У Черкасах 15 березня відбулася акція на підтримку військовополонених та безвісти зниклих воїнів "Не мовчи — полон вбиває".
Таким чином, кожен може висловити свою повагу і вдячність нашим військовим, які ризикували життям та здоров'ям задля нашої безпеки, а нині перебувають в полоні чи мають статус зниклих безвісти, розповіла співорганізаторка акції Оксана Коцуконь.
"Я тут стою за всіх хлопців і за свого зятя Олексія Донця, який зник безвісти в Попасній в 2022 році, приходжу разом з онучкою, вона теж проситься зі мною на акції".
Як розповіла шестирічна Юліана, разом з бабусею вона долучається до заходу, адже сумує за дідусем:
"Я відчуваю сум, який наповнює серце. Дуже сумую за своїм рідним дідусем. Ми з бабусею коли приходимо на акції, то так підтримуємо його, щоб він скоріше був вдома".
якийзник безвісти у Бахмуті в листопаді 2022 року.
"Три роки і чотири місяці я за нього борюся, я його шукаю скрізь, приходжу на акції. Для мене вони носять такий сенс, що це нагадування світу всім про те, що ці хлопці майже хто по три роки, хто по чотири в невідомості, і їхні родини також. З часом списки безвісти зниклих стають більшими, і ми не хочемо, щоб про них забували, щоб про них пам'ятали", — розповіла пані Юлія.
За словами матері зниклого безвісти захисника Андрія Шемшури Лідії, акції допомагають не втрачати надію, що незабаром син буде вдома:
Три роки і чотири місяці в нас невідомості, це дуже тяжко. Ми ходимо на акції щонеділі, з надією, що син повернеться додому. Треба, щоб всі ходили на акції, підтримували цю важку хвилину рідних і особливо хлопців, що їм — найтяжче".
Черкащанка Любов Володимирівна чекає сина, який понад два роки тому зник безвісти. На акцію вона прийшла, щоб висловити протест проти закопроєкту №13646.
"Я хочу, щоб люди підписали електронну петицію до закопроєкту №13646. На мою думку він порушує права і соціальні гарантії полонених та зниклих безвісти.
Мій син зник безвісти два роки і три місяці тому, відтоді про нього жодної інформації немає. Ми отримуємо його зарплату і бойові, а вони хочуть вирахувати в разі його загибелі із цієї одноразової допомоги ці кошти", — розповіла пані Любов.
"Для мене добровольці — це не просто слово, тому що це насправді хлопці, дівчата, які включно 2014 року прийняли рішення добровільно захищати і стати на захист нас, нашої держави. Це люди, яких потрібно поважати, пам'ятати про них. Дуже багато хлопців, котрі добровільно вступили до лав ЗСУ, добровольчих формувань, ще досі тримають оборону на фронті. Дехто з них вже загинув, дехто так само знаходиться в полоні або в статусі зниклого безвісти".