У чому проблема?
Коли дім перестає бути безпечним, через тиранію з боку “люблячого” члена родини, порятунок можна знайти у безплатних кризових центрах. За даними Мінсоцполітики, такі послуги підтримки нині працюють у 45 містах України.
На думку Наталії Несват, голови правління БО “100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ”, до неурядових організацій жінки мають вищий рівень довіри. Але, на жаль, таких притулків менше — адже їх дорого утримувати.
“До комунальних закладів люди часто ставляться з недовірою. Знаю жінок, які не зверталися туди через бюрократію та скептичне ставлення до місцевої влади. У кризовому центрі «Мережка» ми не вимагаємо купу документів, а в екстрених випадках жінка може потрапити до нас навіть уночі й без паспорта, бо головне — її безпека. Неурядові організації більш гнучкі в наданні соціальних послуг та супроводу жінок, які постраждали від домашнього насильства” — говорить Наталія Несват. Наталія Несват, голова правління БО “100% ЖИТТЯ ЧЕРКАСИ”. Фото: Діна Билім
Жіночий кризовий центр “Мережка” працює в Черкасах з 2015 року за підтримки місцевого бюджету. Та в жовтні 2024-го місцева влада припинила його фінансування й відкрила власний спеціалізований заклад.
Наталія зізнається: це стало викликом, але не перепоною.
“Коли запрацював центр від міської ради, роботи у нас не поменшало. У Черкаській області офіційно є сім пунктів надання допомоги жінкам, які постраждали від домашнього насильства, але через ряд обставин там не завжди можуть надати оперативну підтримку у повному обсязі. Тому ми ведемо переговори з обласною владою для того, щоб вони фінансували кризовий центр”.
Одним із найгостріших викликів для “Мережки” після припинення фінансування стали питання: як утримувати центр і де тепер жити? Міська влада, у жовтні 2024 року не продовжила оренду попереднього приміщення. Але, за словами Наталії, воно й так було в аварійному стані — зі старою каналізацією та проблемами з електрикою. Тож новий прихисток довелося шукати терміново — всього за два місяці. Фото з нового кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
Яке рішення?
Щоб “Мережка” могла далі допомагати жінкам, команда організації в екстреному режимі почала шукати нових донорів. У момент, коли влада розірвала договір оренди, центр підтримали Європейський Союз,
ПРООН, Choose Love та Данія. Сьогодні діяльність продовжується завдяки вже згаданим Choose Love, місцевим бізнесам і просто небайдужим людям, які за потреби діляться необхідними для жінок і дітей речами, їжею тощо.
В організації також наважилася втілити давню ідею — придбати власний будинок, щоб не вкладати гроші у чужі приміщення й не залежати від орендодавців, хай то міська влада чи приватні власники.
“Центр має працювати спокійно і без загрози щоденного переїзду. Власне приміщення — це свобода і стабільність. Ніхто не може нас тепер виселити чи закрити одним рішенням”, — каже Наталія. Фото з нового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
Частину вартості нового будинку — 80 тисяч доларів — профінансував фонд Choose Love, решту додала сама організація.
“Коли ми побачили цей дім, він нам одразу сподобався. Грошей бракувало, і ми навіть не уявляли, як зможемо його купити. Вирішили поговорити з власником, розповіли йому про нашу роботу та місію, і він погодився розбити виплату у 20 тисяч доларів на щомісячні платежі на 12 місяців. Наприкінці 2024 року ми вже стали щасливими власниками будинку!
” Фото з нового кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
Двоповерховий приватний будинок розрахований на 15 ліжок для дорослих, також є окремі місця для дітей. Формально жінки можуть залишатися тут від трьох до шести місяців, але, якщо термін минає, а ситуація далі складна, їх не виселяють — шукають індивідуальне рішення. Фото з нового кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
“Ми переїхали в листопаді 2024 року, але ще доводимо будинок до ладу, бо фінансово зараз складнувато. Та головне, що дівчата вже змогли в нього заселитися”, — додає Наталія.
Як це працює?
Чому прихисток — лише початок шляху
Дім рятує, але змінює — команда.
Центр допомоги — це не просто дах над головою. Адже від насильства мало втекти — важливо мати сили й ресурси, щоб не повернутися до кривдника знову.
В центрі “Мережка” жінки отримують не лише безпечне місце для проживання, а й комплексну підтримку: безплатне триразове харчування, гуманітарну допомогу, допомогу з освоєнням нової професії, консультації психологів, юристів та соціальних працівників. Ілюстративне фото з центру “Мережка”.
Фото: Діна Билім
Щороку в центр звертаються близько 120 жінок, тобто з часу заснування “Мережка” надала прихисток понад двом тисячам постраждалих. І це без урахування тих, хто отримав консультації чи іншу допомогу без проживання. Часто сюди приїжджають і з інших міст: тоді команда допомагає знайти безпечний притулок в іншому регіоні або приймає тих, кому більше нікуди йти.
“Для жінок перебування у центрі та допомога фахівців повністю безплатні. Але для організації це відчутні витрати: ще рік тому утримання однієї жінки коштувало 657 гривень на день, зараз сума ще більша. Попри це, кожна, хто сюди потрапляє, отримує все необхідне — житло, харчування, підтримку спеціалістів, побутові речі та засоби гігієни”, — пояснює Наталія.
Історія Карини: чому про насильство треба говорити
Найкраще про роботу центру свідчать історії самих мешканок.
Карина двічі зверталася до центру: вперше прожила тут місяць, але повернулася до кривдника, а вдруге залишилася на три місяці й згодом переїхала в орендоване житло. Ілюстративне фото з центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
“Першого разу я повернулася до кривдника.
Частково через дітей — я сама виросла без батьків і вірила, що чоловік зміниться. Але, на жаль, такі люди не змінюються. Вдруге, завдяки роботі з психологом, я зрозуміла, що можу почати нове, краще життя. Повернувшись до людини, яка чинить насильство, я відчула: я вже інша і більше не готова жити так, як раніше”, — ділиться дівчина.
У центр Карину привела поліція, після її виклику через загрозу від чоловіка. Свій найбільший страх вона згадує коротко:
“Єдине, чого боялася, — щоб він мене не знайшов. Але вже наступного дня я відчула, що тут у повній безпеці”.
Житлові умови в “Мережці” жінка описує просто — як удома: затишний двоповерховий будинок з окремими кімнатами для кожної родини. Мама двох дітей каже, що, залишивши власний дім, опинилася без грошей, не знаючи, до кого звернутися і де шукати захисту.
“Раніше я втікала до друзів і кумів — рідних у мене немає. Але він знаходив мене всюди. Поліція відмовлялася приймати заяви, а з двома маленькими дітьми та без роботи я навіть не могла дозволити собі адвоката”, — згадує Карина.
За дверима “Мережки”: як виглядає прихисток очами співробітників
Про “внутрішню кухню” та щоденну роботу з жінками розповідає соціальна працівниця кризового притулку “Мережка” Катерина Ющенко. На запитання, як вона визначає “історії успіху”, фахівчиня каже — це безліч маленьких перемог. Катерина Ющенко, соціальна працівниця жіночого кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
“Жінок, які довго живуть в аб’юзі, видно одразу: згаслий погляд, повна невіра в себе, навіть у можливість працювати. Іноді їм достатньо лише трохи людської підтримки й простої поради.
Знайти роботу та з дітьми на руках піти від кривдника — це вже велика перемога. Пам’ятаю жінку, яка після багатьох років заборон від чоловіка влаштувалася на хлібозавод, отримала гуртожиток і тепер сама забезпечує себе та доньок. Так, їй нелегко, але з’явилися спокій, власні гроші, самостійність — і в її очах знову світиться життя”. Ілюстративне фото з кризового центру “Мережка” Фото: Діна Билім
Іноді центр заповнюється вщерть, і тоді жінок тимчасово розміщують навіть на розкладачках. Комусь вистачає кількох днів чи тижня підтримки, щоб знайти житло, підготувати позовну заяву чи просто наважитися на зміни.
Інші залишаються довше, особливо, якщо кривдник досі мешкає у будинку, що належить жінці. У будь-якому випадку для жінки підбирають індивідуальний пакет послуг: від юридичної допомоги й психологічної підтримки до супроводу в справах про аліменти та розлучення.
“Ми допомагаємо жінкам дати право своїм почуттям на існування, адже в них — роки стриманих сліз і болю. Пояснюємо, що вони важливі, що їхні емоції — не «дурниці», а те, з чим варто працювати. І головне — що вони не самі. Юрист бере на себе документи, психолог допомагає повернути внутрішню опору. Локація центру прихована — її знає лише поліція, щоб гарантувати безпеку”, — пояснює Катерина.
Про моменти виснаження і натхнення
Катерина каже, що найбільше її надихає — допомагати розв’язувати те, що, на перший погляд, здавалось безвихіддю.
“Коли до нас приходить жінка, і ти дивишся на неї, а в голові лише одне: як взагалі розплутати цей клубок проблем? Але крок за кроком з’являються рішення. І раптом перед тобою вже зовсім інша людина — щаслива, з усмішкою. Вона й сама не вірила, що її життя може так змінитися”.
Водночас каже фахівчиня, найважче — бачити, як у жінок час від часу настає момент слабкості. Коли біль відступає, з’являється спокій — і в голові закрадається думка повернутись до кривдника.
“Жінки іноді забувають, через що пройшли, і тоді кривдник знаходить спосіб знову потягнути їх назад. Починаються ці «сумні пісеньки» та розмови про любов на відстані. Це дуже пригнічує, адже ми вже стільки говорили про насильство і пояснювали психологію кривдника. Проте навіть якщо жінка й повертається, то вже іншою: вона знає, що робити, куди звернутися, як діяти та в кого просити допомоги”.
Реальні приклади. Повертаючись до історії Карини
Центр допоміг Карині не лише психологічно вирватися з кола насильства, а й безплатно пройти курси масажу, розробити бізнес-план і подати заявку на грант. Та, зізнається жінка, почати самостійне життя було нелегко.
“Чесно, було страшно виїжджати з центру. Але ми всі разом шукали квартиру, мені підказували, куди віддати дітей у садок і школу. І навіть зараз соціальні працівники дзвонять і цікавляться, як у мене справи”. Ілюстративне фото з кризового центру “Мережка”.
Фото: Діна Билім
На запитання, чи порадила б Карина звертатися до центру у випадку насильства, вона відповідає без роздумів:
“Нове життя почнеться, якщо ви самі цього захочете. Я ділюся своєю історією, щоб інші не повторювали моєї помилки — не поверталися й не вірили обіцянкам кривдника. Тут немає чого соромитися: кожна жінка заслуговує на інше, краще життя. У всіх нас, хто пережив насильство, історія однакова — різняться лише імена чоловіків”.
Жінці також вдалося домогтися покарання кривдника: тепер Карина отримує аліменти, виграла суд за адмінправопорушенням і разом з юристами добивається розгляду кримінальної справи, яка майже рік стояла на місці.
“У мене двоє дітей: старшій доньці шість, меншій — півтора. Я приїхала сюди без речей, без грошей і з двома малюками. А тут отримала все — від постільної білизни до віри в себе”, — підсумовує жінка. Ілюстративне фото з кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
Ще більше корисних рішень!
У “Мережці” кажуть: важливо — не лише рятувати жінок тут і зараз, а й змінювати систему в країні.
Крок №1 — домогтися затвердження державного стандарту надання соціальних послуг для постраждалих від домашнього насильства.
Зараз єдиного стандарту немає, тож говорити про однакові правила допомоги по країні складно. Працівники центру “Мережка” вже самостійно розробили три документи й передали їх на розгляд Мінсоцполітики.
Крок №2 — забезпечити стабільне фінансування дієвим благодійним організаціям, щоб центр міг працювати без збоїв і надавати не лише психологічну та юридичну підтримку, а й шанс на економічну незалежність.
“Ми хочемо замкнути коло допомоги: від першої підтримки жінки до її фінансової самостійності, — пояснюють у центрі. — У нас уже був проєкт, де учасниці проходили курси масажу, манікюру чи перукарства. Деяким навіть купили обладнання — масажні столи чи фрези для манікюру, щоб вони могли одразу почати заробляти”. Ілюстративне фото з кризового центру “Мережка”. Фото: Діна Билім
Втім, без підтримки донорів утримувати центр непросто. З червня 2024 року організація робить це власними силами, але нині більшість міжнародних грантів зосереджені на прифронтових територіях, тож тема протидії домашньому насильству часто опиняється поза пріоритетами фінансування.
Крок №3 — підвищення обізнаності суспільства.
Багато жінок навіть не знають, що у випадку домашнього насильства потрібно одразу викликати поліцію та чітко називати речі своїми іменами. Якщо сказати “конфлікт” — діятиме інша стаття, і судовий процес стане складнішим.
“Є вже чимало рішень, які показують: покарання можливе. Чим більше таких прецедентів, тим легше іншим жінкам домогтися захисту, — пояснює Катерина. — Головне — не мовчати й фіксувати факти насильства. Протокол поліції — це вже підстава для суду та заборонного припису. А без доказів отримати реальний захист майже неможливо”. Ілюстративне фото з центру “Мережка” Фото: Діна Билім
За словами Катерини, іноді зупинити кривдника може лише реальна загроза тюрми або заборонний припис, порушення якого тягне за собою ув’язнення. Це жорсткий захід, але часто — єдиний спосіб гарантувати жінці та дітям безпеку.
Більше про те, як можна підтримати “Мережку” — за посиланням.