12 років тому уродженець Кривого Рогу Сергій Колесник заснував у Черкаській області перше екопоселення під назвою “Чарівне” – місце, що відрізняється від звичайного українського села особливою філософією та концепцією збереження природи. З лютого 2022-го року екопоселення стало прихистком для особливих мешканців – тих, хто втратив свої домівки через війну.
“Найбільш приємні для мене традиції – в екопоселенні не п'ють, не курять і не сваряться, – каже тутешній мешканець Іван Титар. – Тут живуть дуже чемні люди. Вони знають, чому вони приїхали з міста, вони знають, чому вони приїхали на землю. Це певна культура”.
Історії переселенців екопоселення “Чарівне” – це розповіді про те, як війна змушує людей змінити своє ставлення до життя.
“Майбутнє саме за екопоселеннями, – впевнений Сергій Колесник. – В містах ми є заручниками того, що відбувається навколо нас. Хочемо ми того чи ні, ми завдаємо природі шкоди. Велике скупчення, побутові відходи, утилізація різноманітних хімічних препаратів – все це знищує навколишнє середовище”.
Засноване Сергієм Колесником екопоселення розташоване у Черкаській області неподалік від козацького містечка Чигирин.
“У Богдана Хмельницького була права рука – це легендарна особистість на ім'я Чмирь. Це був такий собі козак-характерник. За легендою, він сидів на горі неподалік від цього місця. До нього приходили козаки – за лікуванням або за якимись психологічними порадами, і він усім допомагав”, – розповідає Іван Титар.
До війни в екопоселенні проживали до 20 сімей, що мріяли втекти від міської метушні та жити в екологічно чистій місцевості у тісному контакті з природою.
“Хтось тут тримав корів та кіз, переробляв молоко, виготовляв сири, сметану. Також є городництво, є теплиці, де ми вирощуємо овочі та фрукти, – розповідає про життя в поселенні Сергій Колесник. – Я вам скажу, овочі та фрукти тут дуже відрізняються від того, що вам пропонують на ринках”.
У поселенні активно розвивали яблуневі сади та займалися бджільництвом. І категорично відмовилися від пластику, хімічних засобів та усього, що шкодить природі.
“Ми відмовилися від миючих засобів, які знищують флору та фауну, як це зараз відбувається скрізь. А ще наші хлопці висаджують дерева, відновлюють ліси”, – каже Сергій Колесник.
Але 24 лютого змінилось все. Досі щасливі та миролюбні мешканці “Чарівного” взялися за зброю.
“Були збори в сільраді, зійшлися всі разом та вирішили організувати ТрО, розповідає Сергій. – Виставили пости, бо вже йшлося про те, що тут можуть діяти ДРГ. Тож, ходили, відстежували, контролювали порядок”.
А разом з тим відкрили свої двері для переселенців зі сходу, які масово їхали через їхнє поселення у бік західних областей.
“Лише за перший місяць тільки через мій дім пройшло близко 45 біженців, – пригадує Сергій. – Хтось частково проживав, а хтось перепочивав та вирушав далі”.
Але дехто вирішив залишитись. Наприклад, подружжя Миколи та Олени з Бахмуту. Вони до останнього не хотіли залишати рідний дім. Попри вмовляння дітей, що переїхали до “Чарівного” ще десять років тому.
“Нам діти подзвонили 24 лютого, невістка набрала, я саме вранці була на роботі. Невістка спитала, що в нас відбувається. Кажу, у Горлівці війна. І вона каже, давайте до нас. Ну, давайте – то давайте. Тут тепер все наше життя”.
Рішення їхати допомогли ухвалити російські ракети.
“Мене тричі відкидало вибуховою хвилею,
– згадує Микола Ралко. – Це диво Господнє, що я не поранений. Хіба що є поранення в пʼятку, в мʼякі тканини. Так сильно відкинуло, а голова ціла”.
“Це був пʼятий приліт саме в нашу усадьбу. Перший приліт – це коли дах знесло і жодного цілого вікна не залишилося, – каже Олена Єгорська. – Після того, як чоловік ледь двічі не загинув, коли стояв закляклий, а на нього летіло скло – все, край. Ми вирішили, що тягнути далі нема куди, бо тільки машина і залишилася ціла”.
З тих пір Олена, Микола та двоє їхніх котиків мешкають в екопоселенні. Неподалік від будинку сина та невістки.
“Цей дім нам надала громада. Ми його зараз облаштовуємо. Діти з общини принесли сюди кастрюльки, ложки, тарілки. Намагаємося якось вижити. Війну будемо переживати тут”.
Подружжя зізнається, що звикнути до життя в екопоселенні непросто. До найближчого населеного пункту 5 кілометрів. Тут немає ані аптек, ані магазинів. А продукти та інші товари привозять лише раз на тиждень. Зате тут є дещо інше.
“Люди дуже хороші, дуже привітні, – вражена місцевими мешканцями Олена. – Допомагають, питають, чи не треба нам ще чогось”.
Сьогодні в Україні діє більше дев'яноста подібних екопоселень, і майже кожне з них запрошує до себе переселенців.
“Західні партнери надали грант, тож ми купили постіль, подушки, теплі речі, – розповідає Сергій Колесник. – Бо люди, які сюди приʼжджали з початком війни, були в шоці. Тікали в тому, що встигли на себе натягнути”.
Бачачи стан переселенців, власними силами мешканців екопоселення облаштували реабілітаційний центр.
“В нас є і спеціальне ліжко, і тренажери для покращення стану хребта. Також ми проводимо тут компʼютерну діагностику. Ми освоїли вісцеральний масаж, гірудотерапію, баночний масаж, фітотерапію, – каже Сергій Колесник. – Робимо все, аби поселенці почувалися більш спокійно та впевнено”.