У кінці квітня – на початку травня редакція почала отримувати десятки звернень від родичів тих, хто з початку повномасштабної війни став до лав територіальної оборони Черкаської області.
У цей час чоловіки опинилися у одній з найбільш гарячих точок фронту на Луганщині: вони увійшли в місто, що вважалося стратегічним об’єктом в контексті оборони регіону і могло стати плацдармом для подальшого наступу на Сєвєродонецьк, Лисичанськ і Бахмут. Назву міста нас просять не називати, проте ймовірно всі, хто читає зараз цей текст і так його знають.
Абсолютна більшість цих звернень стосувалася питань комплектації або ж рівня підготовки наших військових, або, що значно гірше – це були прохання допомогти з пошуком рідних людей, які перестали виходити на зв’язок, опинившись «на нулі».
Редакції 18000 намагалася допомогти, як могла.
Окрім того, паралельно ми фіксували головні питання щодо тероборони. Цього тижня у нас з’явилася можливість поставити їх безпосередньо адресату – командиру бригади територіальної оборони Черкаської області Анатолію Стуженку. Про рівень підготовки і забезпечення бійців територіальної оборони
– Найбільше нарікань зараз доводиться чути щодо недостатньої підготовки наших бійці перед відправкою на першу лігію оборони.
Цитую черкаського тероборонівця: «за два місяці було лиш кілька стрільб по 15-20 патронів».
Скільки годин територіальна оборона настріляли в Черкасах перед відправкою на Схід?
– Є так званий початковий рівень підготовки і рівень підготовки підрозділів до виконання завдань. Початковий рівень – людина має зрозуміти, що зброя стріляє, і як вона стріляє. Так ти можеш зрозуміти, що можеш виконати завдання з цією зброєю.
У нас немає змоги стріляти день і ніч. Якщо особа не виконала вправу, не впоралася із завданням, то далі, ми призначаємо додаткові стрільби, щоб людина зрозуміла, для чого ця зброя і як нею користуватися.
Початкову підготовку щодо зброї ми провели.
– Ви згадали на початку про рівні підготовки. Оцініть рівень підготовки бійців ТрО перед відправленням?
– Для тих задач, які будувалися перед терооброною, я би поставив оцінку «добре».
– Коли історія розпочалася на Луганщині із нашою ТрО, до нас зверталися у редакцію рідні щодо потреб бійців:
каски, тепловізори, дрони, плитоноски. Так були бійці забезпечені чи ні?
– На 100%.
– Чому до нас зверталися рідні тоді?
– Я не знаю, чому зверталися. Каски були отримані одні з найкращих. Плитоноски. Коли стало питання відправлення підрозділу, то особисто голова ОВА втрутився у питання з плитоносками, і було вирішено за 2 дні. Це були плитоноски найкращі, які могли бути.
Коли наші зайшли на виконання завдань, то позаздрила бойова частина, як наші були укомплектовані.
– А тепловізори? Вони входять у комплектацію, про яку ви кажете?
– Тепловізорів було декілька. Було 6 тепловізорів. На 4 роти – це немало. Так, хочеться більше.
– До нас були звернення, і редакція нашого видання збирала кошти на тепловізори для ТрО. Щодо комплектації. Протитанкова зброя. Чи була нею укомплектована?
– Кількість протитанкових засобів, згідно зі штатом, була збільшена у 3 рази. Я віддав батальйону більшість тих засобів, що у мене були в бригаді на той момент.
– Вони були навчені ними користуватись? І чи були навчені користуватися в умовах бойових дій у місті?
– Розумієте, навченість була.
Ми проводили збори. Були навчені більше 600 осіб використання цих засобів. Всі гранатометники стріляли на полігоні. Є інші чинники. Гранатомет ефективний 200-300 метрів.
– Підготовка у Черкасах відбувалася в умовах польового бою. По факту люди потрапили у місто, де принципи ведення бою абсолютно різні. Як так вийшло?
– Завжди є ситуації, які ми не передбачимо. Бій – непередбачений.
Можливо, не врахував я, ми не врахували зміну порядку ведення бою на сьогодні. Ми наступні підрозділи готуємо так, як ми це бачили уже. Чим глибше ти зарився, тим живіший ти. – У місті це складно зробити, бо там асфальт.
– Є приватні сектори, городи. Головне – це керованість боєм. Ми зараз міняємо тактику підготовки. Я багато чого не можу сказати, бо вони (росіяни – ред.) це все моніторять. Ми змінили тактику навчання.
– Наша тероборона зустрілася на Луганщині із представниками приватною воєнної кампанії, з людьми які заробляють на життя, тим, що вони воюють.
– Я це чув там, стверджувати не буду, бо не можу стверджувати, але кажу завжди: якби не було, вони стояли 14 днів.
– Звісно, ми ж героїзм у цьому випадку не заперечуємо.
Але я хотів уточнити щодо підготовки. Тобто не було передбачено, що бої можуть відбуватися в місті?
– Передбачити не все можна. Але хлопці билися.От наприклад командир першої роти. У нього найменші втрати. Чому? Керованість бою. Все залежить, як командир навчений, як він вирішує, як він тримає підрозділ.
– Наші бійці відразу потрапили «на нуль». Чи не розглядався варіант спочатку долучити на другу лінію, а потім взводами вводити в підрозділи ЗСУ, аби вони могли їх навчати на місці?
– Якщо командування так вирішило, знач було так правильно. Значить була така ситуація, що могла змінитися в гіршу сторону. Думаєте, там не розуміють, що підрозділ не такий, як бойовий? Але ситуація, яка склалася на той момент потребувала використання цього підрозділу. Якби не використали його, то загинули б більше людей. Іншого виходу не було.
– Оцініть нинішнє забезпечення ТрО. Які є потреби?
– Потреби є. Ми працюємо над тим, аби забезпечити усім необхідним, яке повинно бути. Нам допомагають і – Міністерство оборони, волонтери, голова адміністрації, небайдужі люди, – всі вони нам допомагають.
Про функціонал ТрО і соцмережі
– Під час ефіру на телеканалі ВІККА (19 травня) ви сказали наступне:
«Зрозуміли, що прийшла трошки слабкіша ланка, і її можна десь зламати… Ми самі своїх же зрадили». Це про Фейсбук.
Але при цьому відомо, що Попасна – стратегічний об’єкт (в контексті оборони Сєвєродонецька, Лисичанська, Бахмута). До прибуття ТРО бої там тривали майже 2 місяці із активним наступом і артилерією.
Цитата ВВС (10 травня). “Захоплення Попасної дає російським військам можливість зайняти там плацдарм, перегрупувати сили та вибрати напрям для нового удару. Наприклад, одночасно з Ізюмським угрупованням наступати на Краматорськ та Слов’янськ з метою оточення українських сил на Сєвєродонецькому напрямку”
До чого я веду: що змінив у цій ситуації Фейсбук, до якого ви апелюєте? І так було зрозуміло, що це стратегічний об’єкт, на який кинуто багато сил.
– Я не заперечую ваші слова. Але до чого я веду. Коли це стратегічний об’єкт, і з’являється інформація, що туди входить слабший підрозділ, вони це розуміють. Відразу збільшуються артилерійські удари. Це дає можливість швидше захопити місто.
– Там і до того йшли важкі бої.
– Але збільшилася чисельність і збільшилася артилерія.
– На це вплинув Фейсбук?
– Так, все моніториться. Особливо це стосується «жіночих» і «батьківських» бунтів. Вони потім намагаються ще більше знищити, щоб більше було вбитих і поранених, щоб суспільство ще більше підняти.
А чому ми про Маріуполь мовчали? Там 3 місяці хлопці тримали місто. Їм по 17-18 років.
– Та ні, не мовчали.
– Але не кричали вони спасіть нас, ми тут неозброєні. Не кричали вони. І їхні сім’ї не кричали.
Зрозумійте – це війна. І вона ведеться не по правилах. Нам треба вистояти. Не буде ніяких правил: ніхто не дасть поранених, не дасть забрати вбитих, не будуть казати, що кидатимуть газ, фосфорні бомби.
Я сказав тоді: хлопці, треба стояти. Або відступити до Черкас, щоб наші сім’ї побачили те, що бачить Луганщина. Вони знищують міста. Вони відійдуть і залишать пустелю. – Голова Черкаської ОВА так описав функціонал ТрО (28 квітня): «охорона стратегічних об’єктів, супроводження вантажів». Десь в цей час наша ТрО потрапила на Луганщину. Які функції вони там виконувалися?
– Ставилась задача: друга лінія оборони. Але в момент коли виникла необхідність використати ТрО як підрозділ, який буде захищати перший рубіж – іншого виходу не було. Десь не ще підійшли війська, десь люди стоять 2 місяці в ситуації постійного бойового зіткнення. Їм потрібна була підтримка. І виник такий момент. Воює не тільки наша територіальна оборона, воюють тероборони всієї України. І будуть воювати. Іншого виходу немає.
– Яка ситуація по тероборонах інших регіонів? Наскільки я знаю, найбільше постраждали ТрО Черкащини та Вінниччини.
– Це не так. Страждають всі бойові частини. Не люблю слово «страждають». Страждають, коли нещасна любов. А ми – захищаємо свою державу, свій дім, своїх дітей, своїх мам. У нас немає виходу.
Той, хто скиглить, він не допомагає армії. Він когось робить слабшим. Якщо в тебе є дружина, діти, мама, будинок, – це все треба захистити. Так будуть гинути. Але іншого виходу немає.
Бог дав нам шанс стати незалежною нацією. Це непросто. Сто років тому ми програли, не відстояли Україну. І зрадили самі себе. Потім нас використовували, вбивали,
катували, наш генофонд знищували. Така ситуація.
– Чи зараз перебувають теробороновці Черкащини у гарячих точках? Яка там ситуація?
– Перебувають. Ситуація нелегка, але хлопці воюють. Ми також переформатувалися, зрозуміли, що треба змінити.
– Як ви ставитесь до роботи соціальних мереж у період війни? Ви згадували Фейсбук, але зараз найбільш популярні, мабуть, Телеграм та Тікток.
– Дуже негативно.
Я б взагалі заборонив мобільні телефони. Коли мобільний телефон включений – туди прилітає снаряд. Я починав війну у 2015 році. У моєму підрозділі не було мобільних телефонів. Був пункт, там приймали дзвінки від родичів. Але щоб зберегти життя – треба телефон відключати. Треба нарощувати засоби зв’язку, систему зв’язку. Мобільні телефони – це зрада там, де йде війна.
– Я бачив, що зауваження від бійців щодо протитанкової зброї (її відсутності – ред.)
– Мій підрозділ був підготовлений. У мене є відомість видачі, і там все визначено. Коли командування запитало, і я показав, що було видано, до мене питань не було.
– Бійці казали, що вони навчалися на одних засобах, а їм дали інші.
– Що таке одноразовий постріл? Дія цього пристрою кругом однакова: зведення, підготовка,постріл. Практично вони всі однакові. Є питання, коли йде бій, то так, хтось забув. А потім іде виправдання. Але це бій. Це страх. Треба пережити перший бій. Про втрати на війні, зниклих безвісти і соціальні гарантії для родичів
– Скільки бійців загинули? Скільки числяться зниклими безвісти?
– Є 9 офіційно загиблих. Їх ми поховали. Молоді хлопці. Решта – зниклі безвісті.
– Скільки їх?
– Я не можу назвати цифру (під час ефіру на ВІККА С.Яковенко озвучив наступні цифри: “не повернулася із завдання 41 людина: 4 в полоні, 9 – загинули, решта – зниклі безвісти” – ред.)
Повернувся батальйон із втратами. Спілкуємося із родичами, вони сподіваються, можливо хтось в полоні, хтось в госпіталі. Правильно роблять. Треба надія. Поки ми не побачили тіло – вони вважаються безвісти зниклими.
– Що саме є підставою вважати бійця загиблим, окрім, власне, знайденого тіла? Чи можуть такою підставою бути свідчення побратимів по бойовому завданню?
– Треба проводити розслідування. Тоді свідки надають інформацію,
роблять відповідні документи, і сім’я має пільги і виплати, які гарантує держава.
– Я питаю про це тому, що є деякі міста, з яких наші військові були вимушені тимчасово відступити. Тіла відповідно лишилися там. Коли вдасться встановити смерть?
– Держава прикладає всіх зусиль. Ми направляємо запити, родичі дають ДНК, їдемо у госпіталі, ми моніторимо ситуацію з пораненими. Все робимо.
– Які соціальні гарантії передбачені родинам тих, хто загинув?
– Є виплати, пенсії для дітей і батьків. Все є в законодавчій базі. Все працює. Хто безвісти пропав – платимо грошове забезпечення.
– Тобто родичі зниклих безвісти теж отримують виплати?
– Там є процедура. Ми довели її до родичів загиблих. Вони оформляють документи. Треба завершити розслідування. Питають, чому довго розслідування? Факту зниклого безвісти. Взяти свідчення в людини, а вона лежить в госпіталі десь в Тернополі. Все має бути чітко і вірно.
Тому має бути надія, що ці люди живі. Дай Боже, щоб так було. Може, хтось був поранений та потрапив у полон. Може, ще хтось без пам’яті десь. Ми надіємось, що вони живі.
– Родини цих 9 загиблих,
про які ви сказали, отримують виплати уже?
– Оформляють документи. Є процедура. Ми допомагаємо.
– Які покарання за відмову виконувати наказ в зоні бойових дій?
– У нас таких не має. Мої, хто там був зі мною, патріоти своєї держави. – Останнє питання. Чи проведена робота над помилками і чи зроблені висновки? Наприклад, щодо місця ведення бою, як-от ви кажете, що не були готові до бою в місті, щодо кількості навчань, щодо зброї тощо.
– Ми збільшили підготовку особового кладу. Долучаємо інструкторів із усіх силових структур. І інструктори надають нам дуже велику допомогу. Сьогодні поліція, ЗСУ, СБУ, прикордонники, ДСНС, – ми всі об’єдналися і робимо велику справу.
Тепер треба зрозуміти особовому складу. Вони побачили помилки, ще навчаються далі.
Люди готові. Більшість хлопців, які були на Луганщині, відновлюються, лікуються і готові повернутися туди і захищати країну.
Розмовляв Сергій Макаренко