Одному із старожилів Лисянки Михайлу Бесарабу виповнилося 89 років. Найбільша радість, зізнається він, що дожив до того дня, коли народився його праправнук Арсен, а найкращим періодом свого довгого, багатого на події життя, вважає ті 30 років, які він віддав розбудові споживчої кооперації на Лисянщині. Унікальний випадок в її історії – одну з найважливіших ланок в час становлення цієї потужної господарської структури району віддали молодому хлопцеві, без відповідної освіти, але беручкого і з великим бажанням працювати і чогось досягти в житті.
-У 1956 році я закінчив 10 класів у Лисянці, і вирішив з товаришем поступати до Київського будівельного технікуму, – згадує Михайло Іванович . – Однак, гуртожиток ще був не готовий до прийому студентів, а наймати житло бракувало коштів, і я, так і не відчувши принад столичного життя, повернувся додому. Вирішив піти на цегельний завод, тепер уже, на жаль, колишній, що по вулиці Київській, який належав районному споживчому товариству. Та я спробував себе в різних іпостасях: був і молотобойцем, і кладовщиком, і майстром по виробництву сирівки,
і – директором.
Щодо останнього, Михайло Іванович, попри багато літ, відколи її займав, може відтворити в пам’яті кожен день перебування на посаді. Можливо, тому це було його перше місце роботи, на якому він, молодий і недосвідчений, опинився з волі випадку, але в потрібний час. Людей на цегельному заводі завжди не вистачало, через важкі умови праці і маленькі зарплати. Навіть у директора вона не дотягувала ста карбованців. Тому плинність кадрів була звичним явищем. І коли звільнився черговий директор заводу, призначення нового керівника не зайняло багато часу: було очевидним, що цей віз, повний проблем, потягне лише ініціативний, енергійний , і, головне, із щирим вболіванням за справу, Михайло Бесараб.
– Я не мав фахової освіти, але вже добре розумівся у всіх тонкощах виробництва цегли, яка, до речі, була хорошої якості і користувалася попитом у населення, – розповів він. – Потрібно було лише модернізувати виробництво і полегшити працю людей. Я з шкільних років дуже любив математику і креслення, і це мені знадобилося, коли вирішив, за прикладом колег із Чигирина,
спроектувати підвісну сировинну лінію , яка б дозволила назавжди забути про тачки і важку ручну працю. За десять днів креслення було готове, швидко побудували і лінію довжиною 960 метрів. На запуск приїхала компетентна комісія, яка, без зайвих претензій, дала «добро» на її експлуатацію. Поряд спорудили 5 сушильних сараїв, а також – контору, майстерню, маленький готель для приїжджих робочих, налагодили їх підвіз і харчування. Пізніше завезли нове обладнання, відкрили навіть рибокоптильний цех у приміщенні, яке звільнилося. Завод би і далі розвивався, давав прибуток до місцевого бюджету і робочі місця для жителів Лисянки та навколишніх сіл. Однак, у 90-ті роки місцева влада підприємство не зберегла, дозволили вирізати все обладнання і залишити на місці заводу руїну. Хто будувався, знає, як проблемно було шукати цеглу в інших районах і областях, в той час як своя цегла буквально лежала під ногами.
Михайло Іванович, один з небагатьох у споживчій кооперації, був нагороджений орденом «Знак пошани», і це єдине, що нагадує йому про відроджене і загублене підприємство,
яке в роки далекої молодості було його сенсом життя. Пізніше він з таким же рвінням і сумлінністю в роботі очолював хлібозавод, дирекцію проддирекції райспоживтовариства, рибокоптильний цех. І завжди, за словами його колеги, Ольги Катан, на першому місці в Михайла Івановича, була турбота про людей, за яких ніс відповідальність. Продавці й досі згадують про куточки відпочинку в магазинах, про комфортні туалети, які він першим почав будувати, про грати на вікнах, які він, задля безпеки торгівельних закладів, власноруч зварював.
Михайло Бесараб і зараз є прикладом справжнього господаря, якому не байдуже, що діється на вулицях, в якому стані селище, справжнього батька і дідуся, синам і внукам якого, не все одно, що діється в країні, на захист якої стали у годину випробувань, ставши до лав ЗСУ. Бесараби, каже він, завжди йшли туди, де важко, де були потрібні.
Іван СМОЛІЙ
Читайте також: Маршрути безбар’єрності: у Тальному розпочинають системну роботу над доступним містомЧитайте нас також в Telegram!Запис Директор без освіти створив на Лисянщині потужне підприємство, яке місцева влада розвалила спершу з'явиться на Вісті Черкащини.