Свято ніжності, жіночності й краси. Саме таким є фестиваль-конкурс «Жінка року», який уже усімнадцяте поспіль відзначається в нашому місті. Лауреатами конкурсу стають кращі з кращих представниць прекрасної статі обласного центру, котрі вміють гармонійно поєднувати роботу, родину і громадську діяльність. На сцену міського Палацу культури цьогоріч зійшло дев’ять чарівних, енергійних, ініціативних і творчих жінок. Бізнес-леді, педагоги, медпрацівники, пані журналіст, директор бібліотеки й керівник міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Найдорожчі, найрідніші і найкращі у світі кохані, люблячі дружини й матері, а дехто — найдобріша у світі бабуся. За 17 років лауреатами конкурсу стали 149 жінок Чернігова. Серед них 31 жінка нагороджена орденами та медалями, з них 9 — орденом княгині Ольги. 27 носять почесні звання заслужених працівників різних галузей народного господарства, 13 мають наукові звання, 10 є членами Національних спілок журналістів, художників, архітекторів. Незмінними організаторами свята залишаються громадська організація «Спілка жінок міста Чернігова» та міська рада.
У святковий вечір присутні мали можливість поспілкуватися з лауреатами конкурсу та побачити зі сцени відеосюжети про життя і діяльність цих жінок. Отож познайомимося з ними ближче. Ніжних звуків бандури сповнене життя викладача, завідувача відділу бандурного мистецтва (до речі, єдиного в Україні) Чернігівської музичної школи № 1 імені Стефана Вільконського, заслуженого працівника культури України, голови спілки бандуристів Чернігівської області Валентини Іщенко. Щодня Валентина Володимирівна навчає чернігівську юнь любити й відчувати прекрасний світ музики, бути патріотами України. Пані Валентина створила дівочу капелу бандуристів «Надія» та зразковий ансамбль бандуристів «Соколики». Серед її учнів чимало талановитих виконавців, що перемагали на всеукраїнських фестивалях і конкурсах. Яскравим доказом тому став минулорічний Всеукраїнський фестиваль «Кобзарська юнь України», присвячений 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка, який провели в такий нелегкий для нашої держави час. Усе життя пані Валентини пов’язане з музикою. 35 років співала у тріо бандуристів «Журавка».
Виступала не тільки у себе вдома, а й далеко за кордоном. Нині вчить дітей гри на бандурі, пише музику, видає книжки. Останньою була «Бандурна абетка», що вийшла за сприяння Благодійного фонду Леоніда Кучми. В цю книгу Валентина Іщенко вклала всі свої педагогічні напрацювання багатьох років. «Я з дитинства любила музику. Відколи вступила до музичної школи, пройшла великий музичний шлях. Проте ніколи не думала, що буду бандуристкою і викладачем музики. Певно, так розпорядилася доля. Я щаслива людина, жінка, мати, бо у мене є улюблена робота, любляча родина, гарна сім’я. А ще – дружний творчий колектив професіоналів. Мені подобається бути викладачем. А у зв’язку з нинішньою ситуацією в Україні відчуваю ще більшу відповідальність за виховання патріотів. Бандура — це душа нашої славної України. І я прагну прищепити дітям любов до неї. У зразковому ансамблі бандуристів «Соколики» сорок хлопчаків. Найменшому шість, найстаршому — шістнадцять. Це — золотий генофонд України. Днями «Соколики» виступали в Національній філармонії України на нагородженні лауреатів премії Благодійного фонду Леоніда Кучми.
Співали наші чернігівські пісні. Хочу, щоби мої соколята виросли прекрасними чоловіками. Щоб вони кохалися в козацькій пісні, мали козацькі дух і силу, були лагідними та чуйними чоловіками», — каже Валентина Іщенко. «Жінкою року» стала і директор ЗОШ І-ІІІ ступенів № 29 Галина Совєтова. Професію педагога Галина Василівна обрала за покликом душі. Ще з дитинства подобалося грати в учителя. По закінченні школи вступила до Чернігівського педагогічного інституту на історичний факультет. Півроку працювала за направленням на Сумщині, а потім повернулася вчителювати до рідної Чернігівської ЗОШ № 11. Нині Галина Василівна очолює двадцять дев’яту школу, втілюючи в життя проект «Комфортна школа». На посаді директора вже сім років. Вона — чудовий педагог та керівник. Любить подорожувати і читати. «Завжди намагаюся працювати якісно, на результат. Певно, це й зіграло свою роль. Приємно, що я стала лауреатом конкурсу «Жінка року», адже ми завжди хочемо, щоб наша праця була оцінена. Але свої успіхи я завжди асоціюю з успіхами свого навчального закладу — загальноосвітньої школи № 29.
Це труд великої кількості вчителів, наших батьків та учнів. Ми входимо до шістки кращих шкіл Чернігова й, безумовно, цим пишаємося. Сподіваюся, так буде й надалі. А до конкурсів ставлюся, як і до життя, філософськи. Свого часу я була дипломантом Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року». На мою думку, якщо доля, то у твоєму житті буде той чи інший етап. У мене нема самоцілі йти вище й вище. Я все життя намагаюся працювати з повною віддачею», — говорить Галина Совєтова. З особливою турботою та любов’ю до людей і особливо дітей ставиться Тетяна Кузнєцова-Молодчая — директор центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Чернігівської міської ради; заступник голови правління громадської організації «Спілка жінок Чернігова». Тетяна Степанівна дбає про захист громадян, що опинилися у складних життєвих ситуаціях і потребують підтримки й допомоги. «Людина залишається людиною доти, доки вона може допомагати іншим», — переконана жінка. З цим кредо і крокує по життю. Тетяна Кузнєцова-Молодчая починала вчителювати в Городнянському інтернаті для дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки. Згодом приїхала працювати до Чернігова. Має звання відмінника освіти. Однак працює не за звання й нагороди. Просто не може залишатися байдужою до чужої біди. Жінка бере активну участь у громадському житті. Зокрема, міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді співпрацює з релігійними, громадськими організаціями, волонтерами. Наснаги додають чоловік, діти та рідні, які є помічниками й порадниками пані Тетяни. Серед лауреатів конкурсу — ділова, активна та наполеглива бізнес-леді Ірма Мірошниченко, директор ТОВ «Міраві», власниця «Кеб-таксі», таксі «Флай» та салону краси «Нефертіті». Під лежачий камінь вода не тече. Це знають усі приватні підприємці. Тому кожен день Ірми Вікторівни насичений. По суті, як і годиться людині, котра звикла до столичного ритму життя. Приїхавши з Києва до Чернігова, захотіла, щоб і в обласному центрі життя набирало обертів. Вона завжди знаходить час, аби поспілкуватися з колективом, задовольнити бажання клієнтів. Професійний рівень та якісне обслуговування забезпечують стабільну роботу її підприємств.
Не дивно, бо за плечима керівника – освіта, здобута в академії трудових і соціальних відносин, юридичному коледжі. Ірма Мірошниченко також займається благодійністю, а ще прагне створити комфортне життя для найдорожчих людей — мами та сина Єгора. Про гарний відпочинок і незабутні враження від цікавих туристичних подорожей по Україні та Чернігівщині дбає директор туристичного агентства «Люкс-тур» Світлана Тонконог. Світлана Петрівна — уродженка Рівного. Проте, зізнається, за довгі роки життя в Чернігові наше місто стало для неї рідним. Уперше приїхала до обласного центру після закінчення Київського торгово-економічного інституту. За направленням вищого навчального закладу. Тут зустріла свого майбутнього чоловіка Анатолія, створили з ним сім’ю, виховали сина і зайнялися власною справою. Не випадково обрала туристичний напрям. Чернігівщина багата на пам’ятки, цікава своєю історією. Крім того, пані Світлана побувала у багатьох країнах світу, коли танцювала в заслуженому ансамблі народного танцю «Дружба». А ще вона допомагає хворим дітям. Влаштовує для них свята і концерти.
«Жінкою року» стала й наша колега — журналіст, редактор відділу тематичних програм радіомовлення обласної телерадіокомпанії «Сівер-центр» і співзасновник медіа-центру «Моє місто» Вікторія Сидорова. Вікторія зізнається, що почала про це мріяти років 13 тому, коли побувала на одному з перших заходів. «Яскраво пам’ятаю, як тоді нагороджували Вікторію Філатову. Про неї говорили як про людину, котра подарувала своє серце людям і дітям. Мені теж захотілося робити щось цікаве й корисне для людей», — каже вона. Спершу Вікторія вирішила обрати педагогічний шлях. Адже дідусь і бабуся — вчителі. Загальний педагогічний стаж династії складає понад 130 років. Отож після школи дівчина вступила до Чернігівського педагогічного інституту на історичний факультет. Та після закінчення ВНЗ пішла в журналістику. Нині працює в декількох напрямах: як журналіст, редактор відділу тематичних програм радіомовлення обласної телерадіокомпанії «Сівер-центр» і співзасновник медіа-центру «Моє місто». Нещодавно почала працювати над новим туристичним проектом. «Наприкінці березня в Києві, у виставковому центрі,
відбудеться всеукраїнський ярмарок. Я взяла на себе обов’язок організувати чернігівську делегацію. Там будуть різні напрями: весільний, зелений, оздоровчий, історичний туризм. Можна буде представити Чернігівщину в різних напрямах. Мені цікава як організаторська, так і творча робота. Це як два крила, без котрих моє життя не було би повним. Я люблю свою справу, можу нею займатися вечорами, у вихідні. Люблю подорожувати разом із донькою та чоловіком, займатися рукоділлям, бо це найкращий антистрес. Я щаслива жінка, мати і дружина», — ділиться враженнями пані Вікторія. У святковий день Вікторію Сидорову прийшли підтримати її чоловік, донька Аня, дідусь, друзі, перша вчителька зі своєю донькою та маленькою онукою. Рідні та близькі Вікторії пишаються нею і щиро радіють її успіхам. Ми теж радіємо за нашу колегу й бажаємо їй міцного здоров’я, наснаги і гострого пера. «Я відчуваю гордість за свою дружину. Пишаюся нею і дуже її люблю. Присвоєння їй номінації «Жінка року» стало для нас несподіванкою. Наша мама — молодець. Ми підтримуємо її в усіх починаннях, розуміємо її нелегку творчу роботу і радіємо за неї»,
— каже чоловік Юрій. Наступна наша героїня — директор Чернігівської міської централізованої бібліотечної системи, заслужений працівник культури України Ніна Власенко. Жінка, котра береже та примножує духовну спадщину, джерела мудрості та знань. П’ятнадцять років є членом журі конкурсу «Книга року». Ніна Іванівна очолює не просто книгозбірню, а інформаційний, культурний і водночас освітній заклад. Адже нині в бібліотеці можна не лише читати книги та періодику, а й розвивати свої творчі здібності, опановувати щось нове. Тут проводять виставки, літературні вечори, зустрічі з письменниками, акції, флешмоби, конкурси. Такою й має бути бібліотека в наш час, аби залучити до себе якомога більше відвідувачів. Допомагають і підтримують жінку її колеги. Професіоналізму, творчості та ентузіазму тут нікому не бракує. Центральна міська бібліотека імені Михайла Коцюбинського має найбільші інформаційні ресурси в місті. У читальних залах там є 30 комп’ютерів. Тут опановують комп’ютер і діти, і люди похилого віку. Нещодавно відкрили польський клуб. А ще бібліотекарі разом із волонтерами збирають допомогу бійцям,
що служать у зоні АТО. Однією з найпотрібніших є професія лікаря. Саме її обрала для себе Олена Трикашна — завідувач жіночої консультації № 2 пологового будинку Чернігівської міської ради. Робота для Олени Йосипівни — її улюблена справа та спосіб життя. І якщо обрав цей шлях за покликом серця, ти не відчуватимеш втоми. Весь час збагачуватимеш свої знання та досвід. Пані Олена переконана: найважче для лікаря бути відвертим у будь-якій ситуації. Бо якщо пацієнт втратить довіру до лікаря, нічого хорошого з цього не буде. І найважче в будь-якій ситуації говорити правду, особливо коли вона гірка. Адже пологовий будинок — це не лише квіти, шампанське, радість. Це ще й рубці на серці, які з’являються, коли вагітність закінчується неблагополучно. Тому Олена Трикашна хоче, щоб у житті кожної жінки було якомога більше квітів і якомога менше рубців на серці. Над цим працює й колектив медпрацівників жіночої консультації, який Олена Йосипівна цінує та поважає. Повагу й авторитет колег і пацієнтів заслужила й сама героїня. Лауреатом цьогорічного конкурсу «Жінка року-2014» стала й медсестра 24-го штурмового полку Міністерства оборони України Тетяна Борисенко.
Про її перебування на сході не так давно дізналися земляки і вся країна. В сюжетах центральних телеканалів телебачення розповідалося про те, як Тетяна Григорівна рятує життя вояків добровільного батальйону «Айдар» на передовій у зоні АТО. Про її перебування в полоні, куди потрапила, коли намагалася вивезти з поля бою загиблих солдатів. Жінка розповіла, що терористи залишили її в живих тільки тому, що вона — медик. «Як правило, «айдарівців» не залишають у живих. Там не дивляться, жінка ти чи чоловік», — каже мама Таня. Саме так її називають бійці. Прізвисько прищепилося ще на Майдані, коли носила пораненим гаряче молоко. За словами Тетяни Борисенко, з полону їй вдалося винести український прапор, який валявся у сепаратистів під ногами. Бійці «Айдару» залишили на стязі свої підписи. Жінка мріє, що колись цей прапор знову майорітиме над Луганською митницею. Валентина НАУМЕНКО Фото Віктора КОШМАЛА
