Водій "швидкої допомоги" Микола Руденко з Лосинівки Ніжинського району виносить з господарського двору велетенського рябого гризуна і меншого білого. Самець, вагою 14 кілограмів, і самка — 9 кілограмів. Хлопчик спокійний, повільний, навіть лащиться, коли господар бере на руки. Дівчинка — жвава, вертлява. Не дуже радіє, коли тягнуться руки її погладити. Фиркає. Через велетенський, як для нутрій (зазвичай самці кілограмів по сім), розмір, самець схожий на дикого кабанчика. Тільки лапки, як у качки, з перетинками, щоб плавати зручно було, і хвіст довгий, як у щура. Неприємного запаху, як від тхора, немає. Хутро довге, трохи жорсткувате. — Отак нутрію треба брати, — підіймає за хвоста гризуна Микола Петрович. Тоді обережно саджає сірого собі на груди. — Кусаються? — Великі і гострі зуби мають, але якщо змалку гладити, не кусаються, — гладить нутряка, але хвоста не пускає, щоб гризун не втік по двору. Микола Руденко нутріями почав займатися ще до армії. Тримав і по сім десятків. Зараз — півтора. — Їдять багато, — киває на звірків господар. — Вони травоїдні: картопля,
буряк, морква, каші з будь-якого зерна. Обов’язково — качани кукурудзи. М’яса їм не треба. — Кіт, як їсти хоче, нявкає, корова — мукає, свині — рохкають, а нутрії мовчки терплять? — Е ні, — не згоден Микола Петрович. — Вони пищать! Поділився, що м’ясо на смак, як яловичина. Готувати з нього можна що завгодно. -Можна і на м’ясі заробляти, і на хутрі, -припускаю. -На хутрі – ні, смушки викидаємо, бо мороки з ними багато, а вихлопу мало, - господар випускає тваринок в автомобільний причіп. Вони знаходять дрючок і активно його гризуть. – Деревяні клітки цим звірам не поставиш – попрогризають. Тільки металеві треба. І зиму важко з ними пережити, дуже морозів бояться, треба у хлів ховати від холодів. Зате самці нутрій шикарні батьки, їх, як самка народила, можна не відсаджувати, ще й малюків разом з мамою грітимуть. Вікторія Товстоног, "Вісник Ч" №52(1754) від 26 грудня 2019 Ніжинські коти: патріотичні, бойові та ще й ті звабники!
