В кожному українцеві завжди борються дві сутності. Та, яка прагне інтегруватись у світову цивілізацію і та, яка копає картоплю. На кожні травневі свята, сотні тисячі українських громадян проводять масові обряди з захоронення чарівних коренеплодів у землю, аби присвятити свої літо і осінь догляданню за ними. В той час, як розвинені країни виготовляють електромобілі, літаки на сонячних батареях, 3d-принтери... наша країна бореться з колорадськими жуками (в прямому і переносному сенсі). Сільське господарство ідеалізується як щось сакральне, що саме воно принесе українцям незлічені багатства, і що наші найкращі в світі чорноземи прогодують всіх китайців і індусів.... Схаменіться! Потяг пішов! Це в сиву давнину, можна було займатись особистим селянським господарством, але з часів науково-технічної революції багаті країни це ті, які впроваджують технології, а не ті, в яких люди руками обробляють землю, як і їх предки сотні років тому. В сучасності один комбайн дає стільки зібраного урожаю, скільки за часів Шевченка не давали б 1000 завзятих кріпаків з серпами. Саме ці технології здешевлюють сільськогосподарську продукцію і дають можливість продукувати її більше,
ніж колись. Якщо припустити, що середньостатистична людина з'їдає 0.5 кг картоплі на добу, то за рік вона споживає всього 180 кг. Якщо врахувати, що в селах можна придбати надлишки цієї картоплі (а нею у селян забиті всі льохи) за ціною 2-3 грн за кіло, то річне споживання картоплі людиною оцінюється в 360-540 грн. (30-42 грн на місяць). Люди на дорогу до своїх дач витрачають більше грошей, ніж з'їдають вирощеної картоплі. І поки весь прогресивний світ освоює новітні технології, аби продукувати більше, заробляти більше, і жити краще -- ми ділимось один з одним таємними знаннями: «чим краще кропити жуків», «що краще садити поміж грядок картоплі», «як краще підгортати»... І цей вірус, який міцно вражає мозок, досі за своїм поширенням має ознаки епідемії. Навіть один мій знайомий кандидат наук (!!!) навесні особисто(!!!) впрягався в плуга, аби своїми міцними плечима допомогти родичам засадити священну бульбу! Майбутня революція -- це буде повстання проти бульбократії. Кожен хто сьогодні насмілюється сказати родичам «Я не буду садити картоплю!» вже є повстанцем,
який на собі відчуває всю силу адмінресурсу і суспільної ненависті. Ну а тепер трошки аргументації: 1. Бульбофіли завжди повторюють мантри, що якщо трапиться голод, криза, війна -- в того в кого є город, завжди себе прогодує. Це омана! Як показує досвід конфліктних територій (зокрема Донбасу) -- прогодує себе той, в кого більше набоїв і хто буде більше організований. А мішок картоплі, «віджимається» не складніше за Лексус. Або ж згадайте події Голодомору... 2. Своє воно ж екологічно чисте, а в магазині/на базарі отруйне. Магазини і базари перепродують людям ту саму картоплю вирощену в людей. При бажанні можна відїхати в село за 10 км від міста, і скупити у селян за дешево якісного екологічного продукту. 3. Якщо вже є город, то чого ж його не засадити (при чому засаджують стільки, скільки є цього городу, вмирають, але засаджують). Вже якщо так хочеться засадити город, так можна його засаджувати більш прибутковими і менш вибагливими культурами. * * * Країна, населення якої порпається на городах, ніколи не буде заможною в сучасному світі. Виграють ті країни, в яких кращі технології і більша продуктивність праці. За один iPhone можна купити цілу Toyota картоплі! Наступна революція в Україні, це буде повстання людей ХХІ століття, проти людей ХІХ, а на Банковій будуть кидатись бульбою... Сподіваюсь ми будемо по одну сторону барикад? Андрій Попик
