Черкаси

День сміху: історія свята та розіграші по-черкаськи

1 квт•Дзвін

Сьогодні в світі відзначають День дурня або Міжнародний день сміху. У цей день прийнято розігрувати родичів, друзів, знайомих і просто незнайомих людей.

В одних країнах 1 квітня називають Днем сміху, як в Україні наприклад, в інших Днем дурня – в Англії, США та Італії, а в Шотландії – Днем зозулі, в Японії – Днем ляльки. Цей День не внесений ні в які календарі знаменних дат і всенародних свят, але його цілком можна віднести до міжнародних, оскільки він з однаковим успіхом відзначається і в Україні, і в Німеччині, і в Англії, і у Франції, і в Скандинавії, і навіть на Сході.

Утім, чому це свято розіграшів припадає саме на перше квітня, точно сказати ніхто не може. На цей рахунок існує кілька версій, одні приписують зародження цієї специфічної традиції Стародавньому Риму, де в середині лютого (а зовсім не на початку квітня) святкувалося свято Дурних. Апулей вважав, що в древньому Римі першоквітневий обман був пов’язаний зі святом на честь божества Сміху.

Інші стверджують, що це свято зародилося ще в стародавній Індії, де 31 березня відзначали свято жартів. Також є припущення,

що 1-го ж квітня в стародавньому світі жартували тільки ірландці, та й то в честь Нового року. Ісландські саги свідчать, що звичай обманювати 1 квітня, був введений богами на згадку про Скадею, дочку Тіасса.

Ще за однією версією, звичай жартувати 1 квітня, пов’язаний з перенесенням нового року. До другої половини XVI століття європейський новий рік починався в кінці березня. До цієї події готувалися, ходили один до одного в гості, дарували подарунки. Сама зустріч Нового року відбувалася 1 квітня. Пізніше, за указом французького короля, початок року офіційно стали відзначати 1 січня, але багато підданих продовжували святкувати 1 квітня. Щоб зжити старі традиції, їх стали називати “першоквітневими дурнями”, стало модним їх розігрувати і висміювати.

Є й версія, за якою цим святом ми зобов’язані неополітанському королю Монтерею, якому на честь свята з нагоди припинення землетрусу піднесли рибу. Через рік цар зажадав точно таку ж. Такої ж не знайшли, тож кухар приготував іншу, дуже схожу. І хоча король розпізнав підміну, він не розгнівався, а навіть розвеселився.

З тих пір і увійшли в звичай першоквітневі розіграші.

Полюбляють відмічати День сміху і в Україні, зокрема на Черкащині. В першу свято гумору полюбляють діти. Цього дня у школах, університетах відбуваються різні цікаві заходи, ярмарки, фестивалі, розважальні програми.

Не стоять осторонь цього свята і журналісти. Цього дня в більшості засобів масової інформації досить складно відрізними правдиву інформацію від вигаданої. Пригадую, одне загальноукраїнське інтернет-видання навіть конкурс для читачів організовувало, хто «вичисляв» несправжні інформації – отримував приз.

Цього дня «Дзвін» вирішив поцікавитися в черкащан, а як саме їх розігрували.

«В Україні це свято, на мою думку, придумали одесити, – вважає актор Черкаського музично-драматичного театру Юрко Прокопчук. – Недарма Одесу називають столицею гумору. Я два роки працював у Одеському театрі, то ми цього дня виряжалися у театральні костюми з вистави «За двома зайцями», і ходили своєобразним парадом по місту».

Екс-голова обласної ради Володимир Гресь 1 квітня намагається ретельно обдумувати кожну почуту інформацію і не приймати поспішних рішень.

«Наприкінці 80-х років мені зателефонував один добрий знайомий і повідомив, що мене викликає «на килим» голова райвиконкому. Я прибіг до нього в кабінет, весь захеканий, кажу «добрий день!», а він відразу: «до побачення, ти вже п’ятий за сьогодні».

Голова обласної спілки письменників Володимир Ткаченко цього дня придбав «фальшиві» солодощі.

«Разом із колегою-письменником Анатолієм Горбівненком поїхали якось  1 квітня до Києва у Спілку письменників. Зустрілися з Євгеном Дударем. Гарно провели час, накупили дітям у подарунок цукерок, гарних, різнокольорових, як мармеладок. Вже приїхавши у Смілу раділи, що день був дуже вдалим.

А на ранок з’ясувалося, що «київські цукерки» виявилися звичайними овочами, посипаними цукром. Це були шматочки буряка, моркви, картоплі… Гарно продавці з магазину нас «розвели».

Народний депутат VII скликання Леонід Даценко розповідає, що щороку 1 квітня зранку придумує розіграші для знайомих, як шеф-редактор газети “Нова молодь Черкащини” вигадує жартівливі інформаційні повідомлення, які практикують публікувати майже всі черкаські видання.

“Однак чомусь так виходить, що розігрують, в основному, мене, напевне, користуючись моєю поетичною натурою, – каже Даценко. – От наприклад, торік мені передали повістку в суд. Нібито якісь уманські активісти подали позов щодо того, що мій “І янгол з автоматом на плечі” містить антисемітські гасла. Із “організованим” “співчутливими” колегами “адвокатом” я побіг на засідання, яке мало відбутись через півгодини, а те, що це розіграш, зрозумів аж на порозі Палацу правосуддя. Справа в тому, що справді за часів Тулуба проти мене була порушена кримінальна справа по цій збірці віршів, і мені справді “інкримінували” порушення прав національних меншин. Справа ця була безперспективною, і Тулуб це розумів, однак закрити провадження нам вдалося тільки через рік після Революції Гідності, коли провідні черкаські літературознавці, митці та вчителі письмово надали правоохоронцям висновки, що жодного порушення чиїхось прав у моїх художніх творах немає”.

У спортивно-любовну пригоду втрапив на День сміху журналіст Юрій Стригун.

«Розіграші любив у студентські часи. Якось у нашій команді філологічного факультету бракувало дівчат шахістів.

Ні, дівчат на філфаці було повно, а от шахісток – катма. Змагання тривали в березні-квітні. Для перемоги в останньому турі нам бракувало 4 очки. Тобто 3 в нас були в кишені – усі троє хлопців мали  перемогти. А де взяти четверте очко?

Відповідь підказало 1 квітня. Я вирішив нарядити першокурсника Олега Яцюка дівчиною. Дівчата нафарбували його, одягли берет, спідницю. Хвилювалися страшенно. Але дарма. Все пройшло на «ура». Ніхто нічого не помітив. Найсуворішими критиками Олега були ми. Він сів за стілець і широко розставив ноги. Згодом брав шахові фігури суперниці двома пальцями, як звик брати цигарку.

Згодом, коли минув місяць, Олег проговорився комусь із фізико-математичного факультету. Ті вирішили помститися. Наступного року 1 квітня від мого імені написали листа в «Молодь Черкащини». Там саме практикувалися листи-знайомства. Для радянської преси це була новизна. Автори листа описали мене в деталях, назвали курс, вік, описали зовнішність. Мовляв, я бажаю познайомитися із дівчиною.  Загалом я отримав 18 листів. Більшість – від незнайомих дівчат. Але писали й такі, які знали мене як облупленого, віталися й товаришували. І теж повелися на розіграш: повірили й бажали познайомитися з автором романтичного листа».

Однак найбільше бояться 1 квітня чомусь … чиновники. На безневинне запитання “Дзвону” «Чи розігрували вас, чи може ви когось?» більшість навідріз відмовилася відповідати, мотивуючи, що «по статусу не положено».  Шановні наші можновладці, ну, не можна постійно бути набундюченими! Згадайте історію, українці з гумором не розлучалися ніколи, навіть у найтяжчі часи. Можливо, якраз це і є нашою “суперзброєю”, яка допомогла побороти війни, винищення, геноциди, русифікацію…

Наталя Писарева

Читайте ще