57-річний Олександр Зозуля з Черешеньок Коропського району півроку сидить без газу. Каже, газова служба нарахувала боргу більше чотирьох тисяч гривень і «перекрила» трубу. У грудні минулого року чоловік виграв суд. У постанові написано, що працівники газової служби за свій рахунок повинні підключити чоловіку газ до будинку. Але ніхто не квапиться. Аби привернути до себе увагу і трохи погрітися, перерізав болгаркою у дворі «газопровід» і підпалив газовий струмінь.
«Друга людина, йопт, після Президента»
Зозуля живе сам у дідівській хаті на краю села. З господарства — дві курки і півень. Кіт Рубік, чорний, як руберойд. Хата велика, на три входи. Тепло у двох кімнатах, де грубка, і у залі. Навпроти груби — заслане ліжко, поряд умивальник. У кімнаті два крісла, столик, шафа, у кутку тумба з телевізором. Серед кімнати дві табуретки, на яких банка меду, чашка, ліки і квитанції.
— Поки ця тяганина, гріюсь від грубки. До плити підключив газовий балон. Щоб хоч трохи прогріти кухню, разом і їсти приготувати, — робить екскурсію по кімнатах чоловік. — Ось перший акт, що надіслала коропська газова служба про порушення,
за 22 вересня минулого року. Підстава для відключення вказана — заборгованість. А за що, звідки вона з’явилася, ні хріна не написано. Відключали, коли мене вдома не було. Поставили на газопровід, що у дворі, заглушку.
14 жовтня поїхав по чорнобильському відпочивати у Тру-скавець. Три тижні вдома не було. 4 листопада повернувся. А 2 листопада газівники разом із головихою (старостою об’єднаної Коропської територіальної громади) приїхали, склали акт, буцімто я несанкціоновано підключився. Йошкин дрин, мене не було вдома три тижні, хто завгодно міг зайти на моє подвір’я і що хочеш натворити. Та і якого біса вони «глушать» трубу у дворі, яку я сам варив, прокладав до хати. Вони повинні були перекопати землю на вулиці, і «відрізати» мене від центральної газової труби.
Звернувся до суду. Розібралися, що заборгованості у мене немає. Єдине, що я неправильно зробив, у травні 2015 року в абонентській книжці переплутав кінцеві показники з початковими. Але ж далі у мене все сходилося і по показниках, і по грошах. Якщо вони такі правильні, дивіться, — відкриває абонентську книжку за 2013 рік.
— Який місяць після квітня іде? Травень. А у мене — вересень. Прийшла контролерка, питає: «Де літні місяці ділися?» — «Не знаю, я у запої був». І тут усе у мене прокотило. А за 2016 рік жодного запису, ніхто не приходив. У 2015 році стався скандал. Контролер прийшов, кажу: «Роззувайся, у мене чисто». Він психонув і пішов.
Після першого засідання суду, десь у кінці листопада, заднім числом приходить мені лист з боргом чотири з хвостиком тисячі гривень. Я так зрозумів, після цього листа, я, по їхньому сценарію, прибігаю, згоден заплатити, скільки написано. Ребята, так не получиться. Ще ви за мною будете бігати. Я друга людина, йопт, після Президента.
Суд виграв у кінці грудня. У постанові написано, що газівники повинні мені газ підключити, якщо у мене немає заборгованості. А по документах, субсидії, у мене переплата. Виходить, государство перераховує кожного місяця на мене грошики, а кубики мені не дають. Газівники після суду сказали, треба встановити новий лічильник. Кажу, я приїду зі своїм, розберемося з показниками. Та вони пообіцяли, що мій спишуть як зламаний,
безкоштовно встановлять новий. А тоді все переігралось, мені треба самому їхати, купувати такий, що можна встановити надворі. Об’їздив, як дурний, весь Чернігів. Продавці кажуть, такий важко дістати, дорого, майже ніхто не ставить. Місяць після суду минув, ніхто не чешеться, а мені виживати якось треба. Допекло.
26 січня розібрав надворі стояк. Газ пішов. Тиск слабенький, як із конфорки. Підпалив. Хтось із сусідів підняв шум. Наїхала поліція, газівники, пожежники. Затушили. Домовились, що газівники приїдуть наступного дня о дев’ятій ранку, вирішимо, що і як робити. Я змерз, от і розбудив їх раніше. Думаю, йо-майо, виживать якось треба, щас устрою. Узяв болгарку, зрізав трубу, де той чопок. Добрий напір газу пішов. Підкинув сірника. Полум’я мантулило червоним кольором метрів з п’ять, мо’, вище. Трохи постояв, думаю, треба сходити за кріслом у хату. Не встиг, зайшли ті ж самі поліцейські, газівники, пожежники, що і вчора. Ще і председательшу привезли. Я з ними поки, як з дітьми. Та, бачу, на Київ треба виходити. Андрій з поліції каже: «Саню, ти задовбав, поїхали з нами».
Поки був у райвідділі, співробітники газової служби на вулиці розкопали центральний газопровід і там перекрили. Так вони повинні були зробити із самого початку. Нічого, без бою не здамся. Написав жалоби у виконавчу службу у Чернігів. Тихо. Відправив жалобу на виконавчу службу на Київ. Я до всіх доберуся. А газівники тим часом кажуть, що я їм таких убитків наніс, що ого-го.
— Жінку знайшли б, на газівниках не відривалися б?
— Колишня дружина і син Іван живуть у Рівненській області. Я працював там на АЕС. Не склалося. У 2001 році переїхав сюди, зійшовся у Коропі з медичкою на 10 років молодшою, думав, усе наладиться. Аж тут мати хоронить прийшлось. Знов крепко запив, Саша поганий став. Три роки тому повернувся у батьківську хату. Думав, пора померти, та все ніяк. А які у селі жінки? Одній подзвоню. У неї троє дітей, кидати свою хату не хоче. І я до неї не поїду. Сусідка не давала пропасти, картоплю носила, город пахати помагала. Та до неї серце не лежить. Кума у мене ще є, холостячка, — підморгує лівим оком.
У Коропській дільниці Корюківського відділення ПАТ «Чернігівгаз» кажуть,
такий випадок у районі, або і в області, перший. Суд Зозуля виграв. Усю документацію направили у Чернігів начальству на перевірку. Встановлювати лічильник і підключати газ вони збиралися, але після історії з п’ятиметровим газовим полум’ям кажуть, не скоро будуть. Це грубе порушення.
«Сусіди збоку тихі, та заважають. А всім іншим — дуля»
Зозуля воює з жителями Черешеньок і старостою ще й за кладовище.
— Вулиця, на якій я живу, відноситься до Городищенської сільради. Більша частина —до Вишенської сільради. Давним-давно ховали рідних у своїх дворах. По сусідству зі мною було декілька могил, там і господарі лежать. Сад гарний був, — згадує чоловік. — Земля перейшла до сільради, і тут почали ховати всіх покійників із Вишеньок-Черешеньок. Чого вони сюди пруться, у них є своя сільрада, повинно бути і кладовище. Я виходжу зранку з хати в трусах, а перед очима похоронна процесія. Карму псує. Написав листа до райради, де просив указати, яка відстань до кладовища повинна бути від людських помешкань. Відповідь прийшла — 300 метрів. Будинок у мене з 1924 року, у довідці вказано,
кладовище існує з 70-х років. Я не хочу дивитися на хрести. І багато у сільради не прошу. Поставить паркан на мій зріст — 165 сантиметрів.
Вирішив трохи пошуміти. На ворота кладовища повісив замок. Зійшлося все село, бунтувало. Поставив умови: або сільрада ставить мені паркан, або я не дам спокійно жити. На мене кричали, дулі тикали. Ах так? Подзвонив хрещенику у Київ, кажу, треба дулю на хвіртці намалювати. Думав, я жартую. А я на повному серйозі. Привіз мені художницю з Києва, вона через трафаретку намалювала. Гарна. Тепер, як хвіртку відчиняю, дуля повертається до усіх дворів, хто мені дулі тикав.
— Він собі збільшив територію, посунув ще ближче паркан до кладовища, — каже Наталія Антоненко, староста Городищенської сільради. — Ми йому надіслали відповідь, справді за нормативами, кладовище повинно бути за межами населеного пункту. Але що ж я зроблю з історією. Майже у кожному селі, навіть у Коропі старі цвинтарі розташовані біля будинків. Нове кладовище ми, як годиться, винесли за село. А що ж нам робити з тими покійниками — перезахоронювати в іншому місці? Та й що ховати, як деяким могилам більше півсотні років.
Юлія Семенець, «Вісник Ч» №7 (1606) від 16 лютого 2017
