Черкащанка Анастасія Шульга працює у Публічній міській бібліотеці-філії у Черкасах та пише книги для дітей. Письменницею стала після того, як вигадала казку для доньки, яка згодом перетворилася на дитячу книжку з оповіданнями.Нині Анастасія — авторка трьох видань. А ще — ровесниця незалежності України. Суспільному розповіла: після закінчення школи не мала можливості здобути освіту, й цьогоріч, у 35 років, вона закінчила коледж та отримала диплом молодшого бакалавра.
Це — четверта історія про ровесницю незалежності. Далі — розповідь від першої особи.
Я — письменниця і за фахом бібліотекарка. Цьогоріч мені, як і сучасній Україні, виповнюється 35 років. Я також народилася 1991 року.
Взагалі не планувала писати книжку. Я розповідала своїй дитині історію і якось так закрутилося, що з'явилася перша казка. Коли вкладала спати, то розповідала на ніч: «Жив-був вовк. І яким він був?» Думала, дитина відповість: сірим, злим, а вона каже: «Зеленим». Я хотіла пояснити, що зелених вовків не існує. Але раптом почала придумувати історію про цього незвичного зеленого вовка і написала першу казку,
потім ще три, й наразі їх 15.
Я уявляю оці капості, які роблять діти, та переношу в книжки. Думаю, якби могла себе повести дитина у тій чи іншій ситуації й до чого це все призвело б. Мої книжки є у бібліотеках не лише Черкащини, а усієї України й навіть за кордоном.
У професії бібліотекаря мені найбільше подобається влаштовувати масові заходи. Дуже щаслива, коли мені вдається долучитися чи провести зустріч з письменниками чи поетами. І також мені подобається ділитися прочитаним, радити книги.
Коли я кудись біжу і бачу щось по дорозі, то у цей момент у мене вмикається фантазія: уявляю продовження історії або фрази, яку почула. У мене поганий зір і щось може побачитися. Придивляюся: рожевий слон? Не може такого бути! А потім розумію, що ось готова історія для нової казки.
35 років — лише цифра. Я схильна думати, що важливий не вік, а досвід і для кожної людини, і для окремої країни. Сила України — це її народ, люди, щирі, сміливі, вільні. Люди в Україні — це душа й саме тому вороги хочуть знищити найперше людей.
Коли сталася Революція Гідності, мені було 23 роки й мала досить складний фінансовий період життя:
працювала тоді на центральному ринку Черкас. Якщо чесно, тоді здавалося: як тільки скинуть Януковича, все буде добре, більше нічого поганого в країні не станеться і найгірше — це розстріл героїв, які захищали людей на Майдані від «беркутівців».
Ми були з моєю подругою двічі на черкаському мітингу, якраз під час Революції Гідності. Пам'ятаю, як ми стояли біля драмтеатру, як вийшли якісь хлопці — ми подумали, що то «тітушки». Тоді дуже злякалися. Насправді це виявилися просто вдягнені хлопці, які були за Майдан і які захищали нас.
Я зрозуміла насправді це ще раніше, що письменництво — професія. Це не просто писати історії в зошиті, а так можна заробляти на життя. Але нелегко стати письменницею. Нелегко писати, незважаючи на хейт, на усі моменти, через які проходиш. Багато стикаєшся з тим, коли робиш перші кроки, і тобі кажуть: «Ти не вмієш, не треба цього робити. Займися краще справою якоюсь!»
Через десять років я бачу себе реалізованою у письменництві. Планую написати ще багато дитячих, підліткових, дорослих книг і ще хочу ділитися важливим через книги. Хочу, щоб люди могли відчути емоції через книгу, зануритися у минуле чи перенестися у майбутнє. А ще я щиро вірю, що книги можуть зцілювати й тому мені хочеться, за можливості, також зцілювати словом.
Читайте нас у Telegram
Дивіться нас на YouTube
Підписуйтеся на WhatsApp
Вподобайте наш Instagram
Стежте за нами у Tik Tok