Маю кілька станків, зварювальний апарат... Хоча є такі речі, що й доводиться купувати.
- Як довго відновлюєте одну машину?
- О... той “Мерседес”, на якому мрію приїхати до Львова, збираю років з п’ятнадцять. Таку техніку ні за рік, ні за два не збереш. Над одним гвинтиком можна сидіти тиждень. А в гаражі на черзі “Опель”, 1938 року випуску.
На подвір’ї Ігор Володимирович показує свою гордість — штабну німецьку машину “Кюбельваген”.
Вона йому сподобалася ще тоді, коли ходив до школи. А ідею “створити” таке авто майстрові підказали під час зйомок “Китайської шкатулки”. Прикинув свої можливості – і зробив. Почав з італійської модельки у масштабі один до дев’яти. Попри те, що перечитав для створення “Кюбельвагена” стоси літератури, італійська моделька стала ключиком у розв’язанні деяких важливих питань. Сам зробив кузов. Наразі не вистачає тільки даху. Ну і бажано довішати кілька гранат, щоб усе відповідало тогочасній дійсності. На “Кюбельвагені” Ігор Володимирович приїжджав до Львова на виставку раритетних автомобілів. Народ оглядав з усіх боків, фотографувався, а хлопчиська залізли всередину і “вивчали” машину. Так накрутили, що назад Ігор Володимирович своїм ходом вже не повернувся — сусід притягнув його на тросі.
Пана Ігоря у селі поважають. За словами сусіда Євгена Ткаченка, хто би не попросив допомоги в Ігоря Володимировича, усіх послухає. “Він — щира і добра людина. Тому і прижився у Янгелівці”, - каже пан Євген.
Фото автора. Янгелівка, Буський район
