У 25 років Дмитро Авдєєв із Черкас став незрячим. Нині йому 52. Із під'їзду висотки виходить із чорною барсеткою і довгою тростиною. На ньому випрасувана картата теніска.
— Жена не хочет, чтобы о ней писали. Так что давайте поговорим во дворе, — розмовляє російською, сідає на лавку на дитячому майданчику. — Очі втратив на авторемонтному заводі. Стався викид карбіду. Камінчиком вибило передній зуб, обличчя пекло пеком. Поряд нікого не було. Я вискочив у цех, почав кричати. Підбігли люди, хтось лив із пляшки воду мені на очі. А треба було відрами. У медпункті шкіру на обличчі врятували. Очі чистили кілька разів, але тканина була вже мертва. Лікар сказав, якби одразу, хоч і брудною водою, промив, то якийсь відсоток зору витягли б.
Із-під темних окулярів видно впадину на лівому оці.
— Мати й брат пропонували свої очі, але такого не роблять. Надіявся, що зір повернеться. Добре бачив кольори, тільки, як через матову поверхню. Та з кожним днем гіршало. Почався очний тиск. Так розпирало очі й боліло у висках, що жити не хотілося. Сидів дома, тростину соромився брати.
Згодом вийшов у двір, почав ходити до товариства сліпих, — не знімаючи окулярів, витирає ліве око.
— Перші роки снилися очі тварин, — зітхає, опирається підборіддям об тростину. — Найчастіше діти глузують. Кричать услід: "Левее бери!". Раз послухався і пішов у стіну. Буває, гривню не додають у магазині — дома взнаю. Може, й випадково. Перепитую у продавців, яку купюру взяв з гаманця. Для монет маю інший. Скільки з нього беруть, не знаю.
Із дружиною Ольгою живе 25 років. Познайомився в бібліотеці товариства сліпих.
— У неї була 5-річна дочка Танюшка. Спільних дітей не маємо. Дома Таня — мої очі. Разом міняємо розетки. Я відключу напругу, приготую проводи, куплю розетку. Вона вставляє, рівняє й закручує. Допомагаю прибирати, на кухні і в коридорі щовечора мию підлогу.
Три роки тому Дмитро Григорович почав плавати у Дніпрі. Відтоді робить це щодня.
— Встаю о п'ятій і роблю зарядку. Готуюся на Дніпро. 40 раз віджимаюся, щоб легко було плавати. Бриюся через день. Руками перевіряю. От сьогодні нормально, — торкається гладко виголеного підборіддя.
Витягає з барсетки стару "нокіа". У телефоні тріснуте скло дисплея. Натискає кнопку. Жіночий голос каже: "Клавиатура разблокирована".
— Програму ввела дочка. Говорить мені час, контакти, — знову натискає, чути: "Толбатов Александр" (головний "морж" Черкащини. — "ГПУ"). — Він запросив ходити з ним на Дніпро щодня. Спочатку плавали, зв'язані мотузкою. Восени кажу: "Уже холодно. Може, мені краще в басейні". А він: "Тут водичка жива, а там мертва". То ми 1 грудня ще плавали до дамби, метрів зо 300. Температура в річці була плюс сім градусів. Узимку витримую у воді кілька хвилин. У лютому і грудні в Севастополі робили запливи на 1,5 кілометра.