Кажуть, що в XXI столітті вже не залишилося родових таємниць і скарбів. Вже, нібито, все знайдено і розшукано. Але, виявляється, не так сталося як гадалося - в Чернігові залишилося таємниць чимало! І ходимо ми повз, не відаючи, що перед нашим поглядом одна з них ...
Є в нашому місті район, який називають «П'ять кутів». Колись на цьому роз'їзді була торгова площа селянського ринку. Торгували там селяни з усієї округи. Шумно було і людно. Недалеко і поштовий двір розмістився. Район чимось нагадував нинішній Центральний ринок. Навіть зараз можна ще побачити в цих краях забиті двері з боку вулиці, що ведуть в старі приватні будинки, які були раніше магазинами і різного калібру лавками. Селилися в цій окрузі знатні люди. Одним з них був начальник жандармерії.
Побудував він собі великий цегляний будинок, який досі знаходиться на вулиці Л.Боднарука. Будинок для тих часів був дуже великий. Величезна (до 40 метрів квадратних) зала, спальні, ванна кімната, оброблена плиткою (адже була вже і каналізація), та ще й відкрита надбудова, щоб влітку чаї пити і в карти грати!
І це не рахуючи кухні, веранди та інших дрібних приміщень. А в напівпідвалі жила численна прислуга.
Височить тепер жандармський будинок, нічим не примітний для перехожих. І складно повірити, що сто років тому це була одна з найсучасніших і модних будівель! І відкритий парадний ганок, що виходить на проїжджу частину (тепер зашито в стилі радянського балкону), і відкрита надбудова - були предметом заздрості. А чого вартий сад розміром в цілий гектар! Красиво жили, що сказати.
Однак революція 1917 року все змінила. Жандарм емігрував. А його будинок перетворився в державну лабораторію ветеринарної медицини. Будівля-то капітальна і не маленька. Після 1945 року заселили в цей будинок простих громадян, поділивши його на шість квартир. Так як опалення було пічне, а в деяких квартирах навіть камінне, вирішили незабаром зробити капітальний ремонт. Але праця та виявилася не проста.
Стіни були складені на такому бетонному розчині, що вирубка одного вікна займала до трьох днів. А ось коли валили грубку в підвалі під верандою, то виявили вмуровані в стіни шпагу і глиняний горщик!
Шпага пронизувала горщик зверху до низу.
Навіть малограмотному зрозуміло, що це знак напрямку, але куди? Шукали-шукали, та так нічого і не знайшли. Заклали входи в той підвал, так і залишили. Минув час і в 1980х роках з'явився в наших краях син того самого жандарма, господаря будинку. Походив він родовим гніздом. Подивився. Поспілкувався з мешканцями. Та і промовив: «А грошей ніхто під час ремонту не знаходив? Повинні бути десь. Батько казав, що повинні ». Так, поблукавши, і подався на свою нову батьківщину. А таємниця скарбу залишилася.
Живуть там люди досі. Змінюються мешканці. Забувається історія про той прихований скарб. Однак кажуть, що все таємне колись стає явним. Може, і скарб просто чекає свого часу.
Матеріал взято з групи – Старий Чернігів, автор – Анатолій Ярошенко
На фото: будинок в 1980х роках, в 2000х роках, остання садова ваза з саду маєтку, залишки перебудови відкритого майданчика для чаювання.
