«Беркутівець» із Чернігова Олександр Локтіонов записався добровольцем і поїхав на Донбас воювати з російськими окупантами.
В АТО у складі спецбатальйону «Чернігів» він уже більше року – на Донбасі пробув шість ротацій.
Старший прапорщик міліції Олександр Локтіонов (позивний «Лом») усе своє життя присвятив боротьбі з криміналітетом: сотні разів ризикував життям під час виконання службових обов’язків, адже знав не з чуток – що таке «лихі 90-ті».
Коли у 2008 році йшов на заслужений відпочинок, ще не підозрював, що спокій буде нетривалим і що найбільша небезпека попереду. Коли в Україну прийшла біда – навала кремлівських окупантів, звичайно, він не міг дивитися на все це зі сторони.
Відтак – знову взяв до рук зброю і записався добровольцем у батальйон особливого призначення «Чернігів», який уже понад рік бере участь у антитерористичній операції на Донбасі.
Вашій увазі інтерв’ю з істинним патріотом України, мужнім правоохоронцем, який за рік 220 днів пробув на буремному сході і невдовзі знову відправляється в АТО на ротацію.
- Пане Олександре, розкажіть кілька слів про себе:
де народилися, навчалися і коли, власне, стали міліціонером?
- Народився я у Курській області. Так, це Росія (посміхається). Батьки прожили там кілька років і переїхали на Чернігівщину. Мама була родом звідси. Тут закінчив школу, училище, відслужив у армії і пішов працювати у правоохоронні органи.
- Як Ви сприймаєте той факт, що народилися у Росії і тепер доводиться воювати проти Росії?
- Я ж наполовину українець. А взагалі ми воюємо не з Росію. Ми воюємо з Кремлем. У Росії люди непогані. Звичайно, оця «шизофренія» пропагандистська зробила свою справу. Але це тимчасово, ця хвороба мине. Ми воюємо з Кремлем. Хіба в Україні мало хворих людей?! На Донбасі що відбувається: хочуть у Росію, а пенсії вимагають від України.
- А у вас родичі у Росії є?
- Є, але зараз у мене немає з ними контакту. Вони прекрасно знають, що я на Донбасі. Ми не спілкуємося: ФСБ все слухає. Моя рідня – це простий народ, вони розуміють, що насправді відбувається в Україні. А загальна ота зазомбованість росіян з часом пройде. Вони зрозуміють, що телевізійна маячня: землі, раби, малята на сніданок – просто вигадки «Кисельових».
Росія ще буде вчитися в України як треба жити. Росіяни самі Путіна приберуть. Тоді й будуть зміни у Росії.
- Розкажіть про свою кар’єру в правоохоронних органах.
- На початку 1995 року мене прийняли на службу в органи внутрішніх справ Чернігівщини в підрозділ «Беркут». В підрозділі пройшов серйозну школу. Це були 90-ті. Всі розуміють, що то були за часи. Небезпечних моментів вистачало. Бандитів серйозних не з телевізійних екранів бачив. Але за рік у батальйоні «Чернігів» навчився більше, ніж за всі роки у «Беркуті». Війна швидко вчить. Пам’ятаєте, як армійці – вчорашні трактористи і комбайнери елітну Псковську дивізію розгромили? Війна всіх навчить виживати. Зараз вже не та у нас армія, як на початку. Зброя є, техніка є, воювати вміємо. І танки не просто їздять, а ще й стріляють. З самого початку, на жаль, було інакше. Звичайно, небезпеки вистачало і під час роботи у «Беркуті», але війна є війна. А закінчив кар’єру правоохоронця я у службі карного розшуку. А у 2008 році вийшов на пенсію.
- Тобто, на Майдані під час Революції гідності Вас не було?
- Ні.
- А як Ви ставитеся до тих співробітників «Беркуту»,
які били українців під час мирних акцій протесту?
- Я за все своє життя не бачив, щоб хоч раз покарали генерала. «Беркут» підставили, так само підставили і внутрішні війська. Людина в погонах виконує наказ. Потрібно було з самого початку міністрів, генерального прокурора, того ж Януковича брати за одне місце, а не шукати винних серед лейтенантів. До речі, я у батальйоні «Чернігів» не єдиний «беркутівець».
- Ви були на пенсії, здавалося б – навіщо Вам та війна? Чому вирішили піти добровольцем?
- Так а хто як не ми? Щоб війна не пришла у Чернігів, краще її зупинити там. Не варто забувати, що найкоротший шлях на Київ з Росії – через Чернігів. Тому якщо всі будуть сидіти склавши руки – буде біда. Я пам’ятаю класичний закон міліції – «Краще злочин попередити, ніж карати за нього». Я не міг вчинити інакше.
- Як близькі сприйняли те, що Ви поїхали на Донбас?
- Дружина переживає, звісно. Не розділяє моє рішення… Але я сам вирішую, що робити.
Батальйон «Чернігів» – один із перших створених добровольчих батальйонів в Україні. На рахунку цього військового формування чимало звільнених міст.
Могло б бути ще більше. Дали наказ зупинитися у Станиці Луганській – от ми з серпня минулого року там і дислокуємося. Хоча були вже на підступах до Луганська. Незрозумілі накази. Одні гинуть за свою країну, а інші – зливають міста, кидають хлопців у котли… Ми воюємо, а хтось собі грошики в офісі рахує. На жаль, багато незрозумілих речей відбувається. Але ми свою справу робимо.
- А як місцеві ставляться до вас? Поменшало у голові «тарганів» про бандерівців, хунту і фαшиcτів?
- Однозначно. Люди ж бачать, хто ми насправді такі. Населення вже сповна відчуло на собі «руській мір». А ми прийшли їм на допомогу. Приємно, що у Станиці Луганській громада йде за допомогою не у місцевий відділок міліції, а до нас. Бо люди знають, що ми точно допоможемо. Тому більшість вже не сприймає нас як фαшиcτів чи карателів. Але вистачає і таких, хто, м’яко кажучи, негативно ставиться до українських армійців. Час відкриє цим людям очі і вони все зрозуміють. Час – це найкращий лікар.
- Хто стоїть на Донбасі по інший бік барикад?
- Це найманці з Бурятії, Байкалу, Уралу, якути, албанці,
чеченці – всяка шваль, яка непотрібна Росії. Тому вони і відправили їх сюди. Але нам вони також непотрібні. Ну, і, звичайно, на Донбасі багато кадрових російських військових. Причому, це добре підготовлені спеціалісти. «ГРАД» запустити будь-хто не зможе. Та з будь-якої серйозної зброї вчорашні наркомани стріляти не зуміють. «ГРАДи», САУ, міномети, коректувальники вогню – це все за російськими спеціалістами.
- Вірите в прикмети? Чи є у Вас свої, так би мовити, «АТОшні» прикмети?
- Взагалі у батальйоні «Чернігів» люди не забобонні. Але є одна річ… Ми намагаємося в останній день ротації перед відправкою додому відпочивати. Тобто, зайвий раз не наражатися на небезпеку. Усі біди – смерті і поранення відбувалися в останній день. Хлопці додому повинні були завтра їхати, а вони загинули… Це дійсно було так. А скільки поранень в останній день було. Тому намагаємося в останній день все ж таки відпочивати.
- Як справи із забезпеченням? Держава допомагає?
- Ви знаєте, якби не волонтери, то було б сутужно і навіть дуже сутужно. Держава дала зброю і набої. А все інше – волонтери.
Це і продукти харчування, і медикаменти, тепловізори, засоби гігієни і т.д. Ми дуже їм вдячні. Якби не волонтери, ходили б ми босі і голодні. Звичайно, іноді і держава підтримує чимось. Але повторюю – переважно нас годують і вдягають волонтери. По телевізору часто показують як спеціально для Президента показуху у деяких українських військових частинах влаштовують. До речі, батальйон «Чернігів» уже більше року воює на Донбасі – уже є загиблі і поранені, а нам досі статус учасника бойових дій не дали.
- На Вашу думку, коли все це закінчиться і що Ви думаєте з приводу того, що з Росії на Донбас постійно заходить важка техніка?
- Я не політик, щоб це вирішувати. Все вирішують в кабінетах. Звичайно, хотілося, щоб війна припинилася, щоб перестали гинути люди. Але, на мою думку, все ще попереду. Не для того Путін свої війська вводить і техніку наганяє, щоб потім відводити назад. Якщо хтось почав звозити будматеріали, значить він планує розпочати будівництво. Правильно? Так і тут. Хтось каже, що це брязкання зброєю і гра м’язами насправді потрібні Кремлю для того, щоб просто налякати і спекулювати під час вирішення певних питань. Дорога спекуляція виходить. Як би там не було, я переконаний в одному – перемога неодмінно за нами!
