Черкаси

Вперше вилетів на FPV і вразив російський танк: як «Блогер» із Черкас командує взводом НРК

«Ти можеш сидіти в Маямі і керувати машинкою на Донбасі», — так про сучасну технологічну війну говорить «Блогер» із Черкас , командир взводу НРК 118-ї бригади територіальної оборони Валентин Чернявський. Піхотинцем він боронив Попасну, далі став дронарем на Сіверському напрямку. Він розповів, що любить літати, хоч панічно боїться висоти. Так, під час першого вильоту на FPV вразив російський танк. Нині очолив взвод ударних 118-ї ТРО.На що здатні роботи на війні, у чому перевага оборонців над росіянами, хто нині йде на фронт і чому «воюватимуть усі» — Валентин Чернявський розповів Суспільному.

Валентине, ви керуєте безпілотниками в небі й наземними роботизованими комплексами. Як давно таке вмієте? Був оператором FPV, а це зараз нова сфера. Вчимося, розвиваємося, запрошуємо нових людей до нас, яких також треба навчати. Все в процесі — це теж цікаво, і головне, що це дуже потрібна річ в наших військових реаліях. Бо потрібні і евакуація людей, і логістика, щоб не наражати на небезпеку особовий склад. Це можна зараз робити безпілотними системами.

Як ми можемо собі уявити різновиди наземних роботизованих комплексів?

Простіше ми називаємо «НРКашка». Це, по суті, може бути будь-що, до чого можна прикріпити віддалене керування. Зараз НРК працюють на Starlink, тобто, по ідеї, в теорії, ти можеш сидіти десь на океані, десь в Маямі, в тебе пульт, екран, хвилі океанські, ти з коктейлем сидиш і керуєш машинкою десь на Донбасі. Бажано перебувати в зоні бойових дій, тому що будь-які там нештатні ситуації можуть траплятися, але в теорії все можливо.

НРК є гусенична, є колісна, є ще навіть там буравчиком роблять — будь-що. Можна автомобіль переобладнати, щоб ним керувала не людина, а дистанційно. І зараз от НРК тільки набирає обертів в своєму розвитку, в розумінні, як його використовувати, для яких цілей. Якщо FPV вже приблизно зрозуміло, як це використовується, то НРК тільки-тільки розвивається, і от ми зараз якраз в цю хвилю потрапляємо.

Можете назвати, які безпілотні системи у вашому резюме від неба і до землі? НРКшкам взагалі немає, що керувати. Там такий пультик, вперед-назад, ліво-право. Більше люблю FPV, бо я починав з Mavic, якщо брати літаючі системи, то мені трохи нудно потім стало.

А на FPV це взагалі прикольно, реально, ти летиш, бачиш ціль, заходиш, обходиш, бабахаєш, потім ще дивишся відео влучання, і ти прямо отримуєш задоволення.

Ви до служби у війську тримали в руках пульт від квадрокоптера для аерозйомки? Я до армії, щоб ви розуміли, взагалі боявся сісти навіть в джип. Я не розумію, як можна на такій здоровій машині їхати. В мене завжди були маленькі машинки. Зараз, після армії, джип, бус, лівий руль, правий руль — взагалі «по барабану». Так само і безпілотники. Був я в підрозділі мінометної батареї нашої бригади, і якраз там створювався підрозділ безпілотників. І більш-менш молодих туди направляли на безпілотники. Я тримаю в руках цей Mavic, розумію, що він коштує 200 тисяч гривень — просто це шалені гроші. я його зараз влуплю в дерево, і буде недобре — такий страх був. Але з часом ти звикаєш, розумієш принцип роботи, і ти отримуєш задоволення.

То було таке, щоб в дерево? Ну, прямо в дерево не було, було в поле. Батарея сіла просто, не долетів назад до своєї позиції, але я побіг, повернув. За час, коли я був в секторі на позиції,

я жодного мавіка не втратив. Хоча кажуть, що справжній пілот — лише той, хто втратив безпілотник.

Ваша історія у війську розпочалася із піхоти в Попасній. Потім ви стали дронарем на Сіверському напрямку. Чому ви, коли шукали свою кваліфікацію у війську, після піхоти обрали пілотування?Все так динамічно мінялося. Я в армії ні «бум-бум» взагалі був. Що таке армія, як, куди? Отак от якось плив по течії. Була створена мінометна батарея, і я перейшов до мінометної батареї. І от в мінометній батареї був підрозділ безпілотників. Туди ж і направили мене, не можу сказати, що це моє власне було бажання, але я якось потрапив сюди, і слава Богу, я дуже вдячний тим командирам, які мене туди відправили.

Пам'ятаєте свій перший виліт, де це було? Пам'ятаю. От саме на FPV поїхав у відпусточку. А я був на мавіках. Але міг літати на FPV та мені ще цього не довіряли. І в нас був з побратимчиком спір прямо на «камінь-ножиці-папір» хто буде зараз відбивати штурм. І я виграв, а він дуже-дуже хотів виграти. Я виграв, і якраз поїхала колона росіян, і все. Це був перший виліт. Влупив я танка тоді.

Женя «Прораб» дав мені свої окуляри діджеївські, а в них, якщо втрачається відеозв'язок, то перестає записувати відео. І я оце лечу — я прямо пам'ятаю цю картинку: танк їде, я підлітаю, він прямо стріляє зі своєї гармати, і я йому під гармату. І такий «Ура!», а відео не записалося. Такий був повний емоцій, адреналіну. Ти переживаєш, бо розумієш, що якщо зараз росіяни там дійдуть до позиції, це буде не дуже добре. І максимально намагаєшся зробити так, щоб влупити по росіянах.

Ви колекціонуєте такі вдалі моменти? Є трохи, так. Не все збереглося, але трохи є.

Нині ви керуєте саме відділенням логістично-евакуаційного призначення, так?Рота більше направлена на логістику і евакуацію особового складу. Логістика — це доставка провізій, доставка боєкомплекту, евакуація «трьохсотих» хлопців з передової — це основне. Але є в нас і крила. В мене буде взвод ударної НРК. Це на них будуть ставитися турелі, кулемети. Будуть ще, я так собі планую, НРК з FPV. Їдеш одним пультом НРК-шкою, доїжджаєш 15-20 кілометрів, береш інший, піднімаєш FPV на оптоволокні і полетів бомбить росіян.

Як ви не втрачаєте контроль за НРК, який рухається по місцевості? Як бачите рельєф, чи немає там попереду яру, перешкоди?У будь-якому випадку, коли планується місія з виходу НРК, це все одно має бути аеророзвідка: переглянути місцевість, щоб там не було ярів, якщо є якісь обхідні моменти. Плюс у НРК є камери, ледь не на 360 градусів. Тобто ти, в принципі, бачиш, куди їдеш. Ти можеш їхати і вночі: тепловізійні, інфрачервоні камери. Плюс швидкість — це ж не те, що там сто км на годину, коли ти на НРК. Там десять-вісім кілометрів на годину.

Як залишитися непоміченим для російських військ? Вони все бачать. Дуже багато, на жаль, НРК втрачається. Тому що багато їх використовується саме по дорозі. Дороги всі видно. Але якщо вночі, ставлять захист, щоб бути менш помітними. Але все одно все, на жаль, знищується, все горить. Але це вже не люди, скажімо так. Це залізо. І його не так шкода, як можна було втратити життя людини.

Чи може бути такий варіант, що політ чи проїзд вийде з-під контролю оператора? Так, наприклад, заїжджаєш в якусь посадку, не пробивається інтернет і втрачається зв'язок.

Але є вже варіанти, як все це урегулювати, щоб зв'язок з'явився. Так що все нормально буде.

За допомогою безпілотників на Сіверщині ви коригували вогонь, завдавали росіянам бойових втрат? Чи це була місія з доставки вантажу? Моє завдання було знайти гармати, знайти піхоту, знайти ворога. Коли ми його знаходили, то працювали наші міномети, працювали наші FPV-шники, хлопці. Потім, коли вже перейшов на FPV, то моя задача була саме знищення росіян. Тобто йде штурм, знищення техніки, піхоти. На мотоциклах там любили кататися. Логістика в нас була... Я навіть пам'ятаю такий прикол: в нас якісь штурми відбулись, треба було поповнення дронів, а це літо, спека, у мене є такі плавки з качечками. Тобто ти в цих плавках сидиш, «бомбиш, бомбас». Закінчилося, і тут під'їжджають до нас, щоб довести дрони, . І я ж вибігаю в тапочках, в плавках, щоб забрати це все. А там приїжджають на хамері, в броніках, всі так дивляться на мене. Тобто війна буває такою трошки і веселою.

Є історія, як НРК півтора місяця тримав позиції на Харківщині без втрати живої сили. На вашу думку,

чи нині є перевага захисників України саме в технологічній війні, чи РФ теж так може? РФ не те, що може, вона так і робить, на жаль, все це набагато швидше масштабує. Бо в нього більше ресурсів, більше людей. Наша єдина перевага — у правильному використанні як людей, так і подібних засобів. Лише мозок може перемогти м'ясо, я так вважаю. У них не так. І багато безпілотників, і так само вони зараз використовують і НРКшки для логістики. Точно так само вони зараз почали поширювати те, що в них не було на початку — , , — те, що було нашою перевагою. Не треба вважати, що росіяни якісь немічні, дурні. Ні. В нас серйозний ворог. Але, на щастя, ми теж серйозні і вже який рік захищаємося.

Підтвердження цьому є те, що сили оборони України вразили близько 43% нафтопереробки Росії станом на липень 2026 року, повідомили в Генштабі. Чи немає у вас таких амбіцій літати на великих крилах, як-от на «лелеках», чи в тилу росіян, як на «лютому»? Та все може бути. Я люблю літати особисто. Мені подобається цей процес. Хоча я панічно боюся висоти. От просто панічно. Але літати якось нормально,

коли ти розумієш, що все-таки твої ноги на землі, а ти літаєш лише очима. А на крилах це теж цікава штука. Можливо, все міняється. Я був і водієм, і піхотинцем, і мінометником, потім оператором дрона — все змінюється.

Нині ви на Черкащині. Це відпустка чи доукомплектування?У мене було завдання від командира — підібрати людей у підрозділ. Оскільки ми вже практично сформувалися, не так багато посад залишилося. Намагаюся набирати адекватних людей у підрозділ.

Вони їдуть спочатку на навчання, а потім до вас у підрозділ? Основна проблема багатьох людей, з якими я спілкувався, у тому, що людина взагалі не розуміє, куди вона потрапляє, що буде далі з нею. Сімдесят відсотків думають, що от їх ТЦК взяло, і завтра автомат, післязавтра ти загинув. От таке уявлення. Але це абсолютно не так. Спочатку людина приходить, бажано взагалі, щоб людина завчасно визначила собі підрозділ і пішла служити за власною волею. Якщо так сталося, що спіймали людину, мобілізували, то спочатку йде навчання БЗВП. Потім злагодження і працювати далі.

З вашого досвіду, до чого мають бути готові бійці,

які після базового навчання потрапляють на виконання бойових завдань і вперше зустрічаються з російськими військами? Це важко сказати, до чого бути готовим. Бо може статися будь-що, навіть, якщо ти за 30 кілометрів від лінії бойового зіткнення, все одно може щось «прилетіти». Ти маєш бути готовим до того, що тобі треба допомогти побратиму, врятувати його. Ти маєш бути впевнений, що твій побратим врятує тебе в разі чого. Ти маєш добре знати медицину, щоб допомогти. Ти маєш розуміти, що ти робиш і для чого це ти робиш. Наше завдання в цій війні — вижити. Бо мертві ми нікому не будемо потрібні. Бо коли ти живий, ти можеш знищити росіян. І можеш приносити користь. Тому основне завдання — це навчитися виживати, на мою думку. Потрібно пересилити себе. Страшно всім і на перший, і на 101-й вихід. Особливо логістика, бо ти їдеш, і ти не розумієш, в який момент може щось «прилетіти». І це завжди страшно. Але цей страх потрібно перебороти і робити свою роботу. Потім легше стає. Як у нас було: ми на позиції відпрацювали, приїхали, поїхали в Слов'янськ тоді, що можна було,

після позиції їхали в кафе, поїли. І ти знаєш, от, є такі дисонанси, коли ось там от війна, а буквально за 30 кілометрів життя є. І це так прикольно.

Які відчуття, коли приїжджаєте в Черкаси? Мені здається, що це добре, що є куди приїхати, де, звичайно, нормальне цивільне життя. Але мені тут дуже важко, я чесно скажу.

Паралельно із військовою службою ви встигаєте ходити вулицями міста, знімати свій блог, спілкуватися з перехожими. Як до такої публічності ставиться ваше командування? Вони розуміють, що це теж емоційна розрядка для мене, бо я люблю знімати. Плюс буває там, коли збори для підрозділу роблю, а якщо не знімати, то важче буде зібрати кошти. А потреби у нас постійно є, на жаль. Був хлопчина, такий дивиться на мене: «Якби я знав, що ви тут служите, я б одразу сам прийшов». Трохи люди заспокоюються, коли бачать якусь знайому людину, навіть легше говорити.

Ви, до речі, у своєму блозі жартували про радника Арестовича. Як медійник, як можете оцінити нинішню інформаційну політику в Україні? І на вашу думку, якою вона повинна бути в умовах воєнного стану?

Які меседжі мають транслювати ЗМІ, блогери, лідери думок? Я думаю, що інформаційну війну ми програли повністю, на жаль. Повністю, і мені здається, безповоротно. Люди все більше дивляться телеграм-канали, інші соцмережі. А що там ми зараз бачимо? Надивишся цього, почитаєш коментарі, і хочеться взяти речі і піти лягти в могильну яму. І це не надає багатьом бажання далі боротися. І це дуже демотивує військових насправді. Коли вони читають це все, бачать, що «от я що, дурак іти в армію, я ухилянт, я цим пишаюся». Але, на жаль, я просто бачу, як знищуються міста буквально за лічений час. І це дуже швидко може сюди прийти. І я впевнений на сто відсотків, що росіяни, коли зайдуть сюди, будуть мстити дуже сильно, і неприємно буде кожному, на жаль. Але багато хто не розуміє цього. На жаль, повністю провалена інформаційна політика. І я не знаю, як це можна виправити.

Ви ще у 2022 році говорили, що РФ намагається знищити українців як націю. Чи можемо в такому разі говорити про мирні переговори або замороження конфлікту? У будь-якому випадку війна завжди закінчується переговорами і миром.

Мир може бути короткостроковим, може бути довгостроковим. Я так розумію, що наше керівництво не пропонує заморозити війну по лінії фронту, як зараз є. Але ж росіяни не йдуть на це. Вони хочуть Запоріжжя, вони хочуть Херсон. Я вже не кажу про Донбас. А там люди, наші люди. В мене є знайомі з Запоріжжя. Що мені сказати? Вибачте, завтра будуть у вас росіяни. Хто готовий віддати свій дім, в якому ти живеш, все своє життя? Це важко. Росіяни цього і хочуть. Насправді. Вони хочуть захопити побільше території. Їхнє завдання — щоб не було українців. От вони зараз так налаштовують, я дивлюсь їхні медіа, що українців немає, їх треба перевиховувати. Росіяни, коли заходять, що далі: все, української немає: ні книжок, ні мови ні в садочках, ні в школах. Продовжувати війну не хотілося б. Але з іншого боку, я собі так уявляю, що зараз буде якась заморозка. А що далі? Я дивлюсь на настрої людей: відкриваються кордони. Більшість поїде, бо всі будуть розуміти, що рано чи пізно війна знову почнеться. І на мою думку, росіянам навіть вигідно зараз заморозити війну і тоді просто отак за секунду захопити.

Мені здається, що воюватимуть усі.

Чи приходять у Ваш підрозділ люди з місць позбавлення волі, чи повертаються із СЗЧ? Так, СЗЧ є. З місць позбавлення волі немає. Але є ті, які вже відсиділи, скажімо так. Нормальні хлопці. Працюють, готові служити.

Ви запостили фото, що «бусифікували свого брата». Куди ви його поділи?Брательник потрапив, до речі, в нашу бригаду. Бо в мене два брати і сестра. Старший брат за станом здоров'я непридатний. Він сам пішов в ТЦК. Йому на ВЛК сказали, що такий нам не годиться. А молодшому брату, я кажу: «Юро, давай. Хороший підрозділ, все нормально. Хороший колектив». А він: «Та ні, там бізнес, сім'я, діти». Все, його взяли, спакували гарно, бо він же «ухилянт». Нормально, служить. Прийшов БЗВП, пройшов навчання на НРК. Все нормально, все добре. Годують його, бо він такий, що любить поїсти.

А що після війни? Будете готові в Україні в будь-який момент стати в стрій? Чи відкриють кордони — поїдете на Шрі-Ланку видобувати сапфіри?Я собі так планую: тільки війна закінчиться, ми з пацанами їдемо в Єгипет шукати там росіян. Ми так вже домовилися. Їдемо в Єгипет, відпочити на тижні два. Просто забути про все, що тут коїлося. Я сподіваюсь, що це можна буде скоро казати в минулому часі. І відпочити. Нехай вони там своїх дітей, дружин візьмуть. Ви уявляєте? Ротою всі поїхати. Там чоловік 300 буде з сім'ями, на два літаки. Не знаю, коли це станеться. Чесно кажучи, навіть не задумуємося на таку далеку перспективу. Як усі військові, я зараз живу одним днем, бо якісь плани будувати... Можливо, після війни весілля зніматиму з дорогого дрона, з Мавіка, бо FPV за звичкою можу влетіти в нареченого.

Читайте нас у Telegram

Дивіться нас на YouTube

Підписуйтеся на WhatsApp

Вподобайте наш Instagram

Стежте за нами у Tik Tok

Генштаб, танки, джип, фронт, Колона

Читайте ще