Черкаси

"Вагітність зірвали, але я оглухла"

10 січ•Gazeta.ua

76-річна Алла Васильєва із Черкас є Почесним донором СРСР. За 35 років здала 60 літрів крові.

— Почесному донору до пенсії доплачують 110 гривень. Раніше агітатори казали, що нас прирівнюватимуть до учасників війни. Але обманули, — хитає головою Алла Дмитрівна. Запрошує до охайної трикімнатки на четвертому поверсі 9-поверхівки. У помешканні старі радянські меблі та шпалери.

Із тумбочки дістає потерті посвідчення на нагрудні знаки Почесного донора. Їх видавали тим, хто здав безкоштовно 25 л і більше крові. В посвідченні ім'я Алла українською написане через одне "л".

— Кров чи не щомісяця здавала ще студенткою, — жінка сідає на диван, схрещує на грудях руки. На лівій виблискує золотий перстень із рубіном, з таким же каменем має великі сережки. — Дні за здачу крові забирала у відпустку. Чоловік був офіцером. Їздили до його батьків на Кубань копати картоплю. Та до моєї мами в Азербайджан, місто Кіровабад. Ніколи відпустку не проводили на морі.

Батько Алли Васильєвої — українець із Черкащини. Служив в Азербайджані. Мати — росіянка.

— Років чотири тому перенесла мікроінфаркт.

Потрібні були гроші на ліки й нормальне харчування. Вирішила здати кров за гроші. Платять непогано, десь із "сотню". Прийшла на станцію переливання, показала посвідчення почесного донора. Кажу: сьогодні хочу здати платно. А мені: скільки ж вам років? Більше 70? О, тоді вже не можна. Я й пішла, а мені вслід: якщо хочете, то можете здати безплатно. Не повернулася.

Права нога Васильєвої перев'язана еластичним бинтом. Господиня шкандибає в залу.

— Через тромби тричі оперували, — показує під бинтом листки капусти. — Витягують біль.

1967-го від Алли Дмитрівни робили пряме переливання 2-річному хлопчикові.

— Це був син прапорщика, який служив із моїм чоловіком. Мав три дочки, народився хлопчик. У дитини виявили білокрів'я. Той прийшов до чоловіка — нехай твоя жінка дасть крові. Підійшла не лише група, а й її склад. Хлопчика повезли у столицю на перевірку. Лікарі були шоковані, бо аналізи в дитини — ідеальні. Через два роки його зняли з онкологічного обліку.

Алла Дмитрівна 20 років жила з чоловіком в Азербайджані на кордоні з Іраном. Працювала інженером та начальником тресту,

що будував винні заводи, житлові будинки, школи. Чоловік помер 18 років тому від інсульту.

— Познайомилися в Баку на танцях. Я вчилася в технікумі, він — у військовому училищі. Юра підійшов і каже: у мене є ваша фотографія. Виявляється, знайшов її у книзі, яку здала в бібліотеку Будинку офіцерів. Її взяв читати його друг. Два місяці з Юрою зустрічалися. Щоб швидко розписали, заплатили начальниці РАЦСу 50 карбованців хабара — півзарплати.

За дев'ять місяців у Васильєвих народилася Тетяна. Менше ніж за рік жінка знову завагітніла.

— Якраз 1956-го почався в Угорщині переворот. Наші війська були в бойовій готовності. Подруга Зоя каже: в тебе ще ця дитина маленька, нащо ще одна. Вона робила в госпіталі медсестрою. Повела мене в парілку. Дала випити горілки з білою хною. Вагітність зірвали, але хна дала ускладнення, і я оглухла. Коли приїхав Юра, розуміла його по губах. Як він мене тоді лаяв. Шість років не могла завагітніти. Коли ходила за молодшою Наташею, лікарка переконувала: ти не вагітна, то фібріома росте не по днях, а по годинах.

Алла Васильєва має трьох онуків і правнука. Старша донька Тетяна живе в Черкасах, менша Наталія — у Москві.

Читайте ще