6 квітня в Ічнянській бібліотеці ім.С.В.Васильченка відбувся захід, присвячений 75-річчю від дня народження поета Леоніда Никифоровича Горлача. Звучали його вірші, розповідь бібліотекаря Надії Прочай про поета. Члени районного літературного об’єднання «Криниця» йому в дарунок прочитали свої вірші. Присутні також ознайомились з книжковою виставкою «Коваль крицевого рядка», присвячену Горлачу. У віршах Шевченківського лауреата Л.Н.Горлача стільки Божої краси, стільки магічного, дивовижного римоплетіння, що їх хочеться слухати і слухати. Як добре, який то Божий дарунок і яке Боже знамення, що наша рідна Чернігівська земля не перестає народжувати таких дивовижних людей, таких поетичних проповідників, як Леонід Горлач! У 1957 році серед переможців літературного конкурсу, оголошеного лосинівською районною газетою «Ударний труд», було і прізвище та ім’я школяра Монастирищанської школи з села Червоний колодязь Леоніда Коваленка. Віршувати він почав з 5 класу. За спогадами вчительки російської мови та літератури Слави Іванівни Чумак, яка з 1954 по 1965 р. працювала в Монастирищанській школі,
учнів у її школі було багато, по два-три паралельні класи, часто в класах були різні по віку діти, деякі тільки на три-чотири роки менші від неї. «Я приїхала в Монастирище молоденькою вчителькою, коли Леонід вже закінчував школу, вчила я його тільки один рік, а от його меншого брата вчила довше. Він з хлопцями з Червоного колодязя та Великої дороги ходили до школи пішки кілометрів 7, бо ніякий транспорт тоді ще не ходив. Взимку жили в інтернаті. Пам’ятаю Коваленка розумним, старанним учнем і дуже скромним. Уже тоді, в старших класах Монастирищанської школи ( а ходив він 8, 9, 10 клас) він писав вірші. Наставляв його на поетичний шлях вчитель української мови та літератури С. Хруль. Класним керівником був Михайло Кукса. Його вірші навіть були надруковані у районній газеті «Ленінським шляхом», - згадувала вчителька. Перша збірка віршів Леоніда Горлача «Сонце в зіницях» вийшла в 1965 році, потім через 2 роки були «Лебеді» (1967). Невіддільність від рідної землі, любов до Вітчизни, до життя в широкому сенсі слова відчувалась у творчості молодого поета з перших кроків на творчому шляху.
Згодом були збірки віршів «Дивосвіт», «Танок дощу», «Співучий млин», «Четвертий вимір, «Зірниці», «Ми у світі», «Світовид». Кожна з них – щира і високохудожня сповідь про пережите, відчуте, тепла, схвильована. Поет не тільки тонко передає почуття, що сповнюють його бентежну душу, а й уміє мислити – по-філософськи глибоко, по-житейськи мудро. Зоря вечірняя сонце переймала, Цвіли од співу солов’ї в гаю, З-під хмари блискавиця п’ятипала В тривожну душу цілилась мою. Видавши в другій половині 60-х і в70-ті роки 20 ст. сім збірок віршів, які мали підтримку і добрий розголос у пресі, Леонід Никифорофвич, певно, відчув, що йому в межах короткого сповідального вірша затісно, щоб охопити своєю любов’ю не тільки теперішній час. А й прожите й пережите нашими попередниками в минулому; захотілось поетові зануритись в минуле, щоб видобути там і повчальні, і гіркі уроки загальнолюдського і національного досвіду. Після збірки «Світовид» (1980), де автор намагається дати читачам розширене лірико-філософське уявлення про світ, у якому живемо, Леонід Горлач публікує історичну поему «Ніч у Вишгороді» (1982),
а через 4 роки дивує прихильників історичним романом у віршах «Слов’янський острів». Крім прекрасних поезій і вагомих прозових творів, Горлач пише ґрунтовні літературно-критичні статті та рецензії на книги побратимів по перу. Відомий він і як дитячий письменник. Його книги: «Зелений букварик», «Чумацький шлях», «Діти слави», «Дивна мандрівка», де зібрані вірші, балади й поеми, повість «Буран» - про юних холминських підпільників, повість «Золота пора» полюбились дітворі. Леонід Горлач завше був, та й залишається на сьогодні, не лише зі своїм народом, а й трішки попереду, завжди ближче до тих подій, які на даний момент є актуальними. За поетової молодості це називалося: «Завжди бути на передньому краї». І то вже й не так важливо, де був отой край, на далекому БАМі чи у зовсім близькому Чорнобилі. Він побував в обох цих «краях», а свідками тому його поетичні й прозові хвилюючі розповіді. Довгий час не давав Горлачу спокою образ видатного і такого неоднозначного, спірного вже уславленого іншими, в основному чужими поетами оспіваного, його земляка – Івана Мазепи.
Спалений Батурин своїм кількастолітнім гірким попелом повсякчас стукав у чутливе серце поета: Я відридав в собі Батурин, І Сейму сиву течію, І кров, що із міських затулин Дзюрить і спалює мою. Витративши дев’ять років на скрупульозне дослідження усіх існуючих історичних джерел, усіх бодай найнеприкметніших споминів і найдрібніших штрихів, він відкрив читачеві зовсім іншого Мазепу: вдумливого, мудрого політика і патріота, який метою свого життя обрав порятунок України, врятування державної самостійності, нехай навіть ціною власного життя. Прошу єдине, Господом прошу: Не зрадьте Україну нелюбов’ю, Бо я за неї відмолився кров’ю, А вам її нещасною лишу… Поет не ідеалізував Мазепу й не проклинав за неіснуючі гріхи. Зараз ми вже маємо можливість дати чесний образ одного з найбільших українців і це вперше за кілька століть зробив його земляк поет Леонід Горлач, видавши у 2003 році історичний роман у віршах «Руїна» (або життя і трагедія Івана Мазепи). У 2010 році побачила світ книга, куди увійшли два романи у віршах «Мамай і Мазепа». Тож образ старого гетьмана поправу зайняв гідне місце серед попередніх героїв талановитого поета – Ярослава Мудрого,
Аскольда і Діра, Сигізмунда Корибутовича, Івана Сірка. Як бачимо, наш народ таки має свою власну глибинну історію. За свою півстолітню письменницьку діяльність видав більше 50 книг, з них шість - історичних романів у віршах. Відзначений Почесною грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР, медалями «За трудову доблесть» та «За будівництво Байкало-Амурської магістралі». Лауреат премій ім. М.Островського (1984), ім.Нечуя-Левицького (1998), ім.Г.Сковороди (2001), ім. А.Малишка (2006), ім.В.Винниченка (2011), ім.В.Свідзінського (2012) і Міжнародної премії Фундації доктора М.Дем’яніва «Свобода і мир для України», Шевченківської премії (2013) за збірку поезій «Знак розбитого ярма». Леонід Горлач: « Я ніколи не шкодував, що став письменником. Якщо відчуваєш, що тобі є що сказати людям, пиши!» А своє життєве кредо висловив у рядках одного зі своїх віршів: «Краще тихо з голоду померти, аніж продати свою честь за сухаря».
