Сьогодні центр Тального вкотре об’єднав людей, яких згуртував спільний біль. Родини військовополонених та захисників, які вважаються зниклими безвісти, провели акцію-нагадування «Полон вбиває». Це не просто мирна хода. Це біль, що виходить на вулиці міста. Це голос тих, хто щодня живе між надією і невідомістю.
У руках учасників — синьо-жовті прапори, портрети рідних, яких уже давно чекають вдома, плакати із закликами не мовчати. За кожною світлиною — зруйновані плани, нескінченні дні очікування, тисячі сліз і молитви, що не припиняються ні на мить.
Колона пройшла центральними вулицями Тального, нагадуючи кожному: війна триває не лише там, де лунають вибухи. Вона щодня триває у серцях матерів, які бояться пропустити телефонний дзвінок. У дружин, які щовечора дивляться на поріг у надії, що двері ось-ось відчиняться. У дітей, які засинають із єдиним бажанням — знову обійняти свого тата.













Після ходи учасники зібралися у парку імені Тараса Шевченка біля Дерева надії — місця, що стало символом незламної віри у повернення кожного українського захисника.
Тут священник Православної Церкви України , звершив спільну молитву за українських воїнів. Разом із присутніми він молився за тих, хто нині перебуває у ворожому полоні, за тих, чия доля досі залишається невідомою, і за те, щоб кожен із них повернувся додому живим.
Сьогодні ця молитва звучала особливо проникливо. Бо її промовляли не лише вустами, а й серцем. Серцем матері, яка не знає, де її син. Серцем дружини, яка щодня чекає звістки від чоловіка. Серцем дитини, яка найбільше у світі мріє знову почути: «Я вдома».
Акція «Полон вбиває» — це не лише про тих, хто перебуває за ґратами ворожої неволі. Вона — про всіх нас. Про нашу відповідальність пам’ятати, говорити, підтримувати і не дозволити, щоб імена українських захисників зникли з інформаційного простору. Адже найстрашніше для родин — це не лише невідомість, а й байдужість.
Поки наші воїни залишаються у полоні чи вважаються зниклими безвісти, ми не маємо права звикати до цього болю. Не маємо права мовчати. Бо кожен день у неволі — це боротьба за життя. Кожен день очікування — це ще один день випробування для їхніх рідних.
І допоки не повернеться останній український захисник, ця боротьба триватиме. Бо вдома чекають кожного. І кожен має повернутися туди, де його люблять, де його не переставали чекати ні на мить.
Пресслужба Тальнівської МТГ
Читайте також: Ігор Новицький: партнерство з CEJA відкриває нові можливості для молодих фермерів України
Читайте нас також в Telegram!
Запис Тальне знову стало голосом тих, хто чекає на повернення своїх Героїв спершу з'явиться на Вісті Черкащини.