Оригінал на сторінці Анатолія Башловки в Facebook
Упродовж 5-7 серпня у Каневі тривав масштабний військовий вишкіл для молоді, організований всеукраїнськими та місцевими громадськими організаціями, в якому взяло участь більше 500 дітей та підлітків. Приїхав повчитись навіть цілий спецпідрозділ Національної поліції Черкаської області. Ветерани АТО та вчителі бойових мистецтв, лікарі та капелани ділилися своїми знаннями, навичками і, що найважливіше, світоглядом з підростаючим поколінням. Але крім традиційної патріотичної складової, цей вишкіл переслідував ще одну не менш важливу мету. Зараз у Каневі спостерігається найбільший сплеск амфетамінової наркоманії і це потребує невідкладних дій.
У п’ятницю 5 серпня 2016 року у парковій зоні практично у центрі Канева почали ставити військові намети. Поруч знаходились озброєні люди із автоматами Калашнікова, гвинтівками Мосіна та реактивними протитанковими гранатометами. Місцевих мешканців заспокоїли – це не сепаратисти і не військова тривога. Військові – ветерани АТО, зброя – навчальні масо-габаритні макети, а намети – місце де упродовж трьох наступних днів житимуть учасники вишколу – молодь з Канева,
Черкащини та й інших регіонів України.
Організаторами заходу виступили громадські організації Об’єднання волонтерських рухів “Архангел”, Всеукраїнське об’єднання “Варта Руху”, Міжнародний благодійний фонд “Земля дітей” - в особі одного з лідерів та співзасновників зазначених організацій та громадського активіста Павла Мацепи. Завдяки консолідованим зусиллям організаторів, інструкторів та інших активістів більше 500 дітей та підлітків успішно пройшли вишкіл і отримали ті навики і знання, які навряд чи десь ще могли б отримати.
“Насамперед треба жінок і дітей сховати у підвал. Якщо нема можливості – у ванну. Потім – все інше…”
Традиційно великий ажіотаж був навколо підготовки снайперів. Зрозуміло, що ніхто не ставив на меті за три дні підготувати снайпера. Мова йшла про те, як збільшити шанси на виживання в умовах, коли стикаєшся з таким супротивником. Присутні з подивом дізнавались, що не можна як у фільмах виглядати з вікна і дивитись звідки ведеться вогонь, що цегляна стіна не зупинить навіть стандартний набій 7.62 мм і що при обстрілах треба триматись максимально близько до підлоги і максимально далеко від вікна.
Інструктори не втомлювались наголошувати, що реальне життя не є комп’ютерною грою і “перезавантажитись” не вийде. Судячи з кількості бажаючих продовжити навчання – гравців у Counter-Strike поменшає і є всі шанси на збільшення кількості фахівців у реальному світі.
“Якщо їх багато, а ти один, і маєш можливість втекти – тікай. Це найкращий прийом. Але якщо вступаєш в бій – він має вестись до перемоги. Максимально швидко і жорстко. Тут місця для жалості нема.”
Низенький сивий чоловік у синьому кімоно розкидав значно важчих, вищих і молодших противників як пір’їнки.
Мистецтво Джиу-джитсу бере свій початок у 16 сторіччі - періоді Сенгоку японської історії. Джиу-джитсу належить до найдавніших видів японскої боротьби. Основний принцип Джиу-джитсу — "не йти на пряме протистояння задля перемоги", не впиратися, а навпаки, уступати натиску супротивника, лише направляючи його дії у потрібне русло до тих пір, поки той не опиниться у пастці, і лише тоді - повернути силу та дії ворога проти нього самого.
Приємно вразила можливість кожному з присутніх підійти до майстра і попрацювати з ним в парі.
Майстром виявився керівник Національної федерації Джиу-Джитсу.
“Чим відрізняється професіонал від дилетанта? Він відрізняється підвищеним відчуттям небезпеки! Все решта важливе, але вторинне! Ви люди, а не кіборги! Боятись – не соромно. Боятись – це життєва необхідність!”
Інструктор кричить голосно – так, що навіть чути у сусідніх секціях. Підходиш ближче і лякаєшся – на ножах б’ються двоє хлопців років по 17-18 без футболок і тіло кожного у численних порізах до крові… Підходиш ще ближче – слава Богу – це гумові ножі, а кров – не кров, а помада, якою “леза” цих ножів змазували. Щоб бачити місця і силу нанесення ударів. Інструктор пояснює, що страх – це наш друг. Найкращий друг кожного професіонала. Але дилетант не може його контролювати.
Професіонал же – не може його не контролювати. Бо це значить смерть.
Таких секцій на галявині розкидано до десяти. В одній вчать надавати першу медичну допомогу, в іншій – правильно підтягуватись, в ще іншій – розбирати і збирати автомат Калашнікова. Але було дещо, що об’єднувало всі ці секції та усіх інструкторів. Кожен з них прийшов сюди з метою не лише передати свої знання і досвід дітям та підліткам.
Кожен з них прийшов щоб забрати з собою з вулиці максимальну кількість дітей та підлітків! З тих вулиць де зараз амфетамін знайти простіше, навіть ніж якісний алкоголь і тим більше простіше, ніж спортивну чи військово-спортивну секцію та належного вчителя чи тренера.
Упродовж цих трьох днів і до організаторів заходу і до журналістів підходило багато місцевих мешканців і просило допомогти зробити щось з наркоманією. Казали, що амфетамін вже практично у відкриту продають біля шкіл, що всі знають про ці місця торгівлі, а якщо двірник знає, а поліцейський ні – гріш ціна такому поліцейському. Кілька разів з різних джерел надходила інформація про 5 кг спідів (перш за все амфетаміну), які начебто споживає Канів щоденно. Нам видається, що для міста з населенням у 25 тис. осіб ці кількості є нереальними. Можливо мова про весь район? Тим більше, що у районі достатньо підприємств із не зовсім сприятливим умовами праці – простіше кажучи таких, де твереза людина не схоче чи не зможе працювати.
Відомо, що диму без вогню не буває. І десятки місцевих мешканців, які протягом трьох днів приходили, розповідали, просили допомогти – навряд чи всі були провокаторами. Схоже на те, що у тихому містечку Черкаської області, ймовірно не без допомоги певних людей з області та столиці починає процвітати наркомафія. Тішить, що за справу взялись ветерани АТО і, перш за все, добровольчих батальйонів – люди, з якими у наркоторговців точно не вийде “домовитись”.
В планах організаторів заходу - проведення подібних та ще масштабніших вишколів по всій країні, з метою об'єднання та виховання молоді, зміцнення духу та патріотизму українців, від яких цілком залежить щасливе майбутнє України.
Анатолій Башловка
Редакція може не погоджуватися з думкою автора. Якщо ви хочете написати в рубрику "Думка", ознайомтеся з правилами публікацій і пишіть на blog@112.ua