У спадок від одного мера Прилук до іншого передається проблема руху вулицями міста великовагового транспорту. Кожен клятвено обіцяє знайти рішення, створює всілякі робочі групи та комісії, але результату як не було, так і немає. У середньому за місяць прилуцькими дорогами проїжджають близько 5 тисяч фур (30% із них – транзитні). Асфальтне і бетонне покриття не витримують такого потоку багатотонних вантажівок, пошкоджуються підземні комунікації. Разом із автошляхами руйнуються прилеглі до них будинки. І це, на жаль, відбувається не на одній, а на багатьох вулицях різних мікрорайонів міста.
Дороги з горем пополам ще якось ремонтують – на це із міського бюджету йдуть мільйони. Людям же за понівечені оселі ніхто не дає і копійки. Та і чи є сенс ремонтувати їх? Зроблене швидко зводиться нанівець, бо фури їдуть цілодобово. У хатах неможливо всидіти – усе дрижить, через шум навіть власного голосу не чути. Життя поруч із дорогами, де колонами рухаються багатотоннажки, – наче екстремальна лотерея. Лягай спати і прокидайся з думкою, як довго встоїть твій будинок перед землетрусами від фур.
Осідають фундаменти, на стінах з’являються тріщини, які подекуди сягають кількох сантиметрів. А діватися людям нема куди. Їхні страждання аграрних магнатів, чиї 60-тонні зерновози снують містом, не цікавлять. Можна було б спродатися, але хто розумний купить таку нерухомість? Тож залишається сподіватися на міську владу, яка зобов’язана захищати інтереси городян, відстоювати їхні права, створювати громаді комфортні та безпечні умови проживання.
Нинішнє керівництво Прилук проблеми, спричинені безконтрольним рухом великовагового транспорту, не замовчує. Але людей філософствування про благі наміри і далекі перспективи вже не влаштовують. Прилучани хочуть конкретних дій, а не пустопорожніх балачок. Давати коментарі із затишних чиновницьких кабінетів просто. Жити ж як на пороховій бочці – геть інша річ. Напевно, щоб зрозуміти людей і почати діяти, очільникам Прилук необхідно кілька днів погостювати у них і відчути на власній шкурі всі принади сусідства з дорогою. Особливо зараз, коли зійшов сніг (а з ним і асфальт) і багатотонні вантажівки знову масово виїхали на траси.
На слуху в місті кілька варіантів щодо обмеження руху великовагового транспорту. Один із них стосується заборонних дорожніх знаків. Згідно з рішенням виконкому від 27 березня 2012 року, на в’їздах до Прилук було встановлено сім знаків «Рух вантажних автомобілів вагою більше 12 тонн заборонено». Проте, за даними поліції, на сьогодні їх лишилося тільки три: на Плискунівці, ладанському та ічнянському напрямках. Знаки знімають невідомі. Не виключено, що самі водії фур. Так, на мою думку, може тривати вічно: міський бюджет виділяє гроші на знаки, комунальне підприємство «Міськсвітло» встановлює їх, хулігани знімають, а вантажівки продовжують їздити. Інший варіант – закрити Прилуки для великовагового транспорту і пускати його через село Красляни. Оскільки ця траса належить НГВУ «Чернігівнафтогаз» і знаходиться на землях Прилуцького району, міській владі треба провести на різних рівнях безліч перемовин щодо її використання в якості об’їзної. І не факт, що всі сторони підуть Прилукам назустріч. Із розряду майже нездійсненних і прокладення трафіку через села району:
Рудівку, Канівщину, Малківку, Богданівку тощо й далі – на Красляни. У цьому випадку знадобиться згода міської влади, районного керівництва та сільрад, через землі яких пролягатиме шлях. Звісно, жодне село на таке не піде. Можна добудувати частину об’їзної дороги від заводу «Білкозин» до вулиці Гетьмана Сагайдачного (колишня Фрунзе – авт.). Там є ділянка ґрунтового шляху довжиною 1850 метрів. Для того, щоб вона стала прохідною для фур, потрібно більше 20 мільйонів гривень. Та це ще півбіди. Частина дороги – землі Прилуцького району, а, отже, фінансування робіт із міського бюджету забороняє чинне законодавство. Ще із 2007 року існує постанова Кабміну, на основі якої в 2013-му видане розпорядження Прилуцького міського голови про стягнення тарифної плати за рух вантажівок вулицями міста. В урядовій постанові вказані конкретні суми у євро за 1 кілометр. Але вони настільки мізерні, що за них не виконаєш навіть ямковий ремонт доріг. Про капітальний годі й говорити. Депутати і попередньої, і нинішньої каденцій озвучували ідею облаштування пункту габаритно-вагового контролю.
Проте є один нюанс: встановлювати ваги і, відповідно, стягувати по них плату із фур мають право лише представники Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті у присутності поліції. Та чи буде тут усе чесно? Відтак, я вважаю, що єдиний прийнятний варіант – будівництво об’їзної дороги.
Важко збагнути, чого чекає міська влада Прилук. Поки смажений півень не клюне? Уже вчора треба було розпочати масштабну роботу з вирішення питання будівництва об’їзної дороги. Ніхто не каже, що це легко, але влада має бути відповідальною. Насамперед – за життя людей. Зараз усі активно шукають аргументи, щоб заспокоїти городян, а станься якась біда – шукатимуть виправдання і винних. Будівництво об’їзних доріг міські бюджети не фінансують. Однак чому Прилуки досі не зайнялися розробкою техніко-економічних обґрунтувань по об’їзній дорозі?
В одній зі своїх передвиборчих газет-агіток мер Прилук Ольга Попенко писала: «Час порожніх розмов минув. З 26 жовтня починаються конкретні справи». Коли ж у керівництва міста дійдуть руки до конкретики по об’їзній дорозі? Адже це,
як на мене, найнагальніше питання стратегічного розвитку Прилук. Ольга Михайлівна стверджує, що у неї є чітке бачення завтрашнього дня міста. Поки що про нього знає лише сама мер.
Я закликаю всіх депутатів міської ради, не дивлячись на політичну приналежність, об’єднатися навколо питання будівництва об’їзної дороги. Бо це дуже важливо для городян і міста, його перспектив.
Марія Ястремська, депутат Прилуцької міської ради, голова фракції партії «Опозиційний блок»
Не голослівно
Гарячі точки на мапі руху фур
Вулиця Андріївська
Антоніна Соловей:
– Відстань від дороги до мого будинку – метр-півтора. Якби не вишня і груша, які я спеціально не спилюю, то фури вже б і тротуаром їздили. Машини йдуть цілодобово. Через шум не можна спати, не можна відчинити вікно. Будинок тріскається, фундамент руйнується. Мене це все дістало. Я неодноразово зверталася до міськвиконкому. Але безрезультатно. Люди нікому не потрібні. Що робити, де шукати правди – не знаю. Я у відчаї. Такого, як у нас, життя і ворогу не побажаєш.
Вулиця Перемоги
Наталія Гемба:
– Ми живемо вдвох із мамою. Хата у нас 1960 року.
Вона, зрозуміло, починає потроху руйнуватися. А фури, які їздять нашою вулицею, значно прискорюють процес. Йде постійна вібрація. Будинок весь у тріщинах і ззовні, і зсередини. Ганчірками їх затикаємо. Ми з мамою (їй 90 років) помитися по-людськи вже не можемо, бо через осідання будинку не запалюється газова колонка, не йде вода у яму. Це ж не нормально! А що я робитиму, коли хата впаде? Я вдова. Мама – учасник бойових дій. Невже вона заслужила на таку старість? Через шум у хаті мама зовсім не спить. Фури, в основному, йдуть уночі. Щоб не так помітно було, щоб люди менше їх бачили та лаяли. А як одна за одною рухаються кілька або з десяток фур, то хата ходором ходить. Восени, коли сезон збору врожаю, взагалі нестерпно... В інших містах є об’їзні дороги, а наші Прилуки наче прокляті.
Володимир Лісовий:
– Звертаємося зі своєю бідою до міської влади вже не один рік. Та ще ніхто нам не допоміг. Уявіть, що робиться у нас у хатах, коли йдуть машини по 50-60 тонн! Усе двигтить, навіть посуд у сервантах б’ється. Державна автоінспекція повісила знак обмеження швидкості,
та хто на нього дивиться? Багатотонні вантажівки їдуть зі швидкістю 80-90 кілометрів. І якщо, не дай Боже, якась із них ускочить у двір, то виїде десь аж на вулиці Богдана Хмельницького. Подібні випадки вже траплялися: фури були і в дворах, і в стовпах, і в заборах. Ми дуже просимо міську владу допомогти.
Ганна Шулік:
– Нашою вулицею цілодобово їздять великовагові машини і псують нам життя. У стіні мого будинку утворилася дірка, і зсередини теж дірка. Не можна далі так жити. Що робити – не уявляємо. Дитина спить за три метри від дороги, а хата не огороджена. Усю ніч все трясеться, двері торохтять.
Людмила Борода:
– Ми не згодні з рішенням міської влади, яким вона дозволила великоваговим машинам їздити вулицями Прилук, у тому числі й вулицею Перемоги. Фури розбивають наші будинки, створюють небезпеку для життя не тільки дітей, а й дорослих. Від вихлопних газів нема чим дихати. У будинках узагалі неможливо знаходитися, їх трясе та колотить і вдень, і вночі. Наша вулиця аварійна, бо на ній трапляється дуже багато аварій. Ми звертаємося до міського голови, до виконавчого комітету з проханням ухвалити рішення по дорогах на користь людей.
Мешканці багатоповерхового будинку №60 по вулиці Юрія Коптєва (близько 20 чоловік):
– Наш будинок зданий в експлуатацію в 1968 році. Він руйнується, розсипається, зі стін випадає цегла. У тріщини в деяких квартирах можна просунути долоню. Уже кілька років, як на нашому будинку встановлені маячки. Зовні проблеми практично не видно. А в квартирах рушаться несуча стіна і міжкімнатні перегородки. Усе почалося відтоді, як по вулиці 1 Травня пустили фури. Вони йдуть безкінечним потоком і швидкості не зменшують. Зерновози взагалі ганяють безбожно. Та ще й на дорозі, яка ніколи не знала капремонту, ями. Наш будинок визнаний аварійним. Кажуть, на його ремонт грошей немає. А хто нестиме відповідальність, якщо будинок завалиться і будуть жертви? Ніхто про це не думає, всі думають тільки про гроші. Але ж людське життя – це найдорожче і найважливіше.
Поки не побудують об’їзну дорогу, поки не перестануть їздити фури, нічого не зміниться. Ми вже нікому не віримо.
автор i фото:Відомості Чернігівщини
