І пісня, і доля — одна на двох

— Чому День святого Валентина став для вас доленосним? Володя: — Та тому, що в цей день у 1986 році відбулося наше з Марічкою знайомство і перше побачення. Я як молодий спеціаліст приїхав у Чернівці після закінчення Івано-Франківського педінституту. Деякий час працював вчителем музики у школі-інтернаті №2. Заробляв небагато, тому, як і більшість тодішніх викладачів, музикантів, шукав додаткового заробітку. Так одного разу, саме 14 лютого, я прийшов на репетицію ансамблю «Джерело», що діяв при палаці культури Чернівецького машинобудівного заводу... Марічка: — Після закінчення нашого музичного училища, я співала в цьому колективі. Тож коли колеги сказали, що сьогодні до нас прийде новий музикант — гітарист і скрипаль, то ключовим словом для мене було «скрипаль». Сама я ніколи не вміла грати на скрипці, але дуже люблю цей музичний інструмент, адже скрипка — це королева музики, яка тонко передає всі людські емоції і змушує сміятися, плакати, страждати, любити… А коли я ще й почула, як цей талановитий, красивий, галантний хлопець віртуозно грає одну з моїх улюблених буковинських мелодій,

то зрозуміла, що закохалася раз і на все життя. А через рік, знову ж таки в лютому, але 23-го, Володя мені освідчився, тому цей місяць є доленосним і щасливим для нашої пари. — Мабуть, у час вашого знайомства свято всіх закоханих у нашій державі ще не відзначалося? Володя: — Так, і ми теж тоді ще не знали, що це особливий день і, тим більше, що він стане особливим для нас з Марічкою. Добігали кінця радянські часи, в які пошановувалося свято захисників Вітчизни 23-го лютого. А про День святого Валентина тоді ще ніхто не знав, і не чув. Уже з роками воно стало популярним спочатку за кордоном, а пізніше — і у нас. — То що було спочатку — пісня чи кохання? Спершу зародився ваш творчий чи сімейний дует? Володя: — Марічка одразу припала мені до душі. Незвичайна красуня, з особливим буковинським характером і прекрасним голосом, зі своєрідною перчинкою і почуттям гумору — дівчина, максимально близька до мого ідеалу. А потім музика і кохання переплелися… У 1990 році ми одружилися, тож уже офіційно заснували сімейний дует. Марічка: — Крім того, Володя став не тільки коханням усього мого життя,

а й надійною опорою і добрим батьком для мого сина від першого шлюбу. Дякую і чоловіковій родині за те, що прийняли мене як рідну, і по сьогодні в нас прекрасні, доброзичливі стосунки. — Марічко, ви любите куховарити. А чи готуєте чоловікові страви його краю і які саме? Марічка: — Володя родом з Коломийщини, а галицька кухня дещо відрізняється від нашої, буковинської. Наприклад, галицькі котлети мають іншу форму, а ще їх не подають холодними, як у нас, а тільки гарячими. Але, дякуючи тому, що в чоловіковій сім’ї теж дуже люблять куховарити і мама Володі завжди залюбки ділилася зі мною досвідом, я доволі швидко навчилася готувати й інші смачні наїдки їхнього регіону. Чоловік надає перевагу традиційним стравам української кухні — голубцям, вареникам, пампушкам, борщу. До речі, першою приготованою мною стравою був борщ. І хоч цей досвід був комічний, бо пов’язаний з маленьким непередбачуваним казусом, але дуже повчальний. — А хто, як-то кажуть, господар у сім’ї? На кого які обов’язки покладені? Володя: — Ми працюємо і за-робляємо спільно, тож чіткого розподілу обов’язків немає.

А от у побуті намагаємось відповідати класичній моделі (сміється — ав.): чоловік має вбити мамонта, притягнути його додому, нарубати дров, захистити сім’ю. От цим я і займаюся. А дружина дбає про сімейне вогнище, облаштовує житло і готує їжу. — Окрім музики, які у вас спільні захоплення? Марічка: — Нам дуже подобається разом працювати на фазенді, яку ми кілька років назад придбали. Тепер поступово облагороджуємо територію: посадили виноградник, з якого вже смакували перші грона, гарний урожай кавунів і динь мали минулого року. Заклали гарний сад — яблука, сливи, рівно 33 горіхи (як вік Ісуса Христа), калину… Я доглядаю за клумбою, висаджую різні квіти. А ще на нашій фазенді є цікава мешканка — зайчиха, ми їй допомогли облаштувати гніздо для зайчат, коли буваємо — підгодовуємо. Довкола чудова природа — дубовий лісок, озера, свіже повітря, віддаленість від міста, тому ми дуже любимо тут бувати. — Що для вас щастя? Марічка: — Це наша міцна щаслива сім’я, а найбільшою нашою радістю і втіхою є маленький онук Владиславчик, якого шість років назад нам подарували син Андрій і невістка Олеся.

Восени онучок уже піде в перший клас, тож ми старанно його готуємо до школи. Нам подобається бути в статусі дідуся і бабусі. Владислав дуже добрий, чуйний хлопчик, гарно малює. Він любить у нас гостювати, знає і співає всі наші пісні. — У вашому репертуарі є якась особлива пісня, яка дуже підходить вашому дуетові? Володя: — Одна з перших і до сих пір найбільш популярна пісня з нашого репертуару це «Закохані». Вона є нашою візитівкою. Де б ми не виступали, люди просять заспівати «Закоханих». Пісня вийшла дуже щирою, можливо тому не старіє, залишається до душі і нам, і прихильникам нашої творчості. — Що несуть ваші пісні і що ними намагаєтеся передати людям? Марічка: — Ми співаємо ті пісні, які віддзеркалюють наші почуття, стан душі. Стараємося завжди бути позитивно налаштованими, тому наші пісні несуть радість, добро і любов. Ту вселенську любов, яку пропагують усі релігії світу, людство загалом. Ця тема — справді вічна, і ми б хотіли, щоб світ став кращим, добрішим. А він таким може стати завдяки любові. Тож бажаємо любові всім: і тим, хто хоче пізнати це почуття, і тим, хто уже відкрив його таїнство для себе. Розмову вела Христина ФЕДИК.