В ті дні і місяці, коли в Києві палали барикади євромайдану, Анатолій Мельник у Чернігові був головою обласної ради. Хтось, напевно, вже забув, але саме завдяки йому, революційно й жорстко налаштовані місцеві активісти, що вже пропахли на той час димом з Хрещатика, тут, у Чернігові, під обласною радою, не шини палили, а пили чай і ночували мирно в залі засідань… Анатолій Мельник, як голова найвищого органу самоврядування краю, ні двері перед людьми тоді на ключ не брав, ні кордони міліції не виставляв. Навпаки, тримав перед загалом і слово, і вчинки, за якими ніхто не свистів і не спльовував у злобі на бруківку. Анатолій Мельник завжди вирізнявся мудрістю і поміркованістю. Він з тих, які не кидають одні прапори і не хапаються за інші, позаяк змінився вітер за вікном. Він завжди вважав і досі стоїть на тому, що не партія має викристалізовувати окремішню людину, а навпаки, людина – партію. Тільки з гарних і чесних людей, їх критичної маси, поставали деінде конкурентні партії. Поки що не в Україні, на жаль. Анатолій Мельник представляє «Опозиційний блок» і знову балотується до обласної ради.
Наша спонтанна розмова з ним – про те, що буде завтра, про тривоги і сподівання, про перспективи – України, Чернігівщини, і, звичайно ж, «Опозиційного блоку». -- Так що ж відбувається, Анатолію Івановичу? Був президент, який плутав поетів (Ахматову з Ахметовим), трохи неграмотно писав (зловживав буквою «ф»), його тепер нема, є інший – англомовний, цілковито проєвропейський, але чому й при ньому ніяк не йде до нас апостол правди? Чому далі в Україні важко жити? Ще важче, як було. Чому дожилися, що й не знаємо – чи перезимуємо нині, з тими прем’єрськими цінами на газ?! -- Думаю, що нам всім треба бути обачнішими і скромнішими в оцінках тих подій, що відбулися недавнім часом. Колись більшовики в Росії влаштували революцію, але називали її скромно – переворот. Лише потім, набагато пізніше, почали у підручниках іменувати революцією. Бо поняття революції – це докорінний злам системи і побудова чогось нового. Ми отримали нове? Після євромайдану відбувся злам системи? Нехай кожен озирнеться довкола і відповість собі сам. А ви кажете, президенти! Один, мовляв, такий,
а цей -- зовсім інший. Справа не в президентах. Справа в тому, що революції за визначенням, власне, й не було, просто одна політична еліта змінила іншу. Хоча і з того приводу беруть великі сумніви – а чи еліта то взагалі?! Чи правильним словом називаємо ми людей, котрі сьогодні опинилися при владі? І, завважте, то не гандж України, то – наша біда. Бо ми довгий час жили в страшній імперії, і були позбавлені державності. Нам віками насаджували провінційність, і ми нею просякли… -- Але ж маємо два десятиліття волі! -- Відкрийте Біблію. Почитайте про Мойсея, який блукав 40 років. Тому наберімося терпіння. Яблуні не зацвітають в лютому. Прийде час. Адже всьому -- свій час. -- Тобто ви відкидаєте роль особи в українській історії. Зокрема роль президента? -- Не відкидаю. Але треба розуміти, що головний злам – це злам системи. Реконструювати систему, вражену корупцією, так, щоби вона достатньо швидко стала прогресивною – це треба всього себе покласти на вівтар жертовності. Таке буває, але не скрізь. Так було в Чехії, з паном Гавелом, так було в Польщі. А в нас – не так.
У нас, на жаль, до того не готові. -- Але життя продовжується. -- Звичайно. Треба жити і не просто блукати, як Мойсей по пустелі, а змінювати себе і країну. Позаяк у нас, між іншим, не пустеля. Знаєте, от ми на початку виборчої кампанії почали випускати в області газету, і назвали її «Правда». Це не калька органу ЦК. Це те, чого прагнуть наші люди у найвіддаленішому українському селі сьогодні. Натомість ми бачимо намагання чинної влади заретушувати ті проблеми, що є найгостріші, утискати тих, що думають інакше, не пустити десь когось на вибори, запустити фейкові політичні проекти, аби заплутати і надурити людей. Тому – правда, ось, що нині знову набуває найбільшої актуальності, і вкрай потрібне людям. Правда про головних дійових осіб у владі і природу їхніх вчинків, правда про тарифи. Бо кажуть, що треба за газ платити по європейських тарифах, але мовчать про рівень наших зарплат. Натомість ті, що вчора стояли на Майдані, сьогодні заговорили раптом про продаж землі… То ж і про це треба сказати святу правду. А вона буде страшною, якщо ми тільки зважимось розпродавати останнє наше багатство – землю… -- Анатолію Івановичу,
а ці місцеві вибори, вони ляжуть доброю цеглиною у підмурівок самоврядування і державності? -- Хотілося б, щоб це був крок до стабільності. Бо попри весь песимізм і справедливу критику, не можна не сказати, що зміни все-таки в державі відбуваються. Поволі, зі скрипом, але відбуваються. І це в першу чергу тому, що суспільство наше стає зрілим. Суспільство підштовхує владу реформуватися. І влада починає розуміти, що лише на лозунгах і обіцянках, на пошуку зовнішнього, а останнім часом і внутрішнього ворога, утримати владу довго не вдасться. -- Добре, ну, а які перспективи «Опозиційного блоку», зокрема на Чернігівщині? Ваші партійці балотуються скрізь – від сільських голів і рад до обласної ради. Виборці вас до муніципалітетів уподобають? -- Я переконаний, що наше представництво буде в усіх радах Чернігівщини. І найперша запорука тому – що ми говоримо правду. А ціну правді на Чернігівщині знають. Це перше. А друге, хочу сказати про своїх колег. То є люди з усталеними поглядами на розвиток України і Чернігівщини, з поглядами, які не міняються зі мною партій при владі.
Нам імпонує той курс, який вів колись наш земляк Леонід Данилович Кучма. Як його не критикували за багатовекторність, а він незмінно послуговувався власною головою. Бо розумів, де ми є географічно і кого нам Бог розквартирував по сусідству. У Кучми не було Донбасу, але в нього була Тузла, котра могла стати «гарячим» донбасом. Мудрість політика і державного діяча полягає не в тому, щоб долати героїчно те, що трапилось, а в тому, чого завдяки його уму та інтуїції, якраз не трапилось. Недоброго, звичайно. -- Ви знову повернулись до високої політики. А тут, в регіоні, що треба, аби людям зажилося краще, заможніше? Може, децентралізація стане початком реальних змін? І коли вона нарешті почнеться, та децентралізація, вже без облдержадміністрацій, але з виконкомами при радах? -- Не треба вигадувати велосипед. У нас реальна децентралізація була ще за радянської України, де ми мали раду і виконком. Правда, тоді всім управляв обком партії. Так ось, коли Україна стала незалежною, тоді й треба було відсікти обком, а лишити ради з виконкомами. Побоялися. Побоялися тоді віддати владу на місцях.
І це – страшна помилка. Бо всяка централізація влади – це найкоротший і найпряміший шлях до корупції. Її, корупцію, потім жодним дустом не витравиш. Бо є вертикалі влади, і на тих вертикалях сидять казнокради, немов мухи на липучках, тільки не дохнуть, а «пухнуть». Через те, децентралізація потрібна, але не треба її плутати з територіальною реформою, з укрупненням громад, до чого узялися останнім часом дуже жваво. Тут якраз треба підійти дуже зважено і розсудливо. -- То коли ж почнуться зрештою ті процеси позитивні? -- Все залежить від політичної волі керівництва держави. Не від новообраного складу обласної ради, завважте, а від чітких і ясних сигналів зі столиці. Скажу більше, навіть старий склад чернігівської обласної ради на 90% був готовий до реальної децентралізації і до швидких, публічних змін. Але що залежить від дівчини, якщо парубок не сватає? -- Анатолію Івановичу, ну, і ви особисто балотуєтесь по Новгород-Сіверському району. Чому саме там? Місцина з Божою природою, але віддалена від обласного центру, на кордоні з нашим братнім, аж до смертельних обіймів,
сусідом… -- Місця там справді Божі. Недарма їх обирали князі. Новгород-Сіверщина – це перлина Чернігівщини. Мене з ними пов’язала ще праця при посаді заступника голови виконавчої влади області, коли Леонід Данилович Кучма був президентом. Я відповідав тоді за реставрацію собору в Новгороді, ремонт шкіл в районі. Тому і район, і багатьох тамтешніх людей дуже добре знаю. Знаю тамтешні проблеми і найпекучіші соціальні завдання, котрі є першочергові. А потім, уже в цьому складі обласної ради, я не був осторонь жодних програм по Новгород-Сіверщині. Ми завжди їх підтримували, бо розуміли, що саме ці віддалені території потребують бюджетних асигнувань. Уже зараз, нашою політичною силою, «Опозиційним блоком», ми запровадили дві програми – це «Містечко дитячих мрій», коли лише останніми тижнями встановили 5 дитячих майданчиків, а також програма допомоги окулярами, якими зарадили понад 1-ій тисячі новгородців поважного віку. Особисто знайомий з усіма тамтешніми головами сільських рад. Знаю настрої громад. Відчуваю їхню прихильність. Через те вірю, що і я особисто, і політична сила, котру представляю, маємо шанс бути обраними та наділеними довірою людей. Інтерв’ю Сергія Саєнка
