
43-річний черкащанин Олег Скорик із позивним «Грек» став на захист України у перші дні повномасштабної війни, пройшов бої під Бахмутом, поранення та втрати побратимів. За особисту відвагу, самовідданість і хоробрість сержанта нагородили відзнакою Президента України.
Ще до повномасштабного вторгнення Олег пережив важкі особисті втрати. За кілька тижнів до подій 24-го лютого він втратив маму. Щоб попрощатися з нею, довелося терміново перервати роботу у Греції та прибути до рідної Черкащини. А вже за рік із життя пішов і його батько.
Військовий шлях 43-річного «Грека» розпочався у перші дні повномасштабного вторгнення. Після БЗВП він одразу потрапив до бойової бригади.
"Вперше, що таке війна я відчув під Бахмутом. Хоч тоді умови війни були не такими складними, як зараз, але напрямок уже тоді був дуже важкий. Втім, ми трималися з усіх сил: усі наші знали, за що стоять. І стояли. Майже два роки я провів у тому пеклі. Там же отримав і своє перше поранення. Банально — осколок. Два місяці був на лікуванні, але думками завжди залишався з хлопцями. Якось сумно було без них".
Наприкінці грудня 2024 року Олег приєднався до лав 152 окремої єгерської бригади. Це був непростий період для військової частини: бригада набирала спроможностей, інтенсивні бої, постійна напруга і складні рішення.
"Я вже навіть не порахую, скільки в мене було виходів. Я завжди був старшим на позиції, але паралельно допомагав і хлопцям на сусідніх. Коли ти на лінії, страх відходить на другий план. Ти тримаєш свою «точку» і маєш постійно розуміти, що відбувається навколо".
Про роль піхотинця Олег розмірковує так:
"Служба піхотинця передбачає безпосередній контакт із противником в умовах високої динаміки бойових дій. Ключове завдання — недопущення просування ворога за визначені рубежі оборони. Ураження противника значною мірою забезпечується застосуванням безпілотних систем, однак їх ефективність не є абсолютною і залежить від низки факторів: технічних обмежень до впливу засобів РЕБ та змін тактичної обстановки. У таких умовах піхота змушена переходити до безпосереднього вогневого контакту, вступаючи у стрілецький бій".
Чоловік пояснює, що критичною стає ситуація у разі викриття позиції противником.
У такому випадку вона переходить у категорію пріоритетних цілей і піддається системному вогневому впливу без обмежень у часі та засобах. Застосовується весь наявний спектр ураження: від артилерійських систем до безпілотних комплексів, що забезпечують безперервний тиск і виснаження підрозділу.
"Останній раз, коли нашу позицію «спалили» і почали розбирати, ми з побратимом сховалися у кущах. Але він тоді, на жаль, загинув. Банально — від осколка. Йому було 33 роки. Вік Христа. У такі моменти дуже боляче. Бо це вже не просто хтось там далеко. Це людина, з якою ти ділив воду і їжу, говорив про найвідвертіше, ділився мріями і планами «якщо виживеш». Мені досі важко це згадувати".
Історія Олега не лише про бойовий шлях, а й про те, як війна змінює людину зсередини.
"Коли ти дивишся на тих, хто заходить на позиції, хто виходить, хто повертається, а хто — ні, ти вже по-іншому розглядаєш життя як таке. Людей. Слова. Вчинки. Дуже багато починаєш розуміти. І дуже швидко бачиш, хто є хто,- розмірковує військовий".
За особисту відвагу , самовідданість та хоробрість проявлені у боях, сержант Олег Скорик отримав відзнаку Президента України «Хрест бойових заслуг».
За інформацією пресслужби 152 окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри