Чернігів

Чернігівський поет і бард Василь Буднік створив алегорію-вірш-казку «Війна грибів»

7 лип•Біла хата

У творі чернігівського поета й барда Василя Будніка ми зустрічаємо казковий ліс, де гриби раптом прокидаються й починають воювати між собою. На перший погляд — це грайлива фантазія, але за нею стоїть глибока алегорія сучасності.
Символіка та актуальність
Грибне царство постає як модель людського суспільства: різні види, різні характери, але всі вони — частина одного світу. Війна, що розгортається між ними, є віддзеркаленням людських конфліктів. Автор наголошує: «А могли б у мирі жити. Що, здавалося б, ділити?» — рядок, який звучить як докір і як заклик.
Поетична форма
Буднік майстерно поєднує казкову образність із ритмікою народної пісні. Його рядки легко уявити під акомпанемент гітари, адже він сам виконує свої твори як пісні. Це додає тексту музичності й робить його близьким до усної традиції.
Емоційний ефект
Спершу читач усміхається, уявляючи «войовничих Мухоморів» чи «Сироїжок», що йдуть у бій. Але поступово усмішка зникає: війна руйнує ліс, висушує коріння, приносить смерть і спустошення. Казка перетворюється на притчу про безглуздість війни, яка завжди закінчується втратою.
Фінал і надія
Розв’язка — це повернення до миру, дощі, що оживляють пущі. Автор показує: навіть після руїни можливе відродження, якщо є воля до злагоди. Та останній рядок — «Та якби лише одна в світі цім була війна!» — залишає гіркий присмак. Це вже не казка, а пряма алюзія на реальність, у якій живе Україна.

🖋️ Висновок «Війна грибів» — це не просто дитяча казка,

а поетичний маніфест проти війни. Василь Буднік, поєднуючи гумор, музичність і трагічну правду, створює текст, що резонує з нашим сьогоденням. Його казка нагадує: навіть у найтемніші часи ми маємо силу повернутися до життя й миру, якщо відмовимося від безглуздих конфліктів.
Сергій Вітер

ВІЙНА ГРИБІВ
казка

В пра-пралісі у старому,

На узліссях, в молодому,

У дібровах і борах

Поселивсь великий страх.

Повтікав і звір, і птиця –

Хай жахливий час скінчиться.

Серед сосен і дубів

Почалась війна грибів.

Покотилась за лісами

Ще й гаями, болотами...

Хто з грибів усіх здола?

Та війна страшна була.

Всі гриби до того спали,

Але враз пооживали!

Вид до виду - як їх звать,

Всі зібрались воювать!

Найміцніші в силі й тілі,

Фаворити, звісно, Білі.

Але зовсім не м'які

В час воєнний Маслюки.

До мечів вони взялися,

На галявині зійшлися.

То не вітри засвистять –

Шапки з ніжок полетять!

Як гуртом - повернуть гори

Войовничі Мухомори;

І червоні, і стрункі,

Об'єдналися в полки.

Не здолать такої сили:

З флангу Білих потіснили,

З шляху Маслюків змели

І галявину взяли!

На рубіж спізнились трішки

Всюдисущі Сироїжки.

Військо їх таке одне,

Різнобарвне і міцне.

Наробили трупів гори

Сироїжки й Мухомори,

Їх же стала відтіснять

Молодих Лисичок рать.

Ось вже і Бліді поганки

Слимаків впрягли в тачанки,

Їм назустріч з-за кущів

Вийшла армія Хрящів.

Почалася мішанина:

Хто по флангу б'є, хто в спину.

Сотні й тисячі лягли,

А бої все йшли і йшли.

А могли б у мирі жити.

Що, здавалося б, ділити?

І яка за все ціна?

Але пізно - вже війна.

І, здавалося, немає

Тій війні кінця і краю.

Он дивись: нові полки –

Гордовиті Краснюки.

Навіть їх брати Обабки

Нахилили сумно шапки,

І від горя, і від сліз

Притулились до беріз.

Стало моторошно скоро,

Бо понищилася флора,

Різна гусінь розвелась,

Й сильна спека почалась.

Всі гриби життя не мають,

Корінці у них всихають.

Де й взялись - з усіх боків

Точать безліч черв'яків.

І зібралися на збори

Краснюки і Мухомори,

Білі, сині і бліді,

І старі, і молоді.

Ухвалили постанову:

До грибниць вертатись знову;

Щоб не сталося біди,

Жити в злагоді завжди.

І тоді дощі цілющі

Відродили древні пущі.

Та якби лише одна

В світі цім була війна!

Василь Буднік, м.Чернігів

Флора, Береза, Бір

Читайте ще