Як гарно запекти свинячу щоковину? Як спекти смачні пиріжки? Як краще заквасити капусту? Про це вже добре знають у черкаській школі №17. Тут колектив з перших днів війни перетворив їдальню на справжній цех і за час повномасштабного вторгнення освітяни переробили тонни м’яса та овочів для військових. Кожен по-своєму допомагає армії. У школі вирішили налагодити виробництво їжі для військових. Хто допомагає освітянам, звідки береться їжа, чи не шкодить така робота освітньому процесу? Про це детальніше у матеріалі.
– Ось рулька. Вона вже готова. Тепер має охолоджуватися, а після цього пакується у фольгу і відправляється захисникам. Що маємо ще? Робимо свинячу тушонку, кашу, борщову заправку (буряк, цибуля, морква) – це допомагає у польовій кухні робити борщ, а ні, то можна використати як салат. Робимо овочеве рагу (рис, морква, цибуля). Робимо пиріжки з вишнями, повидлом, рулети макові, – розповідає і показує директор школи Дмитро Бунякін.
Одразу хочеться їсти. Поки що ж освітянин розказує далі. Зокрема, у школі готують енергетичне печиво: додають вівсянку, горіхи,
арахіс (пишуть, які саме горіхи, щоб не було алергії), родзинки, курагу, масло, олію. Таке печиво поживне, насичене всім необхідним і гарно тамує голод. Учителі печуть домашній хліб у хлібопечах і приносять у школу.
– У нас вже все налагоджено. Є цілі родини, що випікають хліб, а ми забезпечуємо їх борошном, – каже Дмитро Володимирович. – Печуть також пиріжки, коржики.
До святкування Великодня, а зараз і Трійці, школа по тижню випікала паски… Там, на передовій, кажуть освітяни, нашим захисникам дуже хочеться скуштувати домашнього і смачного.
У їдальні працюють вчителі. До повномасштабного вторгнення, коли школа працювала, то їдальню орендували приватні підприємці і годували учнів. Після 24 лютого шкільну їдальню заповнили вчителі школи і техперсонал.
– Кожен прийшов зі своїми знаннями. Але вже досвід такий, що можемо сперечатися з Євгеном Клопотенком чи Хіменесом-Браво, – напівжартома каже Дмитро Бунякін.
Якийсь короткий час після повномасштабного вторгнення, як зазначають освітяни, всі були вдома або займалися чимось іншим. А через тиждень після 24 лютого збагнули,
що треба гуртуватися і допомагати бійцям хто чим може. Спершу у школі шукали лиш банки для Наталії Лисенко - власниці напівфабрикатів «Dancing Duck», яка й розпочала з перших днів війни допомагати армії, ТРО та переселенцям власною продукцією з фермерського господарства. А тоді вирішили, що їдальня і колектив цілком спроможні самі працювати.
– Запрацювали самі з 9 березня. Знайшли і запустили автоклави. Звісно, багато хто допомагав. І в різний час це були різні люди. Так, на початку дуже допомагали з МХП. Пізніше, чим ставало тепліше, тим менше ми мали змогу працювати з курятиною. Вже кажу як фахівець з виготовлення продукції. Адже треба не лише виготовити, а й доставити захисникам і щоб воно не зіпсувалося. Є один тато, який нам привозив багато м’яса, що закуповував за свої кошти. Щодо овочів, наприклад, то тут нам допомагало СТОВ «Дніпро» родина Душейків. (https://procherk.info/direct/163-dushejko/100782-dushejko-kadirov-jak-simvol-degradatsiyi-rf-abo-peremoga-bude-za-nami) До речі, квашену капусту захисники просять досі, дуже смакувала, просто зараз зберігати її складно в спеку,
– розповідає директор школи.
До слова, тепер беруть у їдальню свинину навіть тушами. Команда вчителів розбирає три туші свині за 45 хвилин. Ось що значить практика!
У школі, звісно, не забували з початку війни і за головне їх призначення – за освіту. Але вже через коронавірус дистанційна освіта була налагоджена гарно, окрім того, школа працює в декілька змін, тому і в їдальню ходили у декілька змін готувати їжу. Одні вчителі проводили уроки, інші готували, потім навпаки.
– Це поклик душі, це моє усвідомлення того, що кожен військовий, який на фронті, повинен відчувати підтримку з тилу, він повинен бути ситим, він нас боронить, захищає. І якщо ми не можемо кинути школу, бо вчимо дітей, то ми принаймні можемо допомогти захисникам у їх боротьбі таким ось чином. І навчання у дві зміни давало змогу чергуватися. Все це робилося не в шкоду навчальному процесу. З 135 наших працівників за кордон виїхало шестеро. Та й ті проводили уроки онлайн. Колектив згуртувався ще більше. Також батьки учнів допомагали: хто продуктами, хто грошима. Взагалі наше виробництво тримається на допомозі батьків учнів і вчителів!
– каже Дмитро Бунякін. – Вдячний буду усім черкащанам за допомогу. Інколи навіть краще везти нам їжу на переробку. Буває потребуємо більше їжі, ніж коштів. Бо кошти, а шукаємо, де купити їжу. Також йде великий потік пустих банок і кришок, тож готові приймати і це.
Зараз спека вносить корективи: менше готують курки, не квасять капусту, шукають альтернативні начинки у пиріжки, які не псуватимуться.
Після того, як діти пішли на канікули, у школі не збавляють темпів приготування їжі. Бо війна йде і захисники – хлопці й дівчата – потребують їжі.
Серед тих, хто готує на кухні, вчитель інформатики Юрій Федорович. Тепер він майстер з приготування тушонок.
– З початку війни нікуди не виїжджав. Приходив періодично у школу, питав, чи треба допомога. І врешті долучився до роботи. Мій профіль на кухні – нарізка м’яса, приготування тушонок. А взагалі, хто тут давно, то вже може взаємозамінити одне одного. Мама і бабусі навчили готувати, тож я не боявся кухні. Навпаки, мені це подобалося. Тепер щодня виготовляємо 164 банки тушонки, на це йде майже 90 кілограмів м’яса. Рецепт простий:
перець горошок, лавровий лист, сіль і мелений перець. Тепер швидко розробляємо туші, все готуємо. Долучався і до приготування «курки по-бандерівськи». Це особливо приємно. Щодо навчання, то поєднувати все до канікул було легко, бо в мене розклад такий, що я мав декілька днів на тиждень, тож міг виокремити час для роботи на кухні, – зазначає Юрій. – Дома, між іншим, теж готую сам.
Вчителя інформатики не спинити. Він починає розповідати про секрети приготування смачної рульки.
– У моєму оточенні є ті, хто на фронті. І я розумію, що таке відчуття дому. Вони кажуть, що інколи й тушонка вже не так смакує. Знаю це особисто від хлопців і дівчат. Тож готуємо рульку. Я її заливаю вишневим сиропом. Також, якщо нам приходить туша, то засолюємо сало, якщо гарне, а ще готуємо домашню ковбасу. Якщо можу допомогти приготуванням їжі, чому це не робити? Це найменше, що можу зробити для захисників, – каже учитель. – Причому дехто мені розповідав, коли туди (ближче до територій безпосередньо бойових дій - ред.) волонтери привозять домашнє, то у наших захисників завжди піднімається настрій.
І ти потім отримуєш від свого оточення коротку інформацію: «Все ок, дякую». Цього досить. Вже знаєш, що вони живі-здорові і захищають нас.
Всю приготовлену їжу освітяни через надійних волонтерів відправляють захисникам. Ніяких офіційних листів чи розпоряджень, просто все на довірі. Відомі і перевірені волонтери беруть продукцію і везуть у підрозділи. До слова, у школі придумали наклейки на баночки тушонки, які вже стали просто таким собі мотиватором. Це листочок-прохання повернути банку особисто.
– Пару бійців навіть приїздили і повернули банки, інші просто розводять руками, мовляв, смачна була тушонка, але під час обстрілів абощо банка розбиралася. Звісно, цінності в самій банці немає, ми щасливі, що бійці повертаються живі і готові їх частувати далі. Просто коли придумували той напис, то вірили, що це мотивуватиме і радуватиме солдат, – каже Дар’я Бунякіна.
Дівчина донька директора школи, до речі, колись сама мріяла стати кухарем, вчитися за кордоном. Але життя склалося інакше, працювала в журналістиці, а нині на ній тримається уся логістика по продуктах.
– Інколи їжу везуть і дружини солдатів. Вони збираються їхати і попереджають нас. А потім ці дружин починають працювати на забезпечення фронту, принаймні тих частин, де їх чоловіки. Працюють точково. І ми чітко знаємо, що є співпраця з такою і такою бригадою, – каже Дмитро Бунякін.Люди саме привозять нові продукти і директор школи з учителями йде забирати мішки. А далі - знову приготування їжі. Для захисників.Назарій ВівчарикПублікацію підготовлено в рамках проєкту «Ми з України!», ініційованого Національною спілкою журналістів України