Другу добу український інформпростір лихоманить через банальну здавалось би тему – ввезення авто на іноземній реєстрації. І проблема не лише в автомобільному пікеті під стінами, Верховної ради, вона стала для українського суспільства глибоко класовою. Хай вас не лякає це слово з вчення Карла Маркса. В умовах олігархоорієнтованого розвитку системи влади в Україні ми маємо парадоксальну поляризацію суспільства. Привілейованих верст населення з доступом до державних ресурсів, умовної буржуазії з такими сяким заробітками і плебеїв з крихтами на виживання. Головне розташування сил на мапі революційного протистояння. Так саме революційного, бо система координат веде лише до одного логічного завершення буржуазної революції. Повноцінної з розстрілами натовпу з гармат та гільйотинними стратами новоспечених дворян. Невивчені уроки історії чужих країн обов’язково повернуться власними гіркими уроками і цього не уникнути.
Площа України трішки більша за площу Францію. Історія України має всі шанси повторити долю середньовічної Франції. Тоді країна любителів круасанів і жаб в Західній Європі була столицею революцій.
Вони невпинно змінювали одна одну впродовж багатьох років. Україна стає зіркою революцій уже в новітньому часі і у Європі Східній. І все з точку зору розвитку історії більш ніж логічно. Перша, Помаранчева революція, була першим проявом спонтанного гніву, невдоволенням існуючою системою координат. Коли повернутися до радянського строю вже не видавалось можливим, а нове справедливе майбутнє так і не наступило. На другій революції Гідності боролись вже за свободу, у своєму розумінні для кожного, та проти «оборзівшої» влади. Наступні ж протести будуть за простіші, шкурні інтереси. Ідеали, яких прості як двері. Декларації, яких зрозуміє навіть недосвідчена людина, тобто широкі маси. Вимоги, яких можна виконати тут і зараз. Основа яких закладається на підсвідомому рівні.
Всі хочуть жити добре. Скільки б років радянська ідеологія не промивала комсомольцям мізки спільними благами і самопожертвами на благо партії, саме комсорги стали першими олігархами. Скільки б імперські дворяни не вчили французьку і не начісували перуки – їх на золотих унітазах вибивали прості матроси і колишні безхатченки.
Всі хочуть жити добре. Всі хочуть володіти благами, і чим кращими – ти краще. І заради цього людина піде на все. Таким є людське єство. Якщо ж незадоволених своїм соціальним статусом збереться критична маса – революцій не уникнути. Бо тільки там може настати перерозподіл суспільних благ.
Що ж ми маємо в Україні? Монополію олігархічних груп на владу та прийняття рішень. Відповідний перерозподіл благ і витрат з бюджету. Одні їздять на «майбахах», навіть більше літаю на власних чартерних аеробусах, мають пільги на оподаткування, повернення ПДВ, дотації власних виробництв, виграні в непрозорій спосіб тендери. Інші – змушені платити в тридорога за «Ротердамами +», ходити пішки або радіти «тавріям», виживати як підприємці, а не розвиватися до європейського рівня. І інші помітьте, не найдурніші, яким не заткнеш рота пачкою гречки чи підсвідомим пієтетом до влади. Тим іншим які не встигли народитися в 70-х роках та захопити перші заводи під час ваучерної приватизації. Вони народились пізніше. Сучасні буржуа, яким навряд чи судилось колись стати дворянами-олігархами.
Бо й справді без шансів. Бо ж як можна стати новим Ахметовим, коли це вже передають у спадок. А Порошенки, Януковичі, Луценки, Авакови – це династії, діти яких уже давно гріють депутатські крісла. Коли безбожно багата знать підтримує того чи іншого імператора на чергових виборах. І тих, що запізнились – ой як багато. І вони геть зовсім не дурні. Організовані правда погано, вмотивовані так собі. Але далеко не дурні. Ще й схильні до ризику. Змогли ж вони заробити пару тисяч євро на авто на бляхах, і не бояться ці пару тисяч втратити, якщо раптом авто будуть вилучати. Крутися, виживай, змінюйся, або помри – це їхній дух, це дух підприємництва у всіх країнах. Це дух буржуазії у розумінні покійного Маркса.
«Хитрожопі» кажете? Багато хочуть кажете? І правильно, хочуть. Не хоче тільки дурень… Або раб. Так що не лукавте, ви теж хочете. Просто боїтеся. Але час коли перестанете боятися - настане. Просто вибору не буде. Революції не спинити. Тим паче коли ти на власній шкурі розумієш, за що ти борешся.
Юрій Дюг, спеціально для сайту "ВСЕ"
