Як і обіцяв “Дзвін”, ми продовжуємо знайомити читачів із кандидатами на посаду керівника обласного Управління культури та їхнім розумінням першочергових дій у цій царині та перспектив розвитку культури на Черкащині. Теперішній очільник Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадскістю ОДА Сергій Пасічник, який теж подав документи на відповідний кадровий конкурс, розповів нашому виданню про власне бачення завдань, що постануть перед новим очільником Управління культури:
Про конкурс
Реформування багатьох ланок державного апарату, яке відбувається зараз в Україні не оминуло і Черкаську ОДА. Одним з елементів цього реформування й стало об’єднання Управління культури і Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю в одне об’єднане управління.
Позитивно ставлюся до того, що зареєстровано близько десятка кандидатів на посаду начальника нового управління, адже конкуренція дозволить виявити найкращих, оскільки серед кандидатів справді багато достойних людей.
Втім відразу хочу розставити акценти.
Чомусь склалося враження, що в новоутвореній структурі Управління культури та взаємозв’язків з громадськістю всі читають лише першу частину назви.
Без сумніву напрямок культурної політики є надзвичайно важливим і з урахуванням того, що довгий час ніхто ним стратегічно не опікувався – актуальним.
Проте, два інших компоненти, а саме – внутрішня та інформаційна політика – є не менш важливими, особливо враховуючи гібридну війну, яка ведеться проти України, наявне нині переформатування суспільства і будівництво нової архітектури політичного устрою держави.
Про завдання
Говорячи про культуру та виведення її на належний рівень, варто зазначити, що мета та завдання мають бути реалістичними. В першу чергу це стосується наявного ресурсу та рівня впливу на прийняття рішень. Можна займатися глобальним прожектерством, можна акцентувати увагу на окремих напрямках, як то малярство, архітектура чи музика, а можна підходити до питання комплексно.
Власне так і планую робити. За час існування людської цивілізації багато речей було проговорено та створено і немає потреби кожного разу винаходити велосипед.
Експертним середовищем напрацьовано Довгострокову стратегію розвитку культури в Україні до 2025 року, яка й має стати дороговказом та порадником в цій царині.
Виходячи з стратегії, держава має діяти виключно як інструмент суспільства, покликаний створювати умови для свободи творчості й рівний доступ до ресурсів та інфраструктури для громадян та культурних виробників. Культурне виробництво має стимулюватися, а не модеруватися й керуватися державою.
Держава повинна допомагає втіленню громадських ідей та інійціатив через надання платформ з підтримки культури і творчості. Має бути з одного боку надано максимальну можливість громадянину користуватися здобутками вітчизняної та світової культури (в тій формі як це для нього зручно), а з іншого – так само максимально сприяти можливості самореалізуватися та, що головне, потрапити до своїх аудиторій.
Саме тому головними завданнями на найближчі кілька років мають бути наступні:
впровадження учасницької моделі урядування в культурі, що працюватиме на засадах відкритого доступу і сприятиме сталості сектора культури.
закріплення суспільно орієнтованої моделі діяльності інституцій культури бюджетного та небюджетного секторів.
модернізація професійної мистецької та культурознавчої освіту згідно з європейськими стандартами і практиками,
підвищення спроможності індивідуальних учасників культурного процесу завдяки освіті, що відповідає викликам мінливого світу.
актуалізація освітнього, інноваційного та комунікаційного потенціалів культури, підвищення кількості та якості споживання культурного продукту, відтак збільшити обсяг економіки культури.
розширення доступу до освітнього й інноваційного потенціалу культури задля розвитку креативності та критичного мислення для всіх членів суспільства, збільшення внеску інноваційних і креативних рішень та індустрій в економіку України.
закріплення ролі культури як чинника порозуміння в суспільстві, послаблення та в перспективі усунення недовіри, відчуженості і взаємної стигматизації між мешканцями різних регіонів України, сприяння інтеграції виключених спільнот (вимушених переселенців, етнічних, культурних, гендерних меншин, людей з інвалідністю та ін.) у суспільне життя України.
перетворення органів державної влади й місцевого самоврядування, відповідальних за здійснення культурної політики в дієвих адвокатів культурних прав усіх громадян України.
ліквідація наслідків тоталітаризму в культурній сфері,
зокрема – залишки вертикальної, командно-адміністративної (радянської за духом) системи управління культурною сферою.
підвищення впливу фахових та експертних спільнот на політики різного рівня, делегувати повноваження на нижчі рівні урядування або в інші сектори, забезпечити прозорий, ефективний та відповідальний розподіл ресурсів.
перехід до суспільно-орієнтованої моделі культурної інституції, такої, де в центрі уваги знаходяться її аудиторії, сталої – з огляду на створення доходу, розпорядження ресурсами, кадрової політики тощо.
підсилення спроможності акторів культурного процесу – митців, інституції, спільноти – і на індивідуальному, і регіональному рівнях та як результат – досягти зростання довіри до Україні в міжнародному інтелектуальному та культурному середовищах.
Про команду і тенденції
Але варто розуміти, що всі ці завдання можуть бути зреалізовані за умови роботи команди однодумців, залучення до процесу окремих громадян і колективів, як бюджетної, так і небюджетної форми, вибудову ефективної вертикальної та горизонтальної комунікації. Окремо потрібно розуміти,
що в умовах децентралізації, ресурс необхідний для функціонування як окремих митців та колективів, так і комплексів та установ фактично переміщується в громади та місцеві бюджети.
Вже зараз бюджети місцевих рад перевищують обласний бюджет в рази. Тому оптимізація як структурна, так ресурсна, має відбуватися не просто шляхом ліквідації одних і збереження інших, а шляхом ефективного і спільного використання усіх наявних ресурсів і важелів саме там, де це потрібно. Практика простої роздачі бюджетних коштів на продукування речей-в-собі має бути ліквідована.
Окремо би хотілося відзначити момент залучення цифрових практик в сферу культури. Переведення культурного продукту в електронний вигляд дозволяє з одного боку в сотні й тисячі разів збільшити аудиторії охоплення, з іншого – дозволяє значно економити ресурси і головне виявляти культурну вартість та значущість того продукту, що пропонується громадськості.
Втім, всі зазначені завдання і тенденції є базовими на шляху як культурного, так і глобально цивілізаційного розвитку України. Їх можна ігнорувати, оминати але від цього вони нікуди не дінуться.
Просто їх впровадження буде відтерміновано, а нашим наступникам додасться роботи й зайвого клопоту.
Більш розлого в оригіналі статті – http://spas-said.livejournal.com/99943.html
