рено багато театральних вистав, а пізніше і виставок. Останню з них — "Шевченкіану" — приурочено художницею до 200-річчя Кобзаря.
— Надіє Яківно, як ви прийшли у мистецтво?
— Як і всі приходять. Я більше нічого іншого не вміла, а потім, коли залишилася сама, то був мій захист. От щось намалюю — і в цьому живу, то ніби мій власний будиночок. Колись мене запитали, ким мрію стати, а я відповіла: "Буду, як Шевченко, художником і поетом".
— Тема Шевченка — цікава, але й відповідальна. Чим для вас була ця робота, як ви почали працювати над проектом?
— Це мені близьке змалечку, бо я народилася на Черкащині. А коли навчалася в академії в Петербурзі, то завжди ходила в бібліотеку, там була кімната, де працював Шевченко. В Черкаси хотіла повернутися, бо це — батьківщина. Ще коли вчилася, здавалося, що найкраще місце на землі — те, де народилася.
Загалом створення проекту тривало 10 років. Я намалювала портрет, а за ним інші роботи. Мене зацікавила тема "Шевченко і жінки", яку обходять художники. Коли почала працювати, мене дуже захопила поема "Марія".
У Шевченка Марія релігійна і земна,
неначе в поемі поєднано дві сюжетні лінії. Це найвища сходинка жіночності.
Здається, він був закоханий у Марію Максимович. "Марія" була написана після відвідування родини Максимовичів. З Михайлом Шевченка поєднувала дружба, а ось з його молодою дружиною, припускаю, щось інше. Це своєрідні кросворди, їх дуже цікаво розгадувати.
— Розкажіть про техніку, в якій написано твори.
— Піксельний живопис. Я написала портрет, а потім, коли на комп’ютері збільшила розмір фото, побачила, з чого воно складається. Так народилася ідея техніки написання. Це і пояснює ту зацікавленість до вивчення таємничого, нерозкритого світу великих людей. Усе складається з маленьких частинок... Зрештою, дуже багато сюжетів можна створити за Шевченком. Звідки береться це бажання? Коли працюєш у театрі, то виставу створює режисер, а ти як художник хочеш чи не хочеш, а підкоряєшся задуму режисера. А тут — своя режисура, свій світ, у якому я живу...
