Найперший: коли починається сезон, жінка о третій ранку вже на ногах.
Ганна Бутенко (на знімку — в теплиці) маловідома за межами свого села Дягова, що в Менському районі. В Україні та області більше знають її чоловіка Олексія Бутенка — фермера, депутата обласної ради. Та от парадокс: чи склалася б у чоловіка так доля, якби в його село Усівку на Київщині влітку 1977-го не приїхала випускниця Бобровицького радгоспу-технікуму? Дівчина стала в 20 років завідувачкою ферми, на якій саме підробляв високий і кремезний школяр Олексій. Коли роззнайомилися, зрозуміли, що в обох є спільне захоплення — коні. Уночі «начальниця» та її підлеглий допізна каталися на них...
«Ми рік так зустрічалися, — розповідає Ганна Андріївна. — А після одруження 1979 року в нас з’явився перший синок Рома».
Коли чоловік відслужив два роки в армії, молода родина вирішила почати сімейне життя без батьків, самостійно. Кума з Менщини порадила їхати в Дягову, де якраз не було зоотехніка. Так і зробили. Молодій родині дали колгоспне помешкання. За кілька років натужилися, напозичалися і побудували свій дім — такий,
який хотіли. У Дягові народилися ще два сини — Микола та Іван.
Двадцять років тому Бутенки ризикнули зайнятися фермерством. Без трактора. Без допомоги родичів. Хоча основний тягар розбудови фермерського господарства лежав на чоловічих плечах, дружина не була стороннім спостерігачем.
«Завели 25 корів тоді, я ж їх доїла, — розповідає жінка, член фермерського господарства «Бутенко». — Потім їх продали, бо потрібні були гроші. А згодом порала поросят. До 2000 року куховарила, щодня готувала їжу на всіх, хто нам допомагав».
Нині у господині «легша» робота: вона завідує унікальними електронними вагами, на які приїжджають важитися фури чи не з усього району. Бо в інших господарствах таких потужних і точних нема! Ганна Андріївна веде облік, скільки чого вирощено, завезено на склад, хто працював на фермерському господарському дворі, де розміщені картоплесховища, зернонавіси. Водночас дружина фермера через монітор наглядає і за виробничими ділянками — там встановлені відеокамери. У фермерському господарстві, яке стало основним роботодавцем у селі, нині працює понад 40 осіб.
Поряд з основною роботою жінка кілька місяців «ставила на ноги» завезених із-за кордону свиней м’ясної породи мангалиця (на знімку). Вони кучеряві, немов овечки. Уже прижилися і незабаром дадуть «дягівський» приплід.
У березні розпочинаються роботи в теплиці, де ростуть полуниці. Все тут доглянуто її руками! Перший урожай ягід інколи вже достигає на травневі свята. А загалом у теплиці та на відкритій плантації вдається зібрати 8 тонн полуниць.
«Коли починається сезон, я вже о 3-ій ранку їх вибираю, — зазначає фермерка. — Потім везу на оптовий ринок у Чернігів, де продаю торговцям».
Господарство у Бутенків багатопрофільне: вирощують насіннєву і товарну картоплю, зернові, моркву, лікарські трави, а ще мають молодий сад, дві ферми — зі стадом корів, великою отарою овечок, страусами, індиками і... конями.
Важко сказати, для чого Бутенкам стільки коней — їх 100 чи, може, й більше. У сучасних умовах колишні помічники селян навіть на фермах начебто й не потрібні в такій кількості. Адже в господарстві сучасна техніка — комбайни, трактори. Але водночас розумієш: як же без коней, коли з любові до них дягівський рід Бутенків фактично розпочався....
Сергій ПАВЛЕНКО. Фото автора
